В ексклюзивному інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Ти як?» віцепрем’єр-міністерка України Ірина Верещук розповіла, як працюватиме програма з відбудови житла, чому більшість внутрішніх переселенців безробітні, скільки дітей, позбавлених батьківської опіки, планує евакуювати Україна і чому десяткам тисяч людей не виплачують соціальну допомогу.
Повну розмову з Іриною Верещук можна переглянути тут:
Про відбудову житла
«Найперше, що треба – це зачекати до першого квітня, коли стартує програма. Власне, зараз напрацьовуються механізми при ОВА, а також в територіальних громадах будуть створені комісії, які будуть приймати від наших внутрішньо переміщених осіб заявки щодо пошкодженого чи зруйнованого житла. Оцінка буде, буде встановлено облік, тобто реєстр.
Є ж різні категорії, є коли достатньо лише ремонту – або навпаки, коли немає взагалі житла, або це з Маріуполя люди. Це ж різні категорії людей. Отже, люди матимуть змогу звернутися у себе на території, де вони перебувають, у територіальну громаду, подати заявку, і тоді буде відшкодування».
«Буде так званий сертифікат. Буде в середньому визначений метр квадратний, там, де вони жили – бо ж ціна житла різна. Буде отриманий попросту грошовий еквівалент, і людина зможе собі купити житло там, де вона бажає, там, де вона хоче».
Буде отриманий грошовий еквівалент, і людина зможе собі купити житло там, де вона бажає
«Це кожного разу буде індивідуальний підхід. Тому я кажу, що треба звернутися до територіальної громади, там мають дати фахову консультацію, що робити – писати заяву, вставати на чергу, робити обстеження будинку. Якщо це деокупована територія, хто таке обстеження робить? Якщо це сіра зона – чи можна це обстеження зробити? Це ж треба ще акт скласти, зафіксувати збитки, це все має бути пораховано. І це громади, мусять допомагати. А якщо є житло на території громади, то можливо зразу скласти приблизну чергу таких людей, які могли отримати там житло, якщо б мали сертифікати».
«А щодо відновлення житла, то в нас теж уже стартувала програма. Перші 50 мільйонів євро на ці мікроремонти виділені».
Про безробіття серед внутрішніх переселенців
«Працевлаштування є одним із наріжних каменів інтеграції. Нехай і тимчасової, але інтеграції людей. Які приїхали і які потерпають. На сьогодні 66% залишилося без роботи. З них 70% – жінки. Ми зробили вибірку, подивилися. Це величезна, катастрофічна цифра. Зараз у нас є програма «ЄРобота» – це урядова програма, вона має шість напрямків зайнятості населення, де уряд фінансує.
На сьогодні 66% переселенців залишилося без роботи
Найбільшою популярністю серед наших ВПО користується програма доступного кредитування до 250 тисяч. От коли дають мікрогрант на самозайнятість, 250 тисяч гривень на свою власну справу. Я особисто бачила, як це працює. Я була в Тернополі, була в Рівному, де якраз жінки відкрили швейний маленький цех, якась майстерня своя, кав’ярня в Чернівцях».
«Інше питання, що люди не знають про це, і не знають, якими є можливості, які дає, наприклад, урядова програма. Також немає доброї комунікації».
«Наприклад, коли ми говоримо про Центр зайнятості, то лише 8% стоїть на обліку серед тих, що є працездатними. Уявіть собі, який малий відсоток для держави є видимий. Якщо я не знаю про людину, то я не можу їй допомогти? Тому зараз ми вважаємо, що треба спонукати людей знаходити роботу».
«Ми хочемо, щоби люди працювали, не ставали професійними ВПО, коли лише на допомогу розраховують, лише на гуманітарну підтримку. Десь там постояв в черзі за продуктами, десь постояв за засобами гігієни – це не вихід. Зрозуміло, що вже минув рік, ми вже адаптувалися, контрольована ситуація, тепер треба зробити так, щоби громади допомогли людям знайти роботу».
Про створення рад ВПО і грошові виплати
«Створювати ради ВПО – це ж інструмент координації. Якщо є закоординовано – люди знають, куди піти, люди знають, до кого подзвонити».
«Це був мій один із моїх таких закликів до наших територіальних громад – підтримати створення рад ВПО».
