Кримська правозахисниця Ліля Гемеджи назвала на пресконференції «7 років беззаконня. Що відбувається з політв'язнями Криму та Донбасу» страшну цифру 115. 115 політичних в'язнів Криму. За великим рахунком це 115 осіб, які перебувають в ув'язненні лише за те, що з повагою ставляться до норм міжнародного права і вважають окупований Росією Крим тим, чим він є насправді, ‒ територією України. А вже все інше ‒ підверстані під цю переконаність звинувачення, які часто не мають нічого спільного з реальністю. І тим не менш, за цими звинуваченнями виносяться вироки, опиняються в ув'язненні люди, залишаються без батьків діти...
І в Росії, і на Заході сьогодні виявляють пильну увагу до беззаконня, пов'язаного з ім'ям опозиційного політика Олексія Навального. Європейський союз вже запровадив нові санкції проти представників російського керівництва, відповідальних за переслідування опозиціонера, і це аж ніяк не кінець спроб вплинути на Кремль. Але російське беззаконня, впевнений, почалося, звичайно ж, аж ніяк не з Навального. Воно почалося з окупації Криму.
Російське беззаконня, впевнений, почалося, звичайно ж, аж ніяк не з Навального. Воно почалося з окупації Криму
Мені можуть сказати, що й до цього російські суди не відрізнялися особливою об'єктивністю ‒ досить згадати справу ЮКОСа, з якою пов'язаний знаменитий термін «басманного правосуддя». Однак з окупацією Криму почала формуватися абсолютно нова система правосуддя, що ігнорує власні правові норми ‒ і норми міжнародного права.
Судіть самі. Саме після окупації Криму стали можливі процеси, на яких ухвалювали вироки за дії, вчинені у період, коли Крим перебував у складі України навіть за чинним російським законодавством. Стала звичною практика таємних процесів, тиску на адвокатів, систематичного використання силового впливу ‒ і це не в умовах військових дій, як, наприклад, у Чечні, а саме в найбільш «мирний» час. Звичайно, таку модель «судочинства» найпростіше було використовувати саме на окупованій, а потім анексованій території ‒ але поступово вона стала охоплювати й власне Росію.
Крим ‒ це надгробний камінь на могилі того, що ще залишалося від російського правосуддя до анексії півострова
Ну і найголовніше ‒ саме після окупації та анексії Криму російське керівництво, схоже, зрозуміло, що не зможе одночасно порушувати міжнародне право та виконувати рішення міжнародних судів. Так, імовірно, з'явилася ідея примату російського права над міжнародним, яку протягли через референдум щодо конституційних змін, а зараз застосували на практиці, коли ЄСПЛ зажадав від Росії негайного звільнення Олексія Навального. І при цьому ігнорується конституційна норма, згідно з якою рішення про те, виконувати чи ні вказівки ЄСПЛ, має ухвалювати саме Конституційний суд. Але хіба той же Конституційний суд сам не став на шлях ігнорування Основного закону, коли у 2014 році схвалив «приєднання» до Росії регіону сусідньої держави ‒ хоча жодної правової можливості для цього не мав? Це і є, впевнений, поступова, але неухильна деградація права.
Так що Крим ‒ справді не бутерброд. Схоже, Крим ‒ це надгробний камінь на могилі того, що ще залишалося від російського правосуддя до анексії півострова.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
