Олександр Лукашенко готовий йти на війну, принаймні він так каже.
У понад тригодинному зверненні до народу минулого тижня авторитарний білоруський лідер заявив: «Якщо наша країна зіштовхнеться з агресією, тут будуть сотні тисяч російських солдатів, які разом із сотнями тисяч білорусів захищатимуть цю священну землю».
Лукашенко це говорив, коли російські війська продовжували входити до Білорусі, займаючи позиції вздовж 1000-кілометрового південного кордону країни з Україною.
Виступаючи в Раді безпеки ООН 31 січня, посол США Лінда Томас-Грінфілд зазначила, що Росія вже перекинула в Білорусь майже п’ять тисяч військовослужбовців разом із балістичними ракетами малої дальності, спецназом і зенітними батареями.
«Ми бачили докази того, що Росія має намір на початку лютого розширити свою присутність до більш ніж 30 тисяч військовослужбовців поблизу білорусько-українського кордону, менш ніж за дві години на північ від Києва», – сказала вона.
Оскільки російська військова присутність у Білорусі швидко розширюється, Держдепартамент США наказав членам сімей дипломатів і співробітників посольства в Мінську покинути країну. Він також застеріг американських громадян від поїздок до Білорусі, посилаючись на «нетипове та тривожне нарощування російських військових».
Зміна геополітичного статусу Білорусі за останні 18 місяців є однією із найдраматичніших у безпековому середовищі Східної Європи після незаконної анексії Криму Росією у 2014 році і, можливо, після закінчення Холодної війни.
Погіршення безпеки підкреслюється нинішнім нагромадженням військ Росії на кордоні з Україною, що дає Москві можливість оточити й атакувати Україну з півночі, сходу та півдня. Це також означає, що російські військові зараз перебувають на білоруському кордоні з Україною менш ніж за дві години їзди до Києва.
Активна участь Лукашенка в путінському оточенні України та його конфронтаційна позиція – відносно нові явища, які частково пояснюють власне рішення лідера Кремля зайняти таку агресивну позицію в цей момент.
Після анексії Криму Росією та збройної інтервенції на Донбасі у 2014 році Лукашенко дав зрозуміти, що відкидає ідею Путіна про те, що Білорусь є частиною так званого «русского мира». Він також заявив, що не дозволить використовувати білоруську територію для нападу на третю сторону, і підтримував хороші відносини з прозахідним керівництвом в Україні, намагаючись тримати двері відкритими для покращення відносин із Заходом.
Протягом багатьох років Лукашенко чинив опір спробам Кремля побудувати нову російську авіабазу в Білорусі. А під час спільних з Росією військових навчань «Захід-2017» він запевняв європейських сусідів Білорусі, що навчання не будуть використані як привід для агресії.
Як я свідчив перед Гельсінською комісією США в листопаді 2019 року, Лукашенко «не був зацікавлений жертвувати білоруським суверенітетом», і він «мало виграв би від військових конфліктів чи протистояння із Заходом, у якому його країна опинилася би на передовій».
Трохи більше ніж через два роки він очевидно опинився на передовій геополітики і, схоже, насолоджується цим. Суперечливі президентські вибори в Білорусі в серпні 2020 року, масові вуличні протести, які вони спричинили, і жорстока розправа Лукашенка з інакодумством привели диктатора в Мінську до висновку, що його єдиний шанс на політичне виживання – це обійняти Путіна якомога міцніше.
Обійми з Путіним заради власного виживання не є безкоштовними. Однією з витрат є те, що Білорусь стає платформою для російських військових.
Протягом останніх місяців Лукашенко фактично підтримав анексію Криму Москвою, чітко заявив, що підтримає Росію у війні з Україною, запропонував розмістити в себе російську ядерну зброю та погодився на регулярні військові навчання та ротацію військ, що означає постійну військову присутність Росії в Білорусі.
Лукашенко також погодився на розміщення спільного військового навчального центру в місті Гродно біля білоруського кордону з Польщею та Литвою, який фактично стане російською військовою базою.
Як зазначають Густав Грессель і Павло Слункін у нещодавній статті для Європейської ради з міжнародних відносин, Лукашенко нещодавно погодився надати Росії майже необмежено використовувати чотири авіабази, ракетно-зенітну базу і приблизно 30 військових складів на території Білорусі.
«До серпня 2020 року Білорусь суворо обмежувала використання Росією цих об’єктів. Але це змінилося завдяки краху легітимності Лукашенка та зростанню потреби з його боку в російській допомозі, що дало Москві можливість використовувати ці об’єкти майже так, як вона хотіла», – пишуть вони.
Найбільш безпосередній ефект зміни геополітичного становища Білорусі та мілітаризації території Росією можна побачити в нинішній кризі, яку Москва провокує на кордонах України. Маючи Білорусь як платформу, Росія тепер може атакувати з кількох напрямків, розтягнути оборону України та легше оточити Київ.
Як зазначають Грессель і Слункін, «слід очікувати, що Москва збереже певний рівень військової присутності в Білорусі після нинішньої кризи». Вони додають, що «незалежно від того, чи Росія знову вторгнеться в Україну, територія Білорусі все більше ставатиме джерелом військових загроз для всіх її західних сусідів, а не тільки для України».
Безпека у Східній Європі сьогодні є значно тривожнішою, ніж це було всього 18 місяців тому. Це створює загрозу не лише для України, а й для всіх інших неросійських сусідів Білорусі, враховуючи членів НАТО – Латвію, Литву та Польщу.
Браян Вітмор – старший науковий співробітник Євразійського центру «Атлантичної ради», асистент кафедри практики Техаського університету в Арлінгтоні та ведучий The Power Vertical Podcast
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Передрук здійснено з дозволу «Атлантичної ради» США