Президент України Володимир Зеленський і президент РФ Володимир Путін по черзі відвідують Туреччину, щоб поговорити про російсько-українську війну і зернову угоду. Про це повідомляє турецьке видання Hürriyet. За їхньою інформацією, візити президентів мають відбутися одразу після інавгурації Ердогана, яка запланована цими вихідними. Джерела стверджують, що спочатку до Анкари прилетить російський президент, а після цього глава української держави. У Кремлі вже підтвердили, що Путін та Ердоган домовилися зустрітися найближчим часом, водночас час і місце зустрічі не назвали. Натомість на Банковій потенційний візит Зеленського до Туреччини ще не коментували. Російська агенція ТАСС з посиланням на помічника Путіна Юрія Ушакова написала, що до Туреччини вирушить спікер Держдуми РФ В’ячеслав Володін замість Путіна, а президент Путін таки не поїде на інавгурацію Ердогана. Причин Ушаков не назвав.
Про очікування від імовірного візиту Зеленського до Туреччини в етері програми Радіо Свобода «Свобода Live» розповів Валерій Чалий, надзвичайний і повноважний посол України у США (2015-2019 рр.). Крім того, він зазначив, що «Туреччина – важлива країна», а от Путін «боїться виїжджати взагалі з Росії».
– Пане Чалий, які ваші прогнози щодо імовірного візиту Зеленського до Туреччини? Чи може Путін ще передумати? Бачили, що, напевне, вже передумав. І від чого це залежить? Особливо цікаво, що український президент не так давно повернувся з великого закордонного турне, так би мовити, а російський взагалі останнім часом не виїжджає.
– Узагалі невдячна справа людям, які займаються дипломатією, робити прогнози. Ми ж не гадаємо на кавовій гущі.
Я, з іншого боку, хочу сказати, чи міг би бути президент України на інавгурації? У спокійний час, у мирний, то гарантовано, я думаю, треба було це зробити. Туреччина – важлива країна.
У воєнний час в принципі, я думаю, при можливості і відповідних заходах безпеки можна було б це зробити, виходячи з двох причин. По-перше, те, що все-таки президент Туреччини. У нас є багато питань. Після його перевиборів є багато питань щодо взаємодії. І, по-друге, все-таки на інавгурації є завжди можливість перетнутися з іншими лідерами, а тут буде певна група людей, з якими раніше президент України не перетинався. Тому я не виключаю, що це може відбутися. Хоча, очевидно, це може бути вже заявлено по факту перебування в Туреччині. Але питання безпеки тут грає свою роль.
Туреччина не ратифікувала статут МКС. Він боїться виїжджати взагалі з Росії
Що стосується Путіна, то ми вже чули заяву. Путін не їде. Тобто не може бути так, що спочатку турецька сторона сказала, що хоче побачити, очікує, а потім була заява, що він не поїде, буде Володін. Що тут вже гадати?
Тобто в принципі, я думаю, він не хоче виїжджати, побоюється виїжджати з країни. Але причина не в тому, що всі говорять, що його заарештують, МКС . Ні. Туреччина не ратифікувала статут МКС. Вона на своїй території такі речі, звісно, робити не буде. І це 100%. Тому не в цьому причина. Він боїться виїжджати взагалі з Росії. Останній раз, якщо я не помиляюся, це було 19 грудня минулого року.
– Так, це був Мінськ.
Боїться за своє життя
– Пів року тому. А Мінськ, щоб було розуміння, що всі знають, куди він приїжджає, там контроль його спецслужб. Тобто це його спецслужби контролюють палац Лукашенка, вони там допущені до всього контролю. Тому там почувається як вдома, з точки зору охорони. Але більше нікуди не їде. Він боїться за своє життя.
– 31 травня на форумі GLOBSEC у Братиславі президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн закликала тих, у кого є можливість, надати Україні далекобійну зброю: «Як ви знаєте, нагальною потребою є військова допомога для підтримки зусиль ЗСУ. І ось чому ми запропонували закон ЄС про підтримку виробництва боєприпасів. Ми хочемо підштовхнути нашу оборонну промисловість до збільшення виробництва вкрай необхідних артилерійських снарядів калібру 155-мм та 152-мм. А ті, хто може, повинні надати далекобійну артилерію та системи озброєння, які можуть допомогти Україні вирівняти розрив із силами вторгнення на полі бою».
«Ті, хто може» – це США, але у Білому домі щодо ATACMS кажуть, що питання ще на розгляді. А ЗМІ припускають цю неготовність дати далекобійні ракети тим, що в самих США залишиться, мовляв, мало.
А що може повпливати на рішення Вашингтону надати далекобійні ракети? Чи не завадить такому можливому рішенню атака дронів на Москву, яку й досі вивчають у США?
