Міністерство закордонних справ Росії у грубій формі відреагувало на слова державного секретаря США Ентоні Блінкена, який нагадав про сталінські репресії щодо кримськотатарського народу й пообіцяв, що його країна братиме участь у саміті «Кримської платформи». Наголошую ‒ йдеться саме про офіційну заяву російського зовнішньополітичного відомства, а не просто, наприклад, про слова спікера російського МЗС Марії Захарової, відомої своїми неоднозначними висловлюваннями. І, схоже, такий тон уже став звичним для російського МЗС.
Складається враження, що російська дипломатія забула дипломатичну мову. Повірила, що найкращою відповіддю на будь-які заяви партнерів буде відверте хамство. Знаменита приказка з радянських підворіть ‒ «а у вас там негрів лінчують!» ‒ модифікувалася в радянському мистецтві у «мем» із кіноісторії про «брата» ‒ «ти мені ще за Севастополь відповіси!» ‒ і перейшла у дипломатичні документи ‒ «якщо хвилює історія, не пізно вибачитися за Хіросіму».
Ось тільки тема Хіросіми давно стала одним із важливих аспектів американської політичної дискусії. У 2008 році меморіал у цьому японському місті, яке постраждало від атомного бомбардування, відвідала спікер нижньої палати американського конгресу Ненсі Пелосі ‒ вона й зараз займає цю посаду.
У квітні 2016 року в Хіросімі був тодішній державний секретар США Джон Керрі ‒ зараз він один із високопоставлених представників в адміністрації президента Джозефа Байдена. Керрі зазначив, що приїхав віддати шану тим, хто загинув.
А в травні 2016 року в Хіросіму прибув тодішній президент Сполучених Штатів Барак Обама, який закликав завжди пам'ятати жертв авіаудару й потиснув руки декільком японцям, які пережили бомбардування. «71 рік тому смерть впала з неба, і світ змінився», ‒ сказав президент США. Так, слів вибачень тоді не прозвучало ‒ саме тому, що в США дискутують, чи можна було завершити Другу світову війну без застосування ядерної зброї та якими були б жертви, якби Хіросіми не було, а війна тривала. Але було виявлене співчуття, співпереживання, співучасть.
Приховати один із найогидніших злочинів сталінського режиму не може навіть сучасна Росія
Можливо, просто з цікавості порівняємо це зі ставленням російського керівництва до депортації кримських татар? Тим більше, що у випадку з Хіросімою йдеться про трагедію іншої держави, супротивника у кровопролитній війні, а тут начебто громадяни спільної країни, яких російська влада й зараз вважає своїми громадянами.
Можливо, хтось чув про приїзд до Криму в день депортації спікера нижньої палати російського парламенту В'ячеслава Володіна? Міністра закордонних справ Сергія Лаврова? Можливо, Володимир Путін потиснув руки тим, хто вижив після сталінського геноциду і повернувся до Криму? Говорив, що хоче висловити повагу до пам'яті тих, хто загинув? Ні, не було цього.
Натомість тепер російські пропагандисти пишуть, що день депортації відзначається на півострові «не так, як при Україні», а «як належить» ‒ тобто не надто акцентуючи на сталінських злочинах. Путін, який підписав у 2014 році указ про реабілітацію виселених із Криму народів, який зустрічався якраз перед днем депортації з представниками «кримської громадськості», тепер намагається про саму депортацію не згадувати. При цьому зрозуміло, що взагалі приховати один із найогидніших злочинів сталінського режиму не може навіть сучасна Росія.
Напевно у Кремлі хочуть, щоб більша частина населення Криму й самої Росії пам'ятала не про виселення кримських татар, а про бомбардування Хіросіми.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
