СЕВАСТОПОЛЬ – Вже який тиждень щодня та щоночі над Севастополем ревуть військові літаки та вертольоти, вулицями й околицями міста проходять колони військової техніки, в бухти заходять та виходять з них військові кораблі. У цей час у місцевих ЗМІ посилилася військова риторика, тоді як прості севастопольці у можливість «великої війни» між Росією та Україною не вірять.
ЗМІ: риторика війни
У геополітичній ситуації, що склалася, місцеві севастопольські та кримські засоби масової інформації включили «риторику війни» – кількість новин і статей на військову тематику різко зросла.
Так, севастопольський пропагандистський сайт Forpost щодня публікує до десяти «воєнізованих» новин і статей, транслюючи, зокрема й інформацію з центральних російських ЗМІ.
Декілька днів тому журналісти цього видання, підконтрольного «екснародному меру Севастополя» Олексію Чалому, взяли інтерв'ю в ексначальника групи 1-го напряму 1-го управління Головного оперативного управління Генштабу Збройних сил Росії полковника Михайла Ходаренка.
В інтерв'ю полковник пояснив, чому Росія «повинна пишатися Україною як можливим противником»: «Шапкозакидальні настрої недоречні при плануванні та початку будь-якої військової кампанії, до противника треба завжди ставитися серйозно і шанобливо, жодною мірою не треба займатися дурною бравадою. Це відбувається не у представників політичного класу, а здебільшого у нашої експертної спільноти. Ворогами теж треба пишатися. Якщо ви ними не пишаєтеся, то якою є ціна вашої гіпотетичної перемоги?»
Водночас, Михайло Ходаренок вважає, що реальна війна Росії та України є малоймовірною, тому що це не входить у сфери інтересів обох країн.
Російський блогер Михайло Соколов розмірковує на сторінках Forpost про «чутки про війну» і роль у цьому західних ЗМІ, принагідно обливаючи їх брудом, а заразом і російського опозиціонера Олексія Навального та поета Дмитра Бикова.
Військову риторику підтримує віцеадмірал Валерій Куликов, розповідаючи про «американські провокації в морі біля берегів Севастополя та Криму» 1986 року. «Вони були у наших водах близько двох годин. У районі мису Сарич їх виявив корабель «Ладный». Усе закінчилося нотою протесту. Але для американців це нічого не означає. Вони розуміли, що ми слабшали, відбувався перехід до однополярного світу», – поділився спогадами адмірал, явно проводячи паралелі із сьогоденням.
«Зіткнення неминуче: чому Україна» – так називається матеріал від 3 лютого автора Forpost Павла Кухмирова, який розмірковує про те, що США підштовхують Україну до війни з Росією. «Америка наполегливо продовжує нагнітати військовий порядок денний на українському напрямі, абсолютно не відволікаючись на фактичну розрядку, що настала після повернення до казарм російських військ, які перевіряли боєздатність», – свідомо перекручує дійсну ситуацію щодо переміщень російських військ автор.
Повідомлення з «Раша Тудей» про те, що Віктор Медведчук назвав заяви про загрозу вторгнення Росії в Україну блефом – теж на сторінках Forpost. Як і міркування на тему «Чи буде в Україні новий Майдан».
Крім того, на цьому сайті є окремий розділ «ЛДНР і Україна», в якому всіляко підтримуються сепаратизм та антиукраїнські настрої.
Від інтернет-ЗМІ не відстають місцеві телевізійники. Телеканал «Первый Севастопольский» навіть має спеціальну рубрику під назвою «Військова справа» («Военное дело»). Серед заголовків за останню добу: «Українські кораблі спробували зірвати російські військові навчання у Чорному морі», «Глава МВС України пообіцяв розстрілювати сепаратистів», «Україна неофіційно закрила в'їзд для росіян і білорусів» та «МЗС рекомендує громадянам стежити за ситуацією в Україні».
Телеканал «Независимое телевидение Севастополя» публікує репортажі, про те, як «у Криму відбулись навчання з береговими ракетними комплексами «Бастіон» і як «понад 30 кораблів Чорноморського флоту вийшли в море на навчання». І безліч інших аналогічних, ніби підкреслюючи, що Севастополь – місто військове та масштабні маневри, подібних до яких місцеві жителі ніколи не бачили раніше, – справа звичайна.
Найбільше старається «рупор» російського уряду Криму – інформаційне агентство «Крыминформ». Ось, наприклад, заголовки воєнізованих новин за останню добу: «Розрахунки РСЗВ «Ураган» і «Град» провели контрбатарейні стрільби в Криму», «Війська в Криму та інших південних регіонах Росії отримають нові мінні загороджувачі», «Кораблі ВМФ провели у Чорному морі артилерійський бій та протичовнові навчання», «Мінометники Південного військового округу провели стрільби на полігоні в Криму», «Військові ПВО відпрацювали знищення бронетехніки з ПТУР під час навчань у Криму», «Екіпаж найстарішого рятувального судна ЧФ провів навчання з надання допомоги підводному човну». Можна подумати, що це спеціалізований мілітарі-портал, а не звичайне цивільне ЗМІ.
А що севастопольці?
Про настрої севастопольців і про те, що вони думають про сьогоднішній політичний порядок денний, можна судити як з коментарів у соцмережах і на форумах, так і з розмов між собою. Причому коментарі відображають палітру думок меншою мірою, оскільки через тотальний контроль над цією сферою з боку влади громадяни висловлювати у відкриту свої думки побоюються.
«Я за новинами не стежу, – каже мій знайомий Михайло – далекобійник, