Після деокупації українських сіл і міст у березні 2022-го до відновлення взялися низка державних і громадських організацій. З подальшою деокупацією відбудова набирала обертів, а громадянське суспільство стало роздумувати над тим, як зробити її більш доступною, інклюзивною і гендерно чутливою. Прикладом таких процесів є освітній курс «Урбаністика».
Учасниці розробили власні проєкти для відбудови привокзальної площі у Тростянці, міського парку в Ічні та території навколо районного будинку культури в Охтирці. Три найкращі роботи доопрацює команда експертів. Їх повністю або частково спробують втілити разом з місцевими громадами. Розповідаємо, якою молоді українки бачать урбаністику в Україні? З якими стереотипами стикаються? Як бачать свою роль у відбудові? Якими є проєкти переможниць і як вони виглядатимуть на практиці?
Урбаністика й інклюзія
Урбаністика – це система наукових знань, яка фокусується на вивченні та розвитку міст. Головним принципом для урбаністів є місто комфортне для всіх, а передусім – для його маломобільних мешканців. Такий підхід враховує не тільки людей з інвалідністю, а й батьків з візочками, людей старшого віку і дітей тощо.
Спікерки у своїх лекціях і практичних заняттях курсу значну увагу приділяли доступності, інклюзії та гендерній рівності. А учасниці курсу інтегрували ці цінності у свої роботи. Одна з переможниць курсу 23-річна Анaфіса Кайда з Бердянська розповіла, що для неї комфортне місто – те, що враховує потреби усіх груп населення.
«На жаль, ми живемо у світі для чоловіків. Це відображається навіть у містах: ти не можеш ходити на підборах, якщо хочеш, тобі важко їздити з дитиною у візку, і це не починаючи розмову про людей з інвалідністю.
Я пережила культурний шок, коли вперше виїхала за кордон на волонтерський обмін в Туреччині, де люди з інвалідністю видимі. Ніколи не бачила їх на рівні зі мною в Україні. Мені прикро, тому що ми прагнемо до європейських цінностей, але наші міста до цього не готові»
Чи місто комфортне, якщо ним важко пересуватись, наприклад, на візку колісному або батькам з маленькими дітьми?
На думку Анфіси, комфортне місто повинне мати розгалужену транспортну систему, де не потрібно буде користуватися машиною або таксі, тому що є хороший доступ до громадського транспорту у будь-якій точці міста.
Старша спеціалістка з соціальної згуртованості програми «Мріємо та діємо» Анастасія Матвієнко пригадала один із випадків, коли задумалась над доступністю міста. Після початку повномасштабного вторгнення вона кілька місяців жила у Вінниці. Одного разу після дощу вийшла на вулицю і відчула дискомфорт.
«Усюди розбиті тротуари, неможливо пройти так, щоби не вступити в калюжу, перейти через бордюр. На цьому моменті мене схопила думка: наскільки можна говорити про те, що місто комфортне, якщо ним важко пересуватись, наприклад, на візку колісному або батькам з маленькими дітьми? Довгострокова перспектива має бути в тому, щоб доступність і інклюзивність стали нашим повсякденним побутом»
«Урбаністика». Що це за курс і які результати?
Курс «Урбаністика» реалізувала громадська організація STEM is FEM у межах програми USAID «Мріємо та діємо». Протягом чотирьох місяців 50 учасниць в теорії і на практиці вчились плануванню та розвитку міських територій. Вони розробили містобудівні проєкти для зруйнованих українських міст.
Журі оцінило і відібрало три проєкти, які згодом разом з учасницями доопрацюють професіонали та реалізують. Авторок найкращих проєктів 23 квітня нагородили ноутбуками. А дівчата з команди, яка виграла гран-прі, Ірина Заулична та Анфіса Кайда отримали навчальні стипендії у розмірі 1500€ для кожної і можливість навчальної поїздки до Німеччини.
Ірина Заулична та Анфіса Кайда здобули гран-прі з проєктом «Хвильовий» для привокзальної площі Тростянця. На цій площі під час окупації, що тривала 30 днів, російські солдати зробили базу з артилерійським дивізіоном, з якої обстрілювали сусідні міста.
У центрі проєкту дівчат – ідея збереження пам’яті про всіх містян, загиблих внаслідок російського вторгнення. Головним об'єктом простору є меморіал у вигляді хвилі, що віддзеркалює форму будівлі вокзалу. Дівчата вивчили історію міста і вирішили також пов’язати роботу із Миколою Хвильовим, який народився у Тростянці.
За задумом дівчат, у зоні поблизу Тростянецького вокзалу переоблаштують паркувальну зону та забезпечать швидкий рух пасажирів, які поспішають до поїздів. Також учасниці передбачили на площі простору зону очікування, дитячий майданчик та тихий простір зі штучною водоймою.
Наступні призові місця посіли дві команди, які працювали над проєктами в Охтирці та команда, яка розробляла проєкт для міста Ічня. Один із проєктів в Охтирці розробили для публічного простору навколо будинку культури. Задум учасниць Дар’ї Вареньї і Дар’ї Коваль полягав зокрема у тому, щоб використовувати простір довкола закладу не лише для технічних цілей, а й для публічних заходів.
Начальниця відділу культури туризму молоді та спорту Охтирського району Тетяна Барченко поділилася, що ідея з використанням території довкола будинку культури їй особливо припала до душі.
«Мене «підкупило», що дівчата вивчали саме місто. Облаштування прилеглої території – це класно. Ми звикли, що є будинок культури, охайно прибрали довкола, насадили квітів – і це прохідна зона. Тут з професійної точки зору нам показали, як це можна зробити по-іншому. Якщо людям цікаво навколо об'єкту, їм цікаво і в самому об'єкті», – розповіла Тетяна Барченко.
Соломія Кульчинська і Наталія Люклян розробили проєкт для міста Ічня Чернігівської області «ПАРКовка людей». Його ідея у тому, щоб зберегти і вдосконалити простір поряд з центральною вулицею Героїв Майдану так, щоб він був інклюзивним і згуртував довкола себе спільноту. Також, за планом учасниць, тут має бути меморіальна згадка, адже через повномасштабне вторгнення РФ Ічня була тимчасово окупованою.
Переможниці курсу. Хто вони?
Учасниці, які отримали гран-прі – 20-річна Ірина Заулична з Івано-Франківська і 23-річна Анфіса Кайда з Бердянська. Вони мають різну освіту і досвід, тому розподілили між собою обов’язки так, щоб доповнювати одна одну.
З них двох Ірина мала освіту, пов’язану з урбаністикою: дівчина навчається проєктуванню та інженерії у Львівській політехніці. Тож вона більшою мірою займалася моделюванням і реалізацією спільного з Іриною задуму. Пошук інформації і референсів було передусім завданням Анфіси, яка навчається на журналістиці.
«Я зацікавилася урбаністикою що в університеті, але у нас на кафедрі було мало цієї інформації. Я хотіла дізнатися, як правильно користуватися і застосовувати на практиці знання з урбаністики», – пригадує Ірина.
Обидві дівчини бачать свою роль у тому, щоб певним чином докластися до відновлення України. Анфіса з початком повномасштабного виїжджала на певний час за кордон, але потім повернулася в Україну, тому що зрозуміла, що хоче відбудовувати і наближувати перемогу саме в Україні. Дівчина називає таке рішення особистим покликом.
Мрію обійняти мамуІрина Заулична
У вільний час вона висвітлює ситуацію, яка коїться в Бердянську – її рідному окупованому місці, де залишилися її близькі родичі, які через особисті обставини не можуть виїхати. Ірина розповідає, що Тростянець нагадує їй Бердянськ, тому працювала над цим проєктом, як для свого рідного міста.
