Чому відтягуються терміни оголошеного владою контрнаступу? Про це Радіо Свобода розпитало в ефірі програми «Свобода LIVE» Сергія Рахманіна, народного депутата України (фракція «Голос»), члена Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки
– У статті The New York Times пишуть про готовність української армії до контрнаступу. Але при цьому є суперечливий момент: українська армія здатна відвоювати свої території, якщо отримає у достатній кількості і відповідної якості озброєння, а з іншого боку, кажуть, що тільки успіхи ЗСУ на полі бою зможуть переконати західних союзників надати все необхідне і надалі підтримували Україну. Чи не здається вам, що це виходить певне замкнене коло?
– Так, це замкнене коло.
Стаття у The New York Times, якщо ви про статтю Ендрю Крамера, то її важко назвати аналітичною статтею. Це більше скидається на репортаж про відновлення підрозділу «Азов», окремого загону спеціального призначення, який зараз розгортається у штурмову бригаду Нацгвардії.
...планується на кінець весни-початок літа цього року
Там лише декілька тез, які насправді не є новими, про те, з якими ризиками насправді, з якими викликами, з якими проблемами можуть стикнутися ЗСУ під час можливої наступальної операції, яка планується на кінець весни-початок літа цього року.
Справді, з огляду на жорстоку війну, ми багато в чому залежимо від підтримки Заходу, в першу чергу США. Але зрозуміло, що у нас немає іншого варіанту, як пробувати відвойовувати окуповані території. І зараз якраз сприятливий момент через цілу низку обставин.
Мобілізувати, навчити і озброїти
- По-перше, розгортаються додаткові з’єднання і військові підрозділи нові, і бригади окремі, і цілі корпуси – відповідно до мобілізаційного плану.
- По-друге, нарешті зламали психологічний бар’єр наших західних партнерів і почали отримувати, хоча й з деяким відставанням від графіку, важку техніку.
Тому в принципі цілком логічно, що наступ ЗСУ наприкінці весни-на початку літа цього року може зламати хід цієї воєнної кампанії, переламати хід війни і остаточно передати ініціативу в руки ЗСУ.
Людей необхідно не лише мобілізувати, їх треба належно навчити і озброїти
Але тут справді є ризик. Ризик полягає в тому, що не достатньо відмобілізувати певну кількість людей. Хоча і з цим, зрозуміло, є проблеми. Бо війна виснажує ресурси, у тому числі і людські.
Необхідно їх належним чином навчити і вишколити, необхідно їх належним чином озброїти. З цим є певні проблеми.
Навіть західні країни не в змозі забезпечити відповідної якості навчання великій кількості наших військовослужбовців. І поки що вони, ще раз кажу, відстають за планами щодо постачання важкого озброєння.
І тут є проблема. Насправді велика наступальна операція, яка є дуже складним заходом, дуже складною операцією, потребує накопичення великої кількості сил і засобів.
Окрім цього, плани щодо наступальних дій відкладаються і через погоду, а це завжди теж впливає і на можливості військових, і через те, що поки що українські бригади і корпуси, резерви, які зараз формуються, все ще неналежним чином озброєні.
Недостатня кількість важкого озброєння
Але зрозуміло, що якщо не буде військових успіхів, то урядам багатьох країн, у тому числі і США, буде важче переконувати, що необхідні кошти із бюджетів їхніх країн для того, щоб надавати допомогу Україні.
І про це якраз в статті Крамера у The New York Times дуже красномовно говориться. Вони там згадують нещодавні слухання чиновників Пентагону у Конгресі, там, де йшлося про те, що американські законодавці хочуть мати чітке уявлення, наскільки ефективним є використання тих коштів, які вони виділяють ЗСУ.
– Пане Рахманін, ви згадали про те, що недостатньо мобілізувати певну кількість бійців, військовослужбовців. У тій самій статті The New York Times кажуть про те, що головні виклики в умовах контрнаступу будуть втрати і мотивація військовослужбовців. Чи ви погоджуєтеся з таким твердженням? І яке вирішення цієї проблеми?
– Тут теж нічого нового немає. Зрозуміло, що війна – це втрати. Наступальна операція – це більші втрати. Завжди та сторона, яка наступає, втрачає більше, ніж та, яка обороняється. І великий наступ – це, на жаль, великі втрати. Тому дуже багато залежить від правильно обраного місця нанесення головного удару.
Найбільш сприятливим вважається удар на півдні. Йдеться про Запорізьку область
Зрозуміло, що найбільш сприятливим вважається удар на півдні. Йдеться про Запорізьку область. Там є цілком очевидні переваги, очевидні бонуси.
У разі успіху цієї операції, по-перше, розрізається навпіл угрупування росіян, а по-друге, отримують ЗСУ, взагалі Сили оборони так званий необхідний оперативний простір, вони матимуть змогу і оточити угруповання росіян в Херсонські області на лівому березі Дніпра, вони можуть вийти на кримські перешийки, вони можуть достатньо далеко просунутися на південь, вийти до Азовського моря і перерізати так званий сухопутний коридор на Крим.
