Ушаков чи Говард: дискусія про історичну пам’ять Херсона

У третю суботу вересня Херсон відсвяткував День міста. Напередодні історичної дати – свого 243-річчя – місто розбурхала історична дискусія. Херсонський історик та політолог Дементій Білий порушив питання повернення центральному проспекту Херсона імені англійця та філантропа Джона Говарда. Краєзнавець «зазіхнув» на ім’я російського флотоводця та адмірала Федора Ушакова. Саме його прізвищем наразі й називається головний проспект Херсона – той, що веде від залізничного вокзалу до річки Дніпро. Тож – Ушаков чи Говард, і що далі?

Дементій Білий акцентує – він виступає не за перейменування проспекту, а за відновлення його історичної назви. Наприкінці 19 сторіччя Херсонська міська дума, тодішній орган місцевого самоврядування, зайнявся побудуванням системи назв вулиць міста. Тоді у Херсоні з’явилися вулиці на честь видатних містян. І Поштова вулиця, назва якої виникла зі старовинного Поштового шляху у 1890 році, отримала рішенням міської думи своє перше ім’я Говáрдівська, з наголосом саме на першу «а». Тоді, як розповідає історик, у Херсоні існував культ англійця та «людини світу» Джона Говарда.

«Він був дуже обмежений час у Херсоні, – говорить Дементій Білий. – Але тут виникає інша історія, дуже цікава. Вже не просто про людину Джона Говарда та його намагання змінювати ставлення до людей, ким би ця людина не була. Це вже історія про херсонців. Уявіть ситуацію: через років тридцять – а це досить великий проміжок часу – в Херсоні виникає група людей, які вирішили встановити пам’ятник Джону Говарду. Тут ще є така цікава легенда, що Говард перед смертю попросив, щоб замість почестей на його могилі встановили сонячний годинник – аби й після смерті допомагати людям, щоб вони знали котра година. Так ось люди самі зібрали кошти і поставили цей обеліск, який зберігся. На той час він розташовувався якраз навпроти тюремного замку – це була найбільша губернська тюрма.

Потім херсонці вже в середині дев’ятнадцятого сторіччя зібрали кошти, щоб поправити пам’ятник на його могилі, за містом, де Джон Говард був похований. А через кілька десятків років уже інші люди – представники Херсонської міської думи – вирішили назвати вулицю, на якій стояв тюремний замок та монумент із сонячним годинником на честь філантропа – вулицею Говардівською. Раніше вона називалася Поштовий шлях, потім Поштова вулиця. Це був шлях до тюремної фортеці та у Миколаїв – пошту возили. А вже потім, коли стали найменувати вулиці, найменували вулицею Говардівською. Тобто культ пошани Джона Говарда існував у нашому місті протягом сторіччя.

А потім прийшли більшовики. Вони кілька разів змінювали назви вулиць. Ця вулиця встигла побувати й вулицею Християна Раковського, поки того не репресувала сталінська НКВС, потім Червоноармійською. Але після війни стається дивна історія – ім’я Говарда знову повертається. Й із 1944 по 1947 рік вулиця знову називалася вулицею Говарда».

«Радянське міфобудівництво»

Краєзнавець зазначає, що не має нічого проти постаті адмірала та флотоводця Федора Ушакова та його внеску в історію. Проте, за словами Білого, адмірал не відіграв значної ролі саме в історії Херсона, багато що йому приписала радянська пропаганда. Тому й ім’я флотоводця з’явилося в 1947 році на карті Херсона не випадково.

«1947 рік – це був важливий рік в історії Радянського Союзу. Є монументальне дослідження англо-американського культуролога українського походження Євгена Добренка «Пізній сталінізм. Естетика політика». Він вивчав естетику пізнього сталінізму. І виявив тенденцію, що 1947 рік був ключовим, коли Сталін вирішив відродити радянську імперію. Спочатку у 1943 році почали повертати атрибути колишньої Російської імперії – її минуле, офіцерські звання, погони, гвардію, ордени на честь Ушакова, Суворова тощо – аби перекинути місток у Російську імперію. А потім почали знімати фільми про Суворова, Ушакова, видавати книжки, перейменовувати вулиці.