«Я не просто мрію про мир в Україні. Я мрію повернутися додому, мрію обійняти маму. Останній раз, коли була вдома – 23 лютого 2022 року. Уже забула, що таке сідати на поїзд Київ-Бердянськ, ніч їхати і вранці приїжджати додому. Найперше, коли деокупують Бердянськ, я планую туди поїхати і потрапити у свою кімнату, подивитися на школу, де я навчалася і , звичайно, зустрітися з морем, нашим вільним Азовським морем».
Урбаністика і гендерні стереотипи
Усі учасниці курсу – дівчата від 15 до 22 років. Партнерка і операційна директорка в компанії TRUMAN, членкиня ГО STEM is FEM Поліна Іванишин згадує, що під час запуску конкурсу на курс у фейсбуці почався резонанс щодо цього.
У коментарях почали запитувати «Чому тільки дівчата? Чому не можна хлопцям? Чому такі молоді?» І відзначали «А в мене на факультеті вчилися 50 на 50». Та коли Поліна розпитувала цих людей більше, то виявилося, що хоча в університеті у цих людей і було порівно дівчат із хлопцями, та згодом по кар'єрній сходинці просувалося все менше дівчат.
«Урбаністика – випадок, який доволі нестандартний серед усіх STEM-спеціальностий. На факультети вступають 50 на 50, а потім, коли дівчата починають рости по кар'єрній сходинці, то на рівні тих, хто ухвалює рішення, залишається дуже мало жінок. Це проблема. Вона неочевидна. Для того, щоб її змінити, треба постійно говорити про це»
На рівні тих, хто ухвалює рішення, залишається дуже мало жінокПоліна Іванишин
Стереотипи щодо вибору професії Поліна Іванишин пізнала на власному досвіді. У школі вона обожнювала хімію, математику, фізику та інші STEM-спеціальності, але коли настав час обрати технічну спеціальність пригадує, як її мама сказала: «Тепер ти вступаєш в Інститут міжнародних відносин. Нам потрібно стати дипломатами і вийти заміж за дипломата».
«На жаль або на щастя, за дипломата заміж я не вийшла. При цьому любов до технічних спеціальностей у мене залишилась. Я впевнена, що якби в мене колись була можливість взяти участь у такому проєкті в підлітковому віці, як зараз це роблять наші дівчата, побачити рольових моделей, отримати спільноту супер кльових дівчат і постійно відчувати підтримку, моє життя абсолютно перевернулося б»
Заступниця директорки програми «Мріємо та діємо», IREX Юлія Ткачук відзначила, що для неї одним з найпотужніших посилів цього проєкту є руйнування стереотипів про жіночі та чоловічі професії. Вона поділилась історією зі свого особистого досвіду, коли такі стереотипи можуть вплинути на життя людей.
Одного разу вона проводила співбесіду на позицію менеджера з будівництва. Кандидат розказував про інноваційні рішення і будівництво великих об'єктів в Україні та закордоном. Юлія запитала його: «Що ви робитимете в ситуації, коли отримаєте проєкт відбудови будинку культури від невеликої сільської громади? Вам потрібно подивитися бюджет і дати громаді зворотний зв'язок, свої рекомендації». Кандидат відповів: «О, та це взагалі не проблема. У мене є «сметчица» Людочка. Вона мені все проаналізує і відішле аналіз громаді».
«Вир емоцій, які я відчувала в той момент, коли почула таку відповідь, ще досі не можу забути. Мені стало неприємно на співбесіді з цим кандидатом і дуже образливо за оцю «сметчицу» Людочку. Я взагалі навіть такого слова не знала до цього. Фактично вона є мозком і драйвом всіх великих проєктів, які цей чоловік представляв як свої здобутки, свою експертизу. Мені дуже шкода, що будівельні, інженерні й урбаністичні професії сприймаються як чоловічі», – поділилася Юлія Ткачук.
