На тлі заперечення Кремлем української історії, ідентичності та державності велике значення нині для українців є те, що назва «Україна» була зафіксована на стародавніх картах, які, окрім географічного чи історичного документа, є ще й політичним документом. Серед таких карт особливе місце займає Спеціальна карта України французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана, видана в 1650 році. Вражає вже сам її розмір – це вісім великих аркушів! Журналіст Радіо Свобода мав унікальну можливість побачити оригінал цієї мапи, яка збереглася в бібліотеці Ягеллонського університету в Кракові.

Гійом Левассер де Боплан жив у 17-му столітті і перебував на службі в польського короля, будуючи в Україні фортифікації і замки. Зокрема в Барі, Бродах, Кодацьку фортецю, замок в Підгірцях тощо.

Служив він в Україні 17 років – із 1630 по 1647-й. Але увійшов Боплан в історію своїм «Описом України», а також картами – зокрема Генеральною картою (1648 та 1660) та величезного масштабу Спеціальною картою України (Delineatio specialis et accurate totius Ukrainae cum suis polatinatibus ac districtibus provinciique adiacentibus).

Боплан почав роботу над Великої картою України десь в 1637 році і збирав і обробляв інформацію для неї вісім років. В 1645 році він отримав від польського короля Владислава ІV Вази так званий «привілей» на друкування цієї карти. Але з якоїсь причини гравер Вільям Гондіус у Ґданську завершив спочатку роботу над меншою, одноаркушевою Генеральною картою України.

Спеціальна карта України є картою радше топографічною, надрукована вона в 1650–1651 роках у Ґданську (Данцигу). Вона має аж вісім (!) секцій розміром 53,5х40,5 сантиметрів кожна.

Масштаб карти 1:450,000 – тобто в одному сантиметрі чотири з половиною кілометри.

На карті позначені і міста, і села, і монастирі, і річки, озера, дороги, шляхи, ліси, болота… Тобто, Гійом Боплан провів колосальну роботу!

«Ця карта є свідченням того, що одна енергійна людина може зробити, використовуючи кілька дуже простих інструментів – далекомір, компас і, напевно, астролябію. Це все, що Боплан використовував. І в нього був якийсь пристрій для вимірювання відстаней на коні. Це вимагало дуже ретельного, систематичного підходу з його боку», – каже Радіо Свобода знавець стародавніх мап Володимир Дмитерко.

Кожен примірник – унікальний

Дійшла ця карта до наших часів і склеєна (тоді її розмір 216 на 73 сантиметри), або окремими аркушами. Через свої великі розміри Спеціальну карту також називають Великою картою України.

«Велике завдання, яке займало мене під час війни на цих землях (в Україні) залишало мені мало дозвілля і змусило мене присвятити принаймні вісім років, щоб довести до завершення цю роботу, адже я мав можливість працювати над цим лише час від часу», – писав Боплан пізніше про роботу над Спеціальною картою України.

Існує три варіанти Спеціальної карти. Другий відрізняється від першого тим, що там на першому горішньому аркуші подані у вигляді врізки (заставки) Дніпровські пороги, проходження яких на човні вважалось козацьким хрещенням – тобто хтось ставав «справжнім козаком», коли проходив пороги.

Третій варіант, виданий в 1651 році, на восьмому аркуші мав вже згадку про битву під Берестечком, що відбулася в кінці червня 1651 року.

Але фахівці говорять, що існує десь до семи варіантів мапи, що ледь не кожна – чи майже кожна – має свою особливість. Зокрема найбільше змін випало на той же восьмий аркуш, який позначає Волинь і Галичину – там дороги, села, містечка додавались, корегувались їхні назви тощо.

Тобто, Боплан вносив доповнення, Вілем Ґондіус оперативно гравірував ці зміни і, одним словом, в 1650-51 роках в Ґданську робота на Великою картою кипіла.

Та й навіть заголовок карти різний – одні примірники мають його на окремому аркуші величезними літерами – фактично додатковий великий дев’ятий аркуш. Інші примірники мають на горі карти прописану назву теж лідерами значного розміру.

Це до того, що фактично кожен зі збережених примірників Великої карти є по-своєму унікальним.

Ще цікавий момент – на карті польське, українське, німецьке, гальське (французьке), московитське та італійське мірила відстаней.

Причому позначено українську милю – Окреніку, яку ще називали козацькою милею. Становить вона 8,35 кілометра – стільки, скільки можна було їхати конем без перепочинку.

Орієнтація карти – південна. «Орієнтація її на південь, бо це, очевидно, традиція арабської картографії, де південь був зверху показаний, бо в європейській традиції не було такої орієнтації», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода провідний науковий співробітник Інституту історії України Ростислав Сосса.

Але південна орієнтація Спеціальної карти (як також і Генеральної карти Боплана) могла переслідувати й іншу ціль – так легше послуговуватись картою і вести бойові дії з противником, який перебуває на півдні.