«Важливо, коли працюють органи самоорганізації, коли є рада, до кого можна звернутися. Коли вони на тісному зв’язку, до прикладу, з територіальною громадою, з нашою районною військовою адміністрацією, з обласною військовою адміністрацією».
Нам дзвонять десятки тисяч людей і кажуть, що виплати або затримуються, або чомусь не виплачуються
«Коли є постійний контакт – і, наприклад, рада ВПО має на захист своїх представників. Не ходять всі і не одним чатом десь там вирішують питання, що в кінці всього – мізер ефекту. А коли є представники, коли вони вміють правильно розставити акценти, написати заяви, допомогти.
От у нас є приклад – виплати ВПО. Я особисто, і моє міністерство не опікується виплатами, це – Міністерство соціальної політики. Це їхній реєстр, це їхня відповідальність. Але нам дзвонять десятки тисяч людей і кажуть, що виплати або затримуються, або чомусь не виплачуються – з технічних або інших причин. Ми почали розбиратися і побачили, що багато питань від недокомунікації».
«Щоб ті, до кого приходять люди, їх, вибачте, не «футболили», а чітко сказали, що зробити, постаралися допомогти. А якщо це не працює – направили це питання до Києва. Натомість їм просто кажуть: «ви чекайте, грошей нема». Люди місяцями нервують. А це неправда, бо гроші є, і ми щомісяця фінансуємо. Ми профінансували вже 53 мільярди за минулий рік».
Про евакуацію дитячих будинків
«Якщо ми говоримо, з яких регіонів – це Донецька і Луганська область. Так, евакуація повністю забезпечила дитячі будинки. Крім, звичайно, перших днів, Маріуполь – ви бачили, так. Коли ворог, попри те, що ми зверталися і вимагали відкрити гуманітарний коридор, вивозив з Маріуполя наші дитячі будинки разом з дітьми».
«Коли ми говоримо про дитячі будинки інших територій, до прикладу, які входять в так званий «пояс небезпеки», це дев’ять областей. До прикладу, Одеська область, Чернігівська, Сумська, Харківська, Херсонська в цьому випадку. Ми проводимо досі евакуацію».
«Кількість дітей, яких потрібно евакуювати станом на сьогодні, якщо я не помиляюся, десь близько 600 дітей».
За цей місяць ми 600 дітей евакуюємо на західні області або за кордон
«Коли ми говоримо про саму евакуацію, то цей процес, ми вважаємо, має завершитися до першого квітня. Тобто за цей місяць ми 600 дітей евакуюємо на західні області або за кордон».
«Якщо вдається – вивозимо закордон. Тут я хочу подякувати першій леді – бо вона дійсно допомагає нам з Швейцарією, Італією, з Туреччиною, щоб виїжджали дітки-сироти. Інші повертаються, але повертаються, наприклад, на захід України».
Про проблеми дитячих будинків
«Уже зараз таких великих проблем немає, але виникають проблеми наступного характеру. До прикладу, виїхав дитячий будинок до Львова, а їхня юридична адреса залишається в Запоріжжі. Щоб вирішити питання – наприклад, віддати під опіку – Львів не може. Треба зробити так, щоб постановою дозволити, щоби наприклад, Львівська ОВА, як орган опіки і піклування, могла віддавати під опіку, бо це питання дітей, їхнього усиновлення, обліку».
«До прикладу, постанова, яка буде ухвалена невдовзі, щодо того, що ті заклади, які перемістилися, могли передати як органи управління, адміністрування на території, до прикладу, Львівської області, де перебувають дитячі будинки. Це допоможе дітям отримати право на усиновлення, це допоможе дітям принаймні бути видимими для системи, бути облікованими, і мати право теж отримати свою сім’ю, своїх рідних, на яких вони теж заслуговують».
«Часто були помилки, коли брата з сестрою розділяли, це теж було неправильно. Березень-квітень дали нам величезну школу життя. Ми побачили, як важливо наперед прогнозовано, контрольовано проводити евакуації. Звичайно, ніхто не міг очікувати, що буде саме такий от просто жах. Бо в світі ніде ніхто не знав, і в тому числі наші міжнародники, готуючись до оперативного плану реагування. Це зовсім не так все виглядало. Навіть у них. Коли в них є досвід в локальних конфліктах різного роду – і в Африці, і в Сирії, і в Афганістані – вони казали, що вони ще такого ніколи не бачили».