– Я хочу зауважити, що Урсула фон дер Ляєн дуже гармонійно виглядає в цьому виступі. Я нагадаю, що колишній міністр оборони. І вона знає, про що говорить.
Стосовно Вашингтону і рішення по ракетах... До речі, щоб було зрозуміло. Це ж не ракети 500 км. Це ракети, які Україна вже має по дальності. Тобто і Storm Shadow, і наші ракети українські, які дійсно в умовах війни ми не можемо так швидко виробляти, але вони на ту ж саму відстань. Тому, відверто кажучи, я не розумію, чому в цей момент важливий не ухвалюється таке рішення. Серйозно. Не розумію.
У США таких ракет було б мало, ніхто не говорив би: це питання у грі
Чи якщо хтось хоче залишити якісь аргументи на подальший розвиток ситуації? Так, аргументи ще є. Сказати, що у США мало таких ракет – давайте залишимо це спеціалістам. Я думаю, що якщо було б мало, ніхто не говорив би, як Джозеф Байден публічно заявив, це питання у грі. Ну що, незрозуміло, що США розглядають такий момент. При чому тут мало? Тобто тут зовсім інша причина.
Тому я думаю, що правильно було би зробити ці кроки якомога швидше. І в принципі дуже проста причина. Тут причина тільки одна, що кожна ненадана така ракета, яка влучає в склади озброєнь, вона не надіслана сюди – це жертви! При чому не тільки з українського боку, а в тому числі і з російського. Тому що удари по складах унеможливлюють продовження агресором його дій. Тобто це для оборони.
Час для цього вже точно настав
І я дуже сподіваюся, що адміністрація США не буде зволікати все-таки з цим питанням, тим більше, що, на мій погляд, час для цього вже точно настав.
– Пане Чалий, ну і не можу сказати про саміт миру, який Україна готує разом з союзниками. The Wall Street Journal про це пише. І кажуть, що провести його можуть якраз перед самітом НАТО у Вільнюсі. І метою, одним із завдань такого заходу, кажуть, має стати формула миру, яка буде більш прийнятною для інших країн, зокрема Індії, Китаю, Бразилії, Саудівської Аравії.
Як взагалі може трансформуватися та формула миру, яку пропонує Зеленський, враховуючи такі намагання?
– Дозвольте на дві частини розділити? Перше. Саміт в Україні по миру – в мене немає жодної інформації стосовно того, на якій стадії ця підготовка. Є тільки озвучені наміри. Я вам більше скажу. Жодної інформації немає в парламенті України. Жодної інформації щодо нюансів немає. Можна сказати, що це нормально. Але що ми будемо обговорювати?
Тепер друга частина. Стосовно формули миру. Звісно, підлаштовуватися під групу учасників? Давайте уявимо собі, що вдається зібрати такий саміт, що було би добре насправді. Тільки я думаю, що реально це буде пізніше ефективно. Після літньої української кампанії на фронтах це може бути більш ефективною. Але зібрати під якусь мінімальну планку згоди – це було би, я думаю, неправильно. Мабуть, буде такий підхід: з кожною країною буде приблизно визначення рівня її готовності підтримати Україну або бути збалансованою у протистоянні з Росією. Сам приїзд на такий саміт вже буде свідченням підтримки.
Тому в принципі ідея зрозуміла, ідея правильна. Час проведення може корегуватися. Не хочу робити прогнози. За своїм досвідом знаю, що на липень підготувати, коли є ще й саміт у Вільнюсі по ключовому для нас питанню, тобто забезпечення парасольки безпеки, то це багато завдань одночасно.
Якщо вдасться зібрати хоча би у формулі «Рамштайн» 50 країн, плюс ті країни, які як нейтральні, як вони кажуть, але все-таки поступово, будемо сподіватися, будуть займати балансовану позицію, то це був би непоганий крок. Але ще раз наголошую, навіть з точки зору часових рамок, поки не видно по позиціях різних країн, що вони готові вийти, як ви питаєте, на формулу миру Володимира Зеленського.
До речі, я не зменшував би її до якогось показника спільного, а збільшував би у тому плані, що додати треба фразу не «гарантії безпеки», а «членство в НАТО» або хоча би на шляху до цього членства підписання угоди про оборону зі США чи Великою Британією, з ядерними державами. Це були би гарантії.
Тому там є ще багато питань, в цій формулі, в якій ми побачимо, що стабільний мир без рішення з цих питань неможливий. Наприклад, я вам скажу, вільне пересування по морях. Тобто те, що в законах і в міжнародному праві зазначено. Це і Чорне море, це і Південно-Китайське море, наприклад. От цього всього на сьогодні немає.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
