40 років тому перемогою Великої Британії над Аргентиною завершився збройний конфлікт між Аргентиною та Великобританією за контроль над Фолклендськими (чи то Мальвінськими) островами.

Аргентина, яка наполягала і наполягає, що Мальвінські острови, що розташовані відносно близько до її узбережжя, Великобританія контролює незаконно, захопила цю територію. Натомість Великобританія обурилася такими діями і невдовзі повернула собі контроль над Фолклендами, які вважала і вважає своєю заморською територією. Та війна була неоголошеною. Ні Буенос-Айрес не оголошував війни, ні Лондон. Все відбувалося, так би мовити, в режимі «спецоперації», як це зараз дехто називає.

Приблизно 2,5 місяці тривав конфлікт: із 2 квітня до 14 червня 1982 року. В підсумку Британія повернула собі контроль над Фолклендами і підтримала свій статус великої морської держави. А натомість в Аргентині внаслідок поразки сталася політична криза і зміна влади.

Більше про Фолклендську (Мальвінську) війну «Історична Свобода» говорила з істориком Єгором Брайляном.

– Фолклендські (чи то Мальвінські) острови розташовані у південній частині Атлантичного океану. Суперечки з приводу їх приналежності тривали ще з другої половини XVIII століття між Іспанією і Британією. В ХІХ столітті, коли постала незалежна Аргентина, то вона свої права пред’явила на цю територію. Відтоді Аргентина не погоджувалася з британським контролем над островами, але активним чином не оспорювала їх приналежність. Що саме спонукало аргентинську владу раптом вдатися до збройного вирішення давньої територіальної суперечки?

– Аргентинські націоналісти, ще з початку ХХ століття, постійно наголошували на тому, що Мальвінські острови – це захоплена британцями територія, яку необхідно повернути. В Аргентині в 1930-1976 роках відбулося аж цілих п’ять військових переворотів. І різні аргентинські уряди, зокрема Хуан Перон і військові, які скинули його владу, так чи інакше прагнули залучитися підтримкою міжнародних організацій, зокрема Організації американських держав, та інших держав Латинської Америки, щоб відновити контроль над цими островами.

Ще у 1965 році ООН ухвалила резолюцію, згідно з якою Аргентина та Британія мали вирішити це суперечливе питання через переговори. Але переговори не дали ніякого результату.

У 1976 році до влади прийшла чергова військова хунта в Аргентині, відбувалися репресії та порушення прав людини, а відтак погіршилася економічна співпраця зі США. Станом на 1981 рік Аргентина була в скрутному економічному становищі. В цій ситуації новий керівник військової хунти Леопольдо Галтьєрі вирішує влаштувати «маленьку переможну війну». Аргентинська влада хотіла через війну відновити популярність серед населення.

Попервах, під впливом пропаганди, аргентинці цю війну здебільшого зустріли позитивно. Але реакція аргентинців була різною. Можна сказати, що громадська думка розділилася з приводу війни. Отримавши дозвіл на проведення рок-концертів, аргентинська молодь співала антивоєнні пісні на стадіоні 16 травня 1982 року. До того консервативна влада всіляко заперечувала і скасовувала події, пов’язані з рок-музикою.

В Буенос-Айресі війну з Британією подавали як продовження антиколоніальної боротьби, яка завершилася на початку ХІХ століття. До речі, тоді Британія активно допомагала Аргентині боротися проти Іспанії, але аргентинці майже через два століття цього не пам’ятали.

Держави Латинської Америки здебільшого підтримали Аргентину у цій війні. А Британію натомість підтримали США та країни Європейської економічної спільноти.

– Чим для Великобританії ця далека заморська територія з невеличким населенням була настільки важливою, що вона, по-перше, не хотіла поступатися Аргентині, а, по-друге, збройним шляхом свою владу там ствердила?

– Дві тисячі жителів Фолклендських островів були підданими британської корони. І вони самі себе вважали більшими британцями, ніж громадян Сполученого Королівства. Британська влада за умов деколонізації, розпаду Британської імперії не була готова піти на подвійне громадянство з Аргентиною, дві державні мови і так званий подвійний суверенітет над цією територією. В середині 1970-х років був підготовлений британський урядовий звіт, суть якого полягала в тому, що Британія хотіла економічно допомогти цим островам: модернізувати аеропорт, вкласти гроші в інфраструктуру.

На той час стратегічне значення Фолклендів вже втрачалося. Там було дуже багато овець, але вовна була важливим товаром для британської імперії в ХІХ столітті. Фолкленди були важливим пунктом для заправки вугіллям кораблів, але в часи нафти ці речі для флоту стали менш актуальними. І навіть уряд Маргарет Тетчер на початку 1982 року планував зменшити військову присутність на Фолклендах. Однак раптовий напад аргентинської армії на ці острови розставив все на свої місця.

У підсумку уряд Тетчер зумів підтвердити британську могутність за умов, коли чимало британців вважали, що після розпаду імперії Британія перестала бути могутньою державою. Такі настрої поширилися, зокрема, після того, як нібито «зрадили» білих поселенців у Родезії, яка стала Зімбабве; як зменшилася британська військова присутність на Близькому Сході та в Південно-Східній Азії. За таких умов Фолкленди стали тим місцем, де битва за британську ідентичність стала визначальною. Існувало фолклендське лобі серед британських політиків, які активно виступали проти будь-яких спроб віддати цю територію в економічний чи в політичний спосіб під владу Аргентини.

– Ви сказали, що в Аргентині серед широких верств не було консенсусу щодо цієї війни. А як британці широкі верстви реагували на те, що Аргентина захопила дуже віддалену заморську територію? Ви кажете, що населення Фолклендів тоді становило близько 2 тисячі осіб і ще невелика військова база. Дві тисячі осіб, за українськими мірками, – це велике село або маленьке селище міського типу.

