Про вибори в естонський парламент спостерігачі – у тому числі й автор цього тексту – говорять як про дивовижний тріумф прихильників допомоги Україні та провал популістів.
Справді, якщо до виборів соціологи говорили про протистояння правлячої Партії реформ, чиї лідери висловлювалися за продовження допомоги Україні, та популістської Консервативної народної партії, керівники якої говорили, що «гроші для України потрібно віддати естонцям», то після виборів виявилося, що жодного суперництва зовсім і не було. Реформісти отримали вдвічі більше голосів, ніж консерватори. Про участь популістів в уряді навіть не йдеться. Думаю, чудовий результат і, до того ж, важливий урок для тих політиків у Європі, які б хотіли спекулювати на «втомі від України».
Усе це, впевнений, поза всяким сумнівом, так. Але є ще один важливий урок цих виборів, який, схоже, помітили лише у самій Естонії. Це результати виборів у регіоні Іда-Вірумаа (найбільше місто цього регіону – Нарва), де зосереджено російське та російськомовне населення Естонської Республіки.
Після виборів головний редактор російського видання естонської газети Postimees Сергій Метлєв написав, що «в Іда-Вірумаа стався ненасильницький політичний переворот». Чому? Тому що найпопулярнішими політиками в регіоні стали колишній мер Нарви Михайло Стальнухін, який назвав нацизм «ідеологією Естонії» і виключений із Центристської партії, та Айво Петерсон, який відвідав окупований Донецьк і виступав на телевізійному шоу одіозного російського пропагандиста Володимира Соловйова. Так, вони не здобули парламентських мандатів: Стальнухін балотувався як незалежний кандидат і до потрібної кількості голосів не дотягнув, партія Петерсона до парламенту теж не пройшла. Але це не скасовує величезну кількість голосів, яку вони отримали в регіоні, випередивши списки всіх без винятку провідних політичних партій країни.
Головні проблеми, схоже, ще попереду
Мер Нарви Катрі Райк повідомила у соціальних мережах, що якби завтра відбулися муніципальні вибори, мером Нарви став би Айво Петерсон, а головою міськзборів – Михайло Стальнухін. У муніципальних виборах, на відміну від парламентських, можуть брати участь як громадяни Естонії, так й усі постійні жителі країни – негромадяни і громадян інших країн. Тобто і Росії також. І в цьому середовищі проросійські настрої, зрозуміло, виражені набагато яскравіше, ніж настрої у громадян Естонії російського походження. Тож головні проблеми, схоже, ще попереду.
Що ж сталося? А нічого особливого. Естонські центристи, які завжди сприймалися російськомовним населенням як захисники його інтересів, не підтримали, зрозуміло, російську агресію проти України. Та й не могли підтримати, навіть якби раптом збожеволіли і захотіли б, інакше впала б їхня електоральна база по всій Естонії. А так вона впала в Іда-Вірумаа і ще в деяких, населених переважно етнічними росіянами, районах Таллінна. Тут у багатьох виборців найпопулярнішими виявилися відверто проросійські політики.
Війна Росії проти України призвела до справжнісінького цивілізаційного розлому
Спостерігачі в самій Естонії намагаються зрозуміти причини цієї справжньої електоральної катастрофи – можливо, недостатньо працювали з російським населенням? Може, надто швидко вирішили впровадити освіту естонською мовою? Вирішили знести радянський танк із постаменту в Нарві? І ніхто, схоже, не хоче сказати правди хоча б поза політичною дискусією: війна Росії проти України призвела до справжнісінького цивілізаційного розлому. І прірва, що виникла – так теж може бути – здатна виявитися непереборною, принаймні для нинішніх поколінь естонських громадян. Це і є те, що ми називаємо екзистенційним конфліктом. І він тепер усюди, цей конфлікт.
І так, це безпосередньо стосується України. Коли ми починаємо замислюватися про відновлення територіальної цілісності країни, ми забуваємо, що повинні будемо не просто звільнити, а і «зшити» території, які мають досвід, відмінний від досвіду вільної частини території країни та компактно заселені – як у випадку з Кримом – російською етнічною більшістю. І так – так, як було до 2014 року, вже не буде. Навіть не буде, певен, як було до 2022 року.
І для того, щоб Україна не завмерла в шоці після перших місцевих виборів на звільнених територіях, про урок Нарви треба задуматися вже сьогодні. Інакше повоєнні проблеми, гадаю, будуть цілком порівнянними за наслідками з воєнними.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