Керівниця з питань гуманітарних програм в ООН Жінки в Україні Флора Мацуля, яка сама родом з Косово відзначила, що закони у цій сфері важливі, але потрібно дотримуватись їхньої реалізації у всіх сферах життя і під час імплементації європейського законодавства враховувати контекст України.
«Говорити про гендерну рівність в Україні – важливо. Я думаю про чудову роботу у цьому напрямку, як-от ратифікація Стамбульської конвенції, навіть під час повномасштабного російського вторгнення. Але такі ініціативи мають поширюватися на кожну сферу життя людей», – відзначила Флора Мацуля.
Роль молодих дівчат у відбудові України
В організації STEM is FEM курс з урбаністики планували провести наживо ще у 2022 році. Ці плани довелося змінити з початком повномасштабного російського вторгнення. Втім через деякий час команда STEM is FEM повернулася до задуму. Голова ГО STEM is FEM Єлізавета Коренко пояснює, що тоді вона з колегами зрозуміла, що хоча деякі ідеї, які задумували на початку, стали неможливі, але в цілому актуальність проєкту зросла.
За її словами, новини про руйнування у різних містах підсилили актуальність відновлення і урбаністичного розвитку ще більш актуальними. Тож команда організації звернулася до програми «Мріємо та діємо», з якими раніше планували імплементацію цього проєкту, про намір втілити його в життя. З цього і почалась реалізація курсу.
«Залучення молоді у відбудову – це суперважливо. Ця війна – це війна за їхнє майбутнє, за ту країну, в якій вони житимуть. Відновлення країни, економічний розвиток, вступ у Євросоюз – це доволі довгострокові плани. І саме молоде покоління братиме найактивнішу участь в їх імплементації», – розповіла Єлізавета Коренко.
На думку Єлізавети Коренко, врахування погляду дівчат – це питання інклюзії, доступності та розмаїття. Вона переконана, що для того, щоби міста були зручними для більшої кількості людей, треба чути більшу кількість людей під час ухвалення рішень, в тому числі молодих дівчат. А найефективніший спосіб дізнатися, як зробити локацію зручною для людини – спитати, як їй буде зручно.
Так, під час курсу вона з колегами помітила відмінне бачення міст дівчатами. За їхніми спостереженнями питання безпеки було ключовим для учасниць курсу. Найбільше уваги дівчата приділяли освітленню, а в проєктах дорослих архітекторах цей момент врахований менше. Наприклад, вони звертали увагу на відсутність кутів, де не буде видно людини й темних вузьких проходів, де людина може лишитися наодинці.
«У них загалом інноваційний погляд. Більшість дівчат або школярки, або тільки почали вищу освіту і їх не обмежують багато з тих норм, які обмежують тих людей, які давно працюють в цій сфері. Окрім питань безпеки та вміння поставити себе на місце людини, яка користуватиметься цим простором, у них помітна незашореність і відсутність вже готових рішень», – міркує Єлізавета Коренко.
Наше бачення допоможе відбудувати Україну такою, як ми хочемо для себеАнфіса Кайда
Одна з переможниць курсу Анфіса Кайда також наголошує на тому, наскільки важливим є врахування бачення молодих дівчат при відбудові України. На її думку, відбудова зараз відрізняється від тої, яка була після Другої світової війни зокрема й через те, що у нинішнього покоління інші цінності та принципи.
«Ми інші і знаємо, що хочемо жити в цій країні, відчувати себе комфортно, назавжди забути і позбутися цього жахливого радянського минулого, пам'ятати його, але відійти від принципів і стандартів, коли не враховували потреби людей. Наше інше бачення допоможе відбудувати Україну такою, як ми хочемо для себе», – переконана Анфіса.