Карта для воєн?

Кілька провідних експертів з карт Боплана вважали, що йому замовили цю Велику карту саме для ведення воєн.

«Ця карта була першою в картографії топографічною картою для великої території, призначеною для використання у військових діях», – вважала Марія Вавричин, яка була провідною знавчинею карт Боплана і зокрема ретельно вивчала Спеціальну карту.

В інтерв’ю Радіо Свобода канадський професор Ендрю Перналь нагадує, що польський король Владислав IV хотів розпочати велику війну проти турків – навіть в історичній літературі писали про ідею якогось «хрестового походу» проти османів.

«І з татарами він хотів розібратися. Але турецьку війну не дозволив парламент. Пізніше було вирішено, що Спеціальна карта таки потрібна, але вже не обов’язково для військових цілей, але, ймовірно, для поселень на півдні України», – каже професор Перналь, який вже зараз на пенсії.

Справді, польський парламент, в якому засідала шляхта, не дозволив війну з Османської імперією в 1646 році, а в травні 1648 році помер і сам Владислав.

А вже того року почалась війна українських козаків проти Польщі під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, а королем вже був Ян Казимир. То вже – і тут якийсь парадокс – після 1650 року (коли війна була в розпалі) по Спеціальній та Загальній картах України могли вестись і тогочасні бойові дії козацької війни.

«Бопланові карти потрапили в Україну з практичних військових міркувань. У другій половині XVII ст., в період Руїни, з постійними воєнними кампаніями, без докладних («спеціальних») карт Боплана та його наслідувачів обійтися було важко», – писав в «Українській Бопланіані» відомий історик карт Ярослав Дашкевич.

Але Велика карта була навіть, так би мовити, засекречена – саме через свою докладність і точність, бо по ній можна було легко воювати.

Ще Владислав IV заборонив несанкціоновану публікацію Великої карти на 15 років і встановив штраф за порушення цієї заборони в розмірі 500 угорських дукатів – чималенька сума в середині 17-го століття.

«Боплан мав дозвіл від короля на ці карти. Це було ризиковано, бо хтось міг сказати, що він може видати державні таємниці. Були побоювання, що він розкриє забагато інформації – тим же туркам чи іншим, і що вони зможуть напасти», – каже в інтерв’ю Ендрю Перналь, який викладав в Брандонському університеті в канадській Манітобі.

Величезний раритет

Спеціальна карта стала раритетною вже у 18-му столітті. Володіти нею вважалося престижним – це була одна з найбільших мап того часу.

Отже, рідкістю Велика мапа стала ще 300 років тому – її дарували навіть королям як надзвичайно цінну і престижну річ – скажімо, англійському короля Чарльзу ІІ цю мапу подарували голландці в другій половині 17-го століття. Цей примірник Спеціальної карти України зараз зберігається в Британському музеї.

За деякими даними, нібито у Ґданську Вілемом Гондіусом усього було надруковано до сотні Спеціальних мап України. Але до наших часів дійшло лише 12 примірників – і то не всі мають повний комплект з 8 аркушів.

Тобто зберігся лише кожен десятий примірник. Тут і війни, і руйнації відіграли роль. «Звичайна проблема 17-го століття – це пожежі. Багато з карт було втрачено саме під час пожеж», – пояснює професор Перналь.

Україна не має зараз копії Спеціальної карти Боплана. Була одна на території України – в бібліотеці графа Болеслава Стажинського (1834—1917) в палаці в парку селища Загінці на Поділлі (нині Хмельницька область). Але та копія не збереглася в буремні часи, які випали на долю України.

На початку ХІХ століття в архіві Сенявських в Меджибізькому замку (так само Хмельницька область) ще бачили пошматовані від постійного вживання клаптики карт Боплана…

Але зараз немає в бібліотеках чи фондах в Україні жодного оригінального примірника Спеціальної карти. В світі залишалась дюжина цих Великих карт – в Польщі чотири примірники, в Вільнюсі, Дрездені, Парижі, Лондоні, шведській Упсалі, російському Санкт-Петербурзі. І стара копія (не оригінал!) цієї карти є в Москві. Ось і все, здається.

В Україні в 2000 році – так збіглося, що на нове тисячоліття, але і на рік 400-ї річниці Гійома Боплана – видали копію Спеціальної карти у Києві та Львові. Вона теж вже стала рідкісною, бо тираж порівняно невеликий.

Фіксація «України»

Карта залишалась джерелом і натхненням для картографів, які зображували українські землі, ще до кінця 18-го століття.

Ще в 1777 році відомий французький географ Жан-Батист Бургіньон характеризував Спеціальну карту Боплана як «хорошу мапу України на восьми аркушах, яку надзвичайно важко знайти в повному комплектів», але яка була в колекції цього географа. Тим більше, що оригінали – мідні пластини, з яких відбивали цю карту, давно були втрачені.

