Уже багато років Росія робить усе, щоб ізолювати себе від можливих зовнішніх економічних шоків. Але щойно вона, схоже, сама спричинила такий шок.
Росія здійснила 6 березня несподіваний крок: відкинула заклик країн-членів нафтового картелю ОПЕК далі скоротити видобуток нафти, щоб викликати підвищення цін на неї, які падають через зниження потреби в енергоносіях у всьому світі внаслідок обмежень, спричинених захворюванням від нового коронавірусу.
Це рішення зірвало трирічну співпрацю за моделлю, яку називали ОПЕК+, і вразило учасників зустрічі в Відні, не кажучи вже про декого з нафтовиків у самій Росії, один із яких назвав цей крок «ірраціональним», – а також уряди багатьох країн, від Близького Сходу до Заходу.
Лідер ОПЕК, Саудівська Аравія, швидко відповіла на таку зневагу: вона оголосила, що надалі не вважає себе зв’язаною зобов’язанням стримувати видобуток. Це спричинило найкрутіше падіння цін на нафту протягом одного дня за період майже в три десятиліття і кинуло донизу показники світових бірж і курс російського рубля.
Чому Росія пішла на такий свій крок?
Одна з можливих відповідей: президент Росії Володимир Путін вирішив покарати Сполучені Штати Америки, влаштувавши серйозний тиск на американське видобування сланцевої нафти. Тамтешні нафтовики продавали мільйони барелів у той час, коли російські компанії стримували видобування за домовленістю ОПЕК+.
«Кремль вирішив, що підтримувати ціни в час, коли коронавірус зруйнував потребу в енергоносіях, було б подарунком американським сланцевикам», – написало агентство «Блумберґ». Уїдливий речник російського державного нафтового велетня «Роснєфть» Михайло Леонтьєв дав знати, що це було принаймні одним із мотивів, заявивши агентству: «Подивимося, як буде почуватися американське видобування сланцевої нафти за цих умов».
Керівник «Роснєфті» Ігор Сєчин, давній і близький союзник Путіна, як кажуть, уже давно дратувався через наявні обмеження ОПЕК+, і, як багато хто вважає, відіграв певну роль у рішенні відкинути нові скорочення видобутку.
Але дехто з аналітиків скептично ставиться до думки, що Кремль вирішив узятися за сланцеву нафту зі США. Вони кажуть, що, по-перше, рівень співпраці Росії в межах ОПЕК+ був надто слабкий, а Москва й Ер-Ріяд мали дуже різні погляди на нинішню нестійкість світового ринку нафти.
Та які б не були причини цього кроку, він ризикований для Москви в цей непевний час.
Провал цін на нафту, викликаний кроком Москви, і занепокоєння щодо наслідків коронавірусу для цілої низки галузей виробництва зашкодять економіці Росії в ближчому майбутньому, і немає ніяких гарантій, що це зможе вибити з гри американських сланцевиків на тривалу перспективу, кажуть аналітики.
Вигоди для США
Сполученим Штатам були вигідні високі ціни на нафту, які трималися завдяки скороченням видобутку в ОПЕК+ протягом останніх кількох років, і вони перегнали Саудівську Аравію і Росію, яка тепер стала третьою, – як найбільший видобувач нафти у світі.
Нині, коли обмеження через коронавірус руйнують економіку Китаю і вражають багато інших країн, що різко скоротило попит на нафту, Саудівська Аравія на зустрічі в Відні 6 березня закликала в ОПЕК+ зменшити видобуток іще на 1,5 мільйона барелів. Цей формат ОПЕК+ об’єднав 24 країни-члени картелю і ще кілька з-поза його меж, серед них і одного з найбільших нафтовидобувачів – Росію, в 2017 році. І нині Росія, навпаки, порекомендувала зберегти нинішній рівень обмежень.
Оголошення ж Саудівської Аравії, що вона збільшить видобуток, уже 9 березня обвалило ціни на американську сирову нафту на 25 відсотків, до рівня в 30 доларів за барель. 10 травня ціни повернули частину втрат, але лишилися далеко менші ніж 40 доларів за барель нафти сорту Brent Crude, фактичного американського і світового цінового стандарту.
Деякі з американських видобувачів сланцевої нафти мають нижню межу окупності в 50 чи й більше доларів за барель, що ставить їх у вразливе становище, каже Кріс Віфер, фахівець у галузі енергетики й засновник консультаційної фірми Macro-Advisory в Москві.
Нафтовидобувники в Саудівській Аравії і Росії мають нижчу собівартість видобування, що дає їм можливість витримати низькі ціни.
«Є три сторони, які протистоять одна одній, – Росія, Саудівська Аравія і сланцевики США, – і питання насправді в тому, «хто перший моргне», – сказав Віфер в інтерв’ю Радіо Свобода.
Кілька аналітиків сказали, що в найближчий час у найсильнішій позиції з цих трьох гравців є Росія.
«Вплив цього обвалу цін на американські компанії, що видобувають сланцеву нафту, буде досить руйнівним» у найближчій перспективі і може спричинити зменшення видобування у США цього року, каже Ґреґорі Брю, історик Південного методистського університету в Техасі, який вивчає енергетичну політику і Близький Схід.
Компанія Diamondback Energy, один із техаських видобувачів сланцевої нафти, вже оголосила 9 березня, що негайно скорочує інвестиції в видобування після занепаду цін.
Російські нафтові компанії мають певний запас стійкості. Вони прибуткові і за цін у 30 доларів за барель, чому сприяє й рухомий курс російської грошової одиниці, і бюджет Росії не опиниться під загрозою протягом кількох наступних років.