Це було навіть не повернення, а заново створення. Вони викреслили усі іноземні імена – всіх, хто був «не тієї» національності. Це було створення російського національного міфу у поєднанні з радянським міфом. Політика русифікації, перетворення в імперію. 1947 рік – це вершина цієї політики. І саме тоді Говардівську у Херсоні прибирають, залишають проспект Ушакова.

І що цікаво – старожили все одно вулицю називали Говардівська. Все це зберігалося, хоча комуністи перейменували вулицю, знесли могилу Говарда та будинок, де він мешкав. Тобто цю пам’ять постійно намагалися зруйнувати. Але з настанням незалежності України у Херсоні знову згадують Джона Говарда – наприклад, у Херсоні з’явився паб його імені.

Ми бачимо, що історія про Говарда – це історія ставлення херсонців до свого минулого, до тих людей, на яких треба рівнятися.

Херсон – багатонаціональне місто зі своєю культурою, де рівні народи – англійці, італійці, німці, поляки, євреї, росіяни, українці взаємодіяли та створювали велику культуру, і цю культуру почали нищити спочатку більшовики із комуністами, потім продовжили нацисти, які у нас убили більшість євреїв і назавжди змінили історичну сутність нашого міста. Це була жахлива трагедія. Потім знову комуністи, які витравлювали з нашої пам’яті справжнє минуле і насаджували нове штучне утворення», – говорить історик.

Дементій Білий каже – Ушаков був радянською вигадкою. Навіть пам’ятник адміралу у Херсоні ліпили не з вигляду справжнього Ушакова, а з актора, який грав його роль в однойменному радянському фільмі.

«Адмірал Ушаков – це штучно створений міф. Херсонські краєзнавці люблять розповідати байку: мовляв, автор скульптури Ушакова приніс ескіз тодішньому першому секретарю обкому. І той розкричався, мовляв, що ви мені принесли! Кожна радянська людина знає, як виглядає справжній Ушаков – як лауреат сталінської премії, артист Іван Переверзєв. Довелося скульптору переробляти адмірала. Я вірю в те, що так і було.

Щодо Ушакова, то це була гарна людина, професіонал-флотоводець, вигравав битви, при цьому він був кріпосником. Ну а хто не був кріпосником у ті часи? Ну а що він зробив у Херсоні? Він приїхав сюди з командою, його матроси, як чорноробочі-кріпаки допомогли добудувати корабель Ушакова, а коли розпочалася чергова в Херсоні пошесть, молодий тоді капітан влаштував карантин для свого екіпажу, а коли корабель добудувався, він на ньому відплив до Севастополя. Більше у Херсоні він не був жодного разу. Ушакова в історії Херсона немає.

В історії Херсона залишили відбиток інші адмірали – Сенявін, Джон Поль Джонс, грецькі пірати, яким Катерина Друга давала посади в новоствореному Чорноморському флоті… У нас були герої військово-морських битв, які мають прив’язку саме до Херсона. Але Сталіна не цікавило минуле, а цікавив російський Ушаков. Адже у нас були військові адмірали англійці, американці, греки – пірати у минулому. Шукали саме росіянина.

Зараз адмірал Ушаков – святий праведний воїн православної церкви, і він фактично став символом «русского мира». Мощі Ушакова «приймають» паради. Його палець навіть якось привозили до Херсона. Це зброя пропаганди», – говорить краєзнавець.

Реакція містян та що далі

Відновлення історичної назви – справа не з легких та швидких. Спочатку треба, щоб Джон Говард по-справжньому повернувся у Херсон. Щоб про нього знало більше херсонців, ніж зараз. Потім треба створити ініціативну групу, підготувати документи, передати їх до комісії з перейменування, після її розгляду питання виноситься на громадське обговорення. На них ухвалюється резолюція, скеровується до міського голови, і вже він має винести питання до сесійної зали, а депутати – проголосувати. Дементій Білий констатує – за це питання навряд чи віддадуть голоси. Принаймні, зараз. Це справа не цього покоління. Доказ цьому – реакція городян на ініціативу.