Спеціальна карта України відіграла свою історичну роль ще й тому, що фіксувала назву «Україна» стосовно українських земель.

«Багатоаркушева карта великої території – то в той час великих територій, покритих картами, напевне не було. Це була одна з перших багатоаркушних оглядово-топографічних великих карт Європи, – каже в інтерв’ю Ростислав Сосса. – Політичне значення часу виходу – 1650 рік – це період козаччини Богдана Хмельницького, період становлення козацької держави. І тоді набуває значного поширення саме назва «Україна». А карта цю назву закріплювала».

Ясна річ, що пропагувала назву «Україна» не лише Спеціальна карта, а насамперед також і «Опис України», книга Боплана, яка зазнала кілька видань, а також і Генеральна карта, яка також рідкісна, але не так, як Велика мапа.

«Його «Опис України», виданий багатьма мовами, а також численні карти були важливим аргументом для переконування, що Україна має право на існування як незалежна нація. Можливо, це не було наміром Боплана, але в підсумку саме це сталося», – каже в інтерв’ю професор Ендрю Перналь.

Вже літній професор поділився особистими спогадами під час телефонного інтерв’ю з Канади: коли він бував в Україні та їхав зі Львова до Києва, а потім подорожував уздовж Дніпра з Києва до Запоріжжя, то його не покидали думки, як Гійому де Боплану вдалося охопити картами таку величезну територію, передавши її в такій точності. Причому, що свою картографічну роботу Боплан ретельно виконував в часи ледь не постійних сутичок і воєн.

«Це було надзвичайно складним завданням для однієї людини. Це титанічна, неймовірна робота». А на запитання, чи може Україна пишатись такою унікальною картою, такою великою мапою, зробленою ще в середні 17-го століття, картою, якої не мали тоді інші держави Європи, професор тихим голосом каже: «Так, так, так. Звичайно. І ця карта також є дуже рідкісною».

Цікаво, що Спеціальна карта також дала поштовх, стала основою для карт українських земель провідних європейських картографів. Ці карти мали вже північну орієнтацію.

В 1665 році француз Ніколя Сансон видав на основі Спеціальної карти п’ять карт українських земель – Чорної/Червоної Русі (тобто Галичини); Верхньої Волині чи Луцького воєводства; Нижньої Волині чи Київського воєводства; Верхнього Поділля чи Кам’янця (Нижнє Поділля – друга частина цієї карти – не взята з Великої мапи); і п’ятою стала карта Нижнього Поділля або Брацлавського воєводства.

А Ян Блау в Амстердамі – один з найвідоміших і найкращих картографів всіх часів, яскравий представник «Золотої доби» голландської картографії, – видав чотири карти, виготовлені десь в 1670 році, які позначають українське Покуття, Поділля, Брацлавщину та Київщину.

В назвах цих карт – картушах – згадується ім’я військового архітектора Гійома де Боплана, а в Сансона є пряме посилання на Велику карту України.

Ці карти українських земель і воєводств потім перевидавались – в тому числі й іншими видавцями – до середини 18-го століття.

«Якщо сказати в двох словах – то Боплан поставив Україну на мапи Європи. Бо перед ним напис «Україна» зустрічається лише на одній карті – Великій мапі Князівства Литовського. І то там вона як синонім однієї з частин Волині. Також багато людей прочитали його книжку – принаймні бачили її назву. А пізніше до позначення України в Європі додалось ще означення «Козацька земля» або «Земля козаків», – каже Володимир Дмитерко.

Ленін чи Боплан?

І раніше в часи української бездержавності, і зараз у час Великої війни Росії проти України, стародавні карти відігравали роль доказу, що така країна існувала у минулому. Старі карти були і на столах під час переговорів щодо утвердження тих чи інших держав та їхніх кордонів.

Зараз це стало ще більш нагальним, адже російський президент Володимир Путін заперечує українську історію, культуру, національну ідентичність, українську мову. Навіть карти Московії розглядає і стверджує, що на них не було України і що Україну нібито створив Володимир Ленін.

«Старі карти – це вогник, який палає, зберігаючи пам’ять про державу, навіть коли державності немає. І це доказ, що така країна була, і це атрибут, символ державності – так було з картами України. В Російській імперії, коли була заборонена назва «Україна», наявність таких карт була особливо важливою, – каже в інтерв’ю Ростислав Сосса. – Коли країни здобували незалежність, то одразу видавали альбоми зі стародавніми картами як доказ, що вони існували. Карти з зображенням українських земель є підтвердженням української ідентичності».

До речі, в добу створення Спеціальної карти України, такої великої, такої масштабної карти Московії не було.

Ендрю Перналь зауважує, що після Першої світової війни саме наявність назви «Україна» на картах використовувалась для побудови держави – і тоді, в часи УНР понад 100 років тому, та й в нові часи, коли розпадалась радянська імперія.

Він додає: «І вже той факт, що назва «Україна» є на старих картах – слугує гарним аргументом для Незалежності».