– Треба сказати, що регіонально ставлення британців до війни на Фолклендах відрізнялося. В Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії негативно сприймали те, що Лондон більше уваги приділяє якимсь далеким островам, ніж внутрішнім проблемам у своїй країні. Нагадаю, що у 1979 році відбулися референдуми щодо створення законодавчих органів в Уельсі та Шотландії. В Північній Ірландії тривав збройний конфлікт протестантів та католиків. І для місцевих уніоністів Фолклендська війна стала ще одним приводом нарікати, що Лондону Британії байдуже до цієї близької території, а натомість там більше турбуються про Фолкленди. Валлійці згадали, що ще в XVII-XVIII століттях вони переселялися до Патагонія, а це південна частина Аргентини. І частина валлійців переживала за долю аргентинців валлійського походження. Загалом реакція британського суспільства була досить розмаїтою – від націоналістичний настроїв до неоімперських, що нарешті Британія зуміла показати всьому світові, що може завдати поразки диктатурі.

І ще один важливий момент. Прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, «ікона неоконсерватизму», зуміла перемогти у цій війні. Хоча неоконсерватори США, наприклад, Джин Кіркпатрік, перша представниця США в ООН, не підтримувала війну Британії проти Аргентини. На її думку, США варто було підтримувати праві режими в Латинській Америці, які боролися з комунізмом.

У підсумку, в Британії виграло фолклендське лобі, але водночас у регіонах посилилися націоналістичні настрої. Шотландці не розуміли, чому їм відмовили в імплементації результатів референдуму 1979 року щодо створення місцевого парламенту, а натомість Лондон надсилає війська за 8 тисяч миль від Британії.

– Отже, неоднозначно реагували як аргентинці, так і британці на цю війну.

– Так. Попервах багато аргентинських жінок плели маскувальні сітки для аргентинських військових, діти дарували шоколадки. Але невдовзі виявилося, що в аргентинській армії було багато, як сказали би ми, «дідівщини», були знущання над солдатами з боку офіцерів, військова хунта скидала дисидентів з гелікоптерів в море і чинила репресії… Справжня ціна Фолклендської війни відкрилася не відразу для аргентинського суспільства, яке все-таки воно не було єдиним у ставленні до неї.

Нагадаю, що в 1978 році в Аргентині провели Чемпіонат світу з футболу, де «зіркою» став Дієго Марадона. І для Аргентини тоді на хвилі уваги до їхньої країни «маленька переможна війна» мала би додати зовнішньополітичного престижу, але не так сталося.

– Яке враження поразка справила на аргентинців і загалом на латиноамериканців?

– Внаслідок цієї поразки генерал Галтьєрі пішов у відставку, а в 1983 році відбулися вільні демократичні вибори. Нарешті епоха військових переворотів і репресій завершилася. І так само демократизація авторитарних режимів в Латинській Америці прискорилася. Можемо пригадати схожі процеси в Чилі, де генерал Августо Піночет наприкінці 1980-х років передав владу парламенту, так само усунули від влади військових у Бразилії. І на межі 1980-1990 років більшість країн Латинської Америки стали на шлях демократії.

Ставлення латиноамериканських держав до Аргентини було неоднозначним. Тому що, наприклад, Аргентина мала територіальний конфлікт з Чилі за протоку Бігля. І тому поразку Аргентини у війні деякі сусідні країни зустріли як кінець втручання та розширення аргентинського впливу на інша країни Латинської Америки.

– Отже, відбулася дехунтизація і демократизація Латинської Америки після Фолклендської війни. А які наслідки цієї війни для Британії? До речі, хотів би уточнити, Тетчер після цієї війни стала «Залізною леді» чи це не пов’язано?

– Тетчер отримала прізвисько «Залізної леді» у 1976 році після того, як одна з радянських газет так її назвала.

Фолклендська війна показала, що Британія має потужний флот і може відстоювати свої права. Для Британії наслідком Фолклендської війни стала повна перемога консерваторів на парламентських виборах у 1983 році. Це була друга перемога Тетчер за час її політичної кар’єри. Так само у 1983 році ухвалили закон про спільне громадянство для жителів Фолклендських островів – вони отримували спільне з Британією громадянство. Британія до 1989 року не мала дипломатичних відносин з Аргентиною.

Для Британії Фолклендська війна стала останньою імперською війною, і відновили ось цю «велич Британії». Це була остання війна Британської імперії, адже після того Британія воювала вже у складі військових коаліцій під егідою США, в рамках НАТО чи миротворчих місій ООН.

– Хотів би уточнити щодо громадянства. До початку війни жителі Фолклендів були підданими королеви, але не мали британського громадянства? Чи як?

– Вони мали громадянство Фолклендів як британської заморської території. А зрівняння їх у правах з громадянами Сполученого Королівства відбулося після Фолклендської війни. Жителі інших заморських територій, які були під владою Британії – Карибського басейну, Африки, Азії, – були громадянами своїх територій і не мали права бути так само громадянами і Британії. Це змінилося. Між іншим, фолклендці ще з кінця Другої світової війни вимагали єдиних прав із британцями. І коли в Британію прибували мігранти з колишніх колоній з усієї імперії, фолклендці були позбавлені цього.

Фолклендська війна сформувала британський неоімперський міф. І зараз, уже за умов «Брекзиту», це ще одна згадка для осмислення британської ідентичності. Водночас Фолклендська війна показала, що демократія перемогла диктатуру.

– Досі статус Фолклендських (Мальвінських) островів не врегульований. Тобто Аргентина не визнає їх приналежність до Британії.

– Так, Аргентина не визнає цю територію як британську. Досі фолклендська тема є гострою у міжнародних відносинах.