Представники громадської організації «КримSOS» на презентації вже другого дослідження, присвяченого жертвам насильницьких зникнень в анексованому Криму, повідомили про 44 жертви таких зникнень. При цьому про долю 15 із них нічого не відомо, а в 11 із 15 випадків є докази причетності державних органів Росії або пов'язаних з нею угруповань до злочинів. І зрозуміло, що всякий раз ми говоримо зовсім не про випадкових людей, які взяли й зникли серед білого дня, а про активістів із чітко виявленою громадянською позицією або членів їхніх сімей.
Крим ‒ це ще один цвях у труну російського правосуддя
За цими сухими цифрами ховається сутність сучасної Російської держави ‒ асиметричної федерації репресій. Причому помилиться той, хто скаже, що такий вигляд держава Володимира Путіна набула після анексії Криму. Ні, Крим ‒ це, впевнений, просто ще один цвях у труну російського правосуддя, це остаточний розрив з нормами міжнародного права, який тепер позначений і у відповідних статтях Конституції Російської Федерації. Коли було вирішено вписати в цю Конституцію частину території іншої держави під фальшивим приводом про прийняття до складу Росії «незалежної держави», а потім коли Кремль відмовився від примату міжнародного правосуддя на користь рішень своїх суддів, які виконують будь-які «побажання» влади.
Але це перетворення Росії на країну, для влади якої закон не писаний ‒ проте залежно від регіонів, звичайно, ‒ почалося набагато раніше і навіть не за Володимира Путіна, а ще за Бориса Єльцина, правління якого досі видається недосвідченими спостерігачами за зразок російської демократії. Не доводиться сумніватися, що в Москві або Петербурзі за Єльцина демократії було набагато більше, ніж зараз. Та й сьогодні, вже за Путіна: чи уявляєте ви викрадення людини в Москві серед білого дня, та ще й владою? Ні, звичайно, швидше за все, влада скористається послугами поліції та суду, а вбиватимуть уже в тюремній камері або лікарні, як юриста Сергія Магнітського.
Крим став частиною території практично узаконених державних репресій
А ось на Північному Кавказі зникнення людей, торгівля людьми як заручниками, вбивства людей з «неправильною» політичною позицією практикуються ще з часів Першої чеченської війни. При цьому правозахисники та журналісти неодноразово наводили докази причетності до цих дій російських силовиків і представників місцевої влади. При цьому йдеться не просто про вбивства ‒ політичні вбивства практикуються і в самій Москві чи Петербурзі, згадаємо про Галину Старовойтову, Сергія Юшенкова, Анну Політковську, Бориса Нємцова ‒ але саме про зникнення, часто без будь-яких слідів і надій. І хіба ця «кавказька практика» припинилася сьогодні?
Ні, вона просто тепер поширена на Крим. Анексований Росією Крим, як бачимо, просто став частиною території практично узаконених державних репресій. Або справжнього державного терору?
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