«Публікація у соцмережах викликала шалений резонанс, я навіть не сподівався, що так буде, – зазначає історик. – Сотні коментарів. Дуже багато було позитивних моментів, але ще більше було негативу. Це питання дійсно розбурхує людей. Я прочитав усі коментарі, там багато було лайки, але я виявив, що усі коментарі можна структурувати.

Фактично негативні коментарі можна розділити на чотири групи.

Більшість незадоволені діями влади. «Влада погана, краще зробити те і те, а не перейменовувати вулиці», «а чому ви не зробили асфальт на такій-то вулиці?». Тобто ця дискусія про повернення історичної пам’яті фактично стала приводом для того, щоб висловити незадоволення владою міста і назвати проблеми, які хвилюють містян. За обсягом коментарів, дуже велика частка – люди, які не можуть висловити наболіле нашій владі і вони використовують будь-який привід. Це люди, у яких немає зворотного зв’язку. Це проблема того, що наша влада не хоче фіксувати і вирішувати проблеми. Але це не проблема Джона Говарда і Ушакова.

Друга група негативних коментарів, вона є другою за кількістю, – це ненависть не до Говарда, або до мене (хоча й мене там всіляко лаяли), це прояв звичайної ненависті. Від незадоволеності життям, від безробіття, від того, що держава не створює умов… Це проблема, але не Говарда й Ушакова, а нашої держави, яка не опікується людьми. Коментарів першого та другого «видів» багато під будь-якою новиною про позитивні зміни або ініціативи. До речі, невідомо, скільки серед них є коментарів від «живих» городян, а скільки від «ботів», бо кожну подібну дискусію часто підживлюють боти сусідньої держави, так звані «ольгівські тролі».

Третя група – усі, хто за радянську владу.

І четверта група – невелика – ті, хто дійсно вважають, що Ушаков – справжня історична пам’ять, і він справді заслуговує на ім’я у місті. З цією групою я не дискутую. Я не хочу сказати, що Ушаков не заслуговує пошани. Я говорю: так, він заслуговує. У нас є пам’ятник Ушакову (нехай це пам’ятник актору Переверзєву), у нас є храм імені Ушакова… Але ця вулиця була вулицею Говардівською.

Я знайшов однодумців для ініціативної групи, і вже в жовтні ми плануємо підготувати документи, почати обговорення, потім подати на комісію з перейменування. Це довга історія. Як політичний експерт я розумію шанси перейменування. Їх – нуль. Але я вважаю, що необхідно повернути у порядок денний розмову про історичне повернення, про відновлення справжньої історії. У нас знищили не лише одного Говарда – у нас знищили історію Берислава, історію кримськотатарських назв, селищ. У нас робили російську штучну історію. Спочатку російські царські історики, а потім ще радянські попрацювали. Це довга історія постійної зміни ставлення до минулого. Треба повернути справжню історію. Показати різноманітність нашої історії і відновлювати поступово цю історичну справедливість.

На День міста була проведена екскурсія, присвячена Джону Говарду. Є й інші культурні ідеї. Джона Говарда потрібно знову сміливо повернути, повернути його повноцінно. А потім і вулицю його імені. Це довга історія з відновлення історичної пам’яті. Пам’ять – це дуже важливо. Й повертати її треба на системному рівні. Називати справжні дати заснування наших міст. Згадувати всіх історичних діячів. Розбирати завали, які утворили свого часу царські історики та радянські пропагандисти», – вважає Дементій Білий.

ВАС МОЖЕ ТАКОЖ ЗАЦІКАВИТИ:

Декомунізація і найвища споруда в Україні. Коли знімуть герб СРСР із «Батьківщини-Матері»?