Тобто переваги очевидні. Але ці переваги і ці плани, вони також є очевидними і для ворога.
Навіть у відкритих джерелах достатньо інформації про те, що там зараз будуються нові фортифікаційні споруди, туди підтягуються резерви. І, зрозуміло, росіяни готуються до відбиття нашого наступу саме на цій ділянці театру воєнних дій в першу чергу. І тут буде дуже важливо, де правильно буде обране місце для нанесення удару, наскільки ефективно будуть використані резерви.
Зрозуміло, що це війна розвідок, це війна замислів. І тут від наших воєначальників, у першу чергу від Генштабу, від головкома, від людей, які планують цю операцію, буде залежати дуже багато.
Зрозуміло, що є певні речі, яка нам вкрай необхідні для проведення цієї операції. В першу чергу це достатня кількість боєприпасів. В першу чергу для артилерії.
В першу чергу необхідна достатня кількість боєприпасів для артилерії
Я нагадаю для тих, хто забув, і повідомлю для тих, хто не знає, що, на жаль, питома вага західних зразків озброєння все ще є недостатньо великою у ЗСУ, а зразки озброєння радянські працюють на боєприпасах, запас яких практично вичерпаний. І це створює певну проблему.
Ну, і ще одна проблема.
Мінування
Зрозуміло, що підступи мінуються і протитанковими мінами, і протипіхотними.
А спеціальних машин (це є спеціальні машини розмінування і розгороджу вальні машини, це дещо різні засоби) недостатньо. Наші партнери їх постачають, зокрема і США.
Є британські, словацькі, німецькі, наскільки я знаю, машини для розмінування і для розгородження. Але чи буде їх достатньо для того, щоб зробити необхідні коридори для проходів в мінних полях? Це величезне питання і величезний ризик.
– Я хочу ще раз повернутися до статті у The New York Times. Там був коментар директорки Інституту Маккейна про те, що ЗСУ здатні завдати російській армії втрат, які можуть мати далекосяжні геополітичні наслідки. Оцініть цю перспективу, будь ласка? І про що саме, власне, йдеться, про які геополітичні наслідки?
– Насправді в чому, якщо коректно так висловитися, був головний недолік навіть успішних українських контрнаступальних операцій?
Йдеться і про Київську область, і про Харківщину, і про Херсонщину. ЗСУ, українським Силам оборони вдалося звільнити великі території, але це звільнення не супроводжувалося повним оточенням і повним розгромом великих російських угруповань. Тобто значну частину ресурсів і техніки, і особового складу росіянам вдавалося виводити з-під удару.
Необхідно не тільки звільняти великі території, треба знищити велику частину російських військ
Насправді для того, щоб переламати хід цієї війни, для того, щоб зробити цю війну для нас справді переможною, необхідно не просто швидко, ефективно просуватися вперед, необхідно не тільки звільняти великі території, треба знищити велику частину російських військ. З військової точки зору це дуже важливо. Бо це зменшує ресурси росіян на проведення подальшої війни.
Але ще й несе величезний психологічний аспект і для російських збройних сил, бо це буде вбивати мотивацію російських військовослужбовців, які і так далеко не завжди розуміють, за що вони воюють.
Деякі собі вигадують якісь певні ідеї чи плани, а деякі до кінця не розуміють, чому вони мають помирати далеко від рідної домівки.
Знищити надію Росії на перемогу
Це вбиває надії на успіх в цій війні в так званих російських елітах. І це буде достатньо чутливим ударом по настроях російського суспільства. Тобто те, чого й досі, на жаль, не відбулося.
Тому що попри величезні втрати, які несе російська армія, взагалі Росія, підтримка війни в Росії все ще є достатньо відчутна, не зважаючи, ще раз підкреслюю, на величезну кількість поранених і на величезну кількість домовин, які приходять в Росію.
Успіх буде мати та операція, яка призведе до розгрому
Тому успіх буде мати та операція, яка призведе до розгрому, до знищення великої частини російського угруповання на тій ділянці, на тій частині театру воєнних дій, де буде проведена наступальна операція. Це може принести той злам, який поки що не відчувається, навіть в ті моменти не відчувалося, коли Україні вдавалося перехоплювати ініціативу і проводити успішні операції.
Умовно кажучи, після чого зламалася Росія під час Російсько-японської війни? Після Мукдену. Це була не просто поразка. Це була поразка, яка зламала в російському генералітеті, в російському суспільстві надію на те, що цю війну можна виграти. Бо насправді і сили японців були підточені, але росіяни були настільки шоковані не самою поразкою, а тією величезною кількістю втрат, які вони понесли під час цієї битви, що вони самі запропонували японця перемир’я, яке і зафіксувало підсумки цієї війни.
От нам потрібен свій «Мукден». Нам потрібна не просто перемога, нам потрібна перемога, яка супроводжувалася б розгромом, втратою Росією величезної кількості військовослужбовців, знищенням цілих тактичних з’єднань, те, що може зламати настрій, психологію росіян, змусити їх навіть мріяти про перемогу в цій війні.
