Нав’язування російського громадянства в Криму порушує права людини і породжує обмеження свободи пересування – такого висновку дійшли автори аналітичного звіту «Права людини в контексті нав’язування громадянства в Криму», який оприлюднили в Києві фахівці Правової ініціативи відкритого суспільства.
Як повідомив виконавчий директор представництва Фонду «Відродження» в Україні Олександр Сушко, документ має прикладне значення і «стане основою доказів порушень окупаційної влади в Криму». У денному шоу Радіо Крим.Реалії проблему громадянства кримчан обговорював український адвокат, експерт Регіонального центру з прав людини Сергій Заєць.
‒ Під час анексії Криму Росія оголосила всіх, хто жив на півострові, своїми громадянами. Як ця проблема еволюціонувала відтоді?
‒ Сама проблема, можливо, не еволюціонувала, а стала більш зрозумілою і відчутною, з’явилася достатня кількість наслідків нав’язування громадянства. Виняток у 2014-му зробили для тих, хто подав заяву про бажання зберегти наявне українське громадянство або залишитися особою без громадянства. Термін для такої заяви фактично становив 18 днів: з 1 квітня до 18 квітня. В реальності подати заяву про відмову від російського громадянства упродовж перших 10–14 днів можна було лише в чотирьох пунктах на півострові. Ближче до кінця терміну кількість пунктів збільшилася.
‒ Тобто можна було від самого початку однозначно зробити висновок, що це незаконно й неправильно?
‒ Проблема нав’язаного громадянства є в сірій зоні. Насправді нам потрібно багато часу, для того щоб усвідомити її з точки зору міжнародних стандартів прав людини, щоб сформулювати, чому це порушення. На міжнародному рівні займаються переважно питаннями осіб без громадянства або з подвійним громадянством. Коли йдеться про нав’язане громадянство, про натуралізацію, такі питання в міжнародному праві дуже слабо опрацьовані, точніше, ніяк. Ситуація в Криму досить унікальна, а європейська Конвенція з прав людини не гарантує право на громадянство. Втім, існує практика Європейського суду з прав людини, яка говорить про те, що це не означає, ніби конвенція не захищає від наслідків, пов’язаних зі зміною статусу громадянина. В основному практика пов’язана з втратою громадянства.
‒ Але це зовсім протилежна ситуація, коли людину позбавляли прав, пов’язаних із громадянством.
Росія не може позбавити когось українського громадянстваСергій Заєць
‒ Саме так. Через це Європейський суд із прав людини міг знайти порушення, а у нас ситуація має такий вигляд: кому надали додаткове громадянство, просто надали додаткові права. Проблема була в тому, щоб знайти формулювання, які можуть бути адресовані ЄСПЛ, Комітетові ООН з прав людини і дозволять визнати порушення тих прав, які гарантовані відповідними міжнародними договорами. У формулюванні російського закону закладене певне єзуїтство, бо там ішлося не про можливість відмовитися від російського громадянства, а зберегти наявне громадянство України. Насправді інша держава не може позбавити особу громадянства третьої країни. Росія не може позбавити когось українського громадянства.
‒ У випадку, наприклад, з Олегом Сенцовим та Олександром Кольченком російський суд вважав їх громадянами Росії, а не України. Це і є порушення?
У квітні 2014 року люди опинилися перед вибором без вибору: будь-який варіант вів до погіршення ситуаціїСергій Заєць
‒ Російська Федерація визнає всіх, кого вона оголосила своїми громадянами, тільки російськими громадянами й не бере до уваги наявність громадянства України. Але на перший погляд це виглядає так, що разом з правами громадянина України жителям Криму надали права громадянина Росії. Причому якщо виходити з того, що отримання російського громадянства є тягарем, то відмова від нього також породжувала низку негативних наслідків. Це означає, що у квітні 2014 року люди опинилися перед вибором без вибору: будь-який варіант вів до погіршення ситуації. Раніше людину все влаштовувало, а зараз її оголосили громадянином Росії або, якщо вона відмовилася від російського паспорта, то виявилася іноземцем у себе вдома з усіма наступними наслідками. Зокрема, це міграційний контроль, пов’язаний з обмеженим терміном перебування упродовж 90 днів за 180 днів, або з необхідністю отримати дозвіл на проживання. У будь-який момент їх можуть оголосити небажаними і вислати… Безумовно, в Криму були й люди, які з радістю отримали громадянство Росії.
‒ З нами зв’язалася корінна кримчанка Антоніна, яка просить не називати її прізвище і весь цей час живе без російського громадянства в Криму. Ось що вона розповідає:
«Я не відмовлялася від російського громадянства, я взагалі з ними не зв’язувалася. Коли у нас стали видавати російські паспорти, в нашому паспортному столі працював консультант із Москви, юрист ‒ він сказав, що я не маю права тут жити без російського громадянства. Мовляв, або берете паспорт, або вид на проживання, але в мене своє житло приватизоване тут. Я вирішила, що якщо напишу хоч якийсь папірець, то вже з ними починаю співпрацювати, входжу в цю систему. Я нічого не брала. І тут я загалом ніхто, прав ніяких у мене немає. Мені 65 років, пенсію я отримую в Україні, але з переведенням у рублі, ще й поїздка обходиться дорого. Поки діти підтримують, я живу. Я не можу звернутися в поліклініку, я не можу лягти до лікарні, я не можу відкрити рахунок. Але я намагаюся не світитися, щоб не нариватися на неприємності».
‒ У мене є приклад іншої кримчанки, яка упродовж п’яти років докладає всіх зусиль для того, щоб, не отримуючи російський паспорт, вийти з громадянства Росії. Вона систематично отримує відмови ‒ це означає, що такі люди поставлені владою перед складним моральним вибором. З одного боку, вони не хочуть отримувати паспорт громадянина Росії з міркувань совісті. З іншого боку, вони йдуть на істотні обмеження й утиски, про які ми чули: це і медичні, й банківські послуги, й багато іншого. Якщо ми подивимося на це в масштабах всього півострова, то, по суті, відбувається стирання української ідентичності в Криму, бо виходить, що українці, українські громадяни як якась соціальна група просто перестають існувати через розповсюдження на територію півострова законодавства Росії.