Керівниця з питань гуманітарних програм в ООН Жінки в Україні Флора Мацуля розповіла, що на Балканах молоді люди зараз, зазвичай, намагаються виїхати у західні країни. На її думку, там втрачають молодий потенціал і застерегла, щоби така ситуація не склалася в Україні.
«Ми маємо зробити все можливе, аби цього не сталось в Україні. Тому що саме це і станеться, якщо цих молодих людей не залучати до відбудови країни та прийняття рішень так, як це робить проєкт STEM is FEM», – поділилась вона.
Одна з переможниць конкурсу Ірина Заулична зізнається, що коли була підлітком, то відчувала, ніби в Європі краще, а в Україні не можна чогось досягнути. Але з початком повномасштабної війни переглянула своє ставлення щодо цього
«Коли почалась повномасштабна війна, у мене було багато сумнівів щодо того, де мені бути, що мені робити. Найважливішим рішенням було залишитися і відсунути меншовартість. Найсильніше, що ми маємо – це нашу історію, нашу культуру. Це найбільш щире і хороше рішення у моєму житті», – розповіла Ірина.
Коли і як реалізують проєкти переможниць?
Від початку курс був націлений на те, щоб втілити в життя три найкращі проєкти. Тож команда STEM is FEM співпрацюватиме з місцевими громадами, центральною владою і великими фондами для того, щоб зробити це можливим. За словами голови організації Єлізавети Коренко, усі три громади – Ічні, Охтирки і Тростянця – від початку були зацікавлені у співпраці.
А зараз STEM is FEM працює над тим, щоби професійна команда доопрацювала разом з учасницями три найкращі проєкти та зробила орієнтовний кошторис їх втілення. Так проєкти набудуть потрібної форми, коли їх можна буде показувати професійній спільноті та спонсорам.
«Навіть, якщо в нас не вдасться втілення цих проєктів нашими силами, ми все одно передамо їх громадам, щоб вони могли використати будь-які елементи, які їм сподобаються, у своїй роботі. Активне громадянське суспільство на місці – це важливий елемент цього проєкту», – розповіла Єлізавета Коренко.
Заступник міського голови Тростянця з питань регіонального розвитку, проєктної діяльності, міжнародного співробітництва, містобудування, архітектури та державного архітектурно-будівельного контролю Максим Синявін розповів, що після декокупації міста, в першу чергу, починали відновлювати лікарню і школи. Потім почали обговорювати відновлення привокзальної площі.
«Коли нам запропонували розробити проєктне рішення, ми, звісно, що погодились, бо Офіс президента малював свою концепцію, але вона нам не дуже подобалась. Ми хотіли побачити альтернативну версію. Я радий, що переміг цей проєкт. Сподобалась ідея з Хвильовим, як дівчата вивчили історію і детально підійшли до розробки цього дизайн-проєкту, а також те, що символізує меморіал», – пояснив заступник міського голови.
За словами Максима Синявіна, нещодавно громада розпочала співпрацю з Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України щодо відновлення цієї площі. Там розробляють концепцію, яку втілять за державні кошти.
Гарний проєкт і ми хочемо, щоб його втілилиМаксим Синявін
Щодо концепції учасниць-переможниць курсу, то її показали віцепрем'єр-міністр з відновлення України Олександру Кубрикову. Раніше про неї також розповідали президенту Володимиру Зеленському під час візиту у Тростянець. Тож, за словами Максима Синявіна, у центральних органах влади знають про проєкт дівчат.
«Нам сказали, що в загальному проєкті, можливо, щось врахують, а можливо ні. Але якщо площу відновлять без враховування цього проєкту, то думаю, що ми потім обов'язково самі шукатимемо можливості, як встановити цей меморіал. Він сподобався всім: і міському голові, і архітекторам, і мені. Гарний проєкт і ми хочемо, щоб його втілили», – додав Максим Синявін.
Найближчим часом організатори курсу «Урбаністика» планують його зробити публічним. Він стане доступним для всіх охочих онлайн і охопить більшу кількість людей.