Консервативна фінансова політика Кремля останніми роками збільшила валютні резерви приблизно до 570 мільярдів доларів і змінила принципи укладення бюджету, щоб він був збалансований за ціни менш ніж у 50 доларів за барель, зменшивши цю величину з більш ніж 100 доларів.
А за нинішнього курсу рубля майже в 75 за долар бюджет буде збалансованим і за 40 доларів за барель, каже Еліна Рібакова, заступник головного економіста в Інституті міжнародних фінансів у Вашингтоні.
А в Саудівської Аравії ціна на нафту, за якою перетинається межа збалансованості бюджету, ближче до 85 доларів за барель, а валютні резерви цієї країни швидко скорочуються через масштабну програму державних витрат.
Ризикована ставка
Ер-Ріяд може зазнати не тільки бюджетного тиску, а й тиску інвесторів із вимогою таки скоротити видобуток, щоб стабілізувати ринок, заявила Сейра Ладісло, старший віцепрезидент вашингтонського аналітичного Центру стратегічних і міжнародних досліджень, у доповідній записці 9 березня.
Ер-Ріяд нещодавно виставив на продаж акції державної нафтової компанії Saudi Aramco, здобувши 25,6 мільярда доларів – це був наймасштабніший у світі первинний вихід на біржу. А нині ці акції вже вартують менше, ніж інвестори заплатили за них.
Але сланцеве нафтовидобування у США в минулому вже засвідчувало свою стійкість і, найімовірніше, продемонструє її й нині, кажуть аналітики. Низькі ціни на нафту призводять до згуртування видобувачів, що в перспективі зробить їх більш конкурентноздатними, каже Брю, – тобто призведе до результату, протилежного до того, якого могла прагнути Москва.
Саудівська Аравія кілька років тому вже не змогла досягти такої мети – похитнути галузь сланцевого нафтовидобування у США. Американські видобувачі у відповідь на ціновий тиск підвищили свою ефективність, зменшивши виробничі витрати.
На відміну від великих суходільних чи шельфових нафтових родовищ, розробка яких потребує років, сланцеві нафтові поля починають давати нафту протягом кількох тижнів, каже Рауф Маммадов, енергетичний аналітик із Інституту Близького Сходу в Вашингтоні. І найбільші американські нафтові компанії, які менш вразливі, ніж дрібніші підприємства, більше інвестують у сланцеві технології.
«Це не вплине на сланцеве видобування в довшій перспективі», – сказав Маммадов в інтерв’ю Радіо Свобода.
А тим часом вплив падіння цін на нафту відчувається в усьому світі – і в Москві теж.
«Дуже неочікувано, ірраціонально»
Економіка Росії, яке вже й так уповільнюється, може цього року й скоротитися, якщо ціни на нафту залишаться низькими протягом решти року, каже Рібакова. Раніше вона прогнозувала Росії на 2020 рік зростання більш ніж у 2 відсотки.
Росія втрачає по 100–150 мільйонів доларів щодня за ціни на нафту в 40 доларів за барель порівняно з ціною в 60 доларів, сказав Леонід Федун, мільярдер і віцепрезидент із питань стратегічного розвитку другої найбільшої в Росії нафтової компанії «Лукойл», яка не є у власності держави.
Він назвав провал домовленості ОПЕК+ і крок Росії «дуже неочікуваним, ірраціональним».
Але не так думають у державній «Роснєфті». Саме її керівник Сєчин був рушієм рішення Кремля не погоджуватися на додаткові обмеження, каже Віфер.
У червні минулого року Сєчин звинувачував США в використанні санкцій проти країн-видобувачів енергоносіїв із метою звільнити ринок для американських видобувачів.
США розлютили Росію, наклавши санкції на її експортний газогін у Балтійському морі «Північний потік-2», що відклало його завершення на невизначений час, а минулого місяця і на торговельний підрозділ «Роснєфті» через його бізнес із Венесуелою.
2019 року США вперше постачали нафту Україні, західній сусідці Росії, яка намагається зменшити залежність від Москви посеред невпинної гібридної агресії Росії на Донбасі, і Білорусь уже цікавилася закупівлями американської нафти, шукаючи альтернативи російській.
«Роснєфть» збільшить видобуток на 300 тисяч барелів на день із наступного дня після виходу з домовленості ОПЕК+, повідомляло агентство «Блумберґ», цитуючи неназваних посадовців компанії.
Маммадов ставить під сумнів, що ціллю дій Росії є американське сланцеве нафтовидобування.
Надмірні обсяги пропозиції нафти у світі дійсно значною мірою спричинені Сполученими Штатами, але до цього також спричинилися високі рівні видобування в Канаді, Бразилії й інших країнах, що не належать до ОПЕК, каже він. Деякі з них мають вищу вартість видобування і тепер зазнають негативного впливу.
«Це радше результат провалу переговорів, а не наперед продумана стратегія чи тактика» з метою розвалити видобування у США, каже Маммадов. «Нині у світі є надто багато невідомих величин, і саме це причина того, що Саудівська Аравія і Росія не домовилися про скорочення», – додає він.
І якщо поширення коронавірусу почне відступати в усьому світі, що призведе до відновлення економічної діяльності і попиту на нафту, то напруженість між Росією й Саудівською Аравією зменшиться, бо зменшиться й гострота питання про більші скорочення видобування, каже Маммадов.
Іще один чинник, який може обмежити обсяги цінової війни, – це тверде прагнення Кремля зберегти свій політичний вплив на Близькому Сході, що його він досяг останніми роками, каже Віфер.
Цей вплив став добре помітний у жовтні 2017 року, коли король Саудівської Аравії Салман прибув до Москви – то був перший в історії візит керівника цієї країни до Росії.
«Кремль буде бажати повернутися до столу переговорів», каже Віфер, бо його політичні відносини з Саудівською Аравією «дуже важливі» для нього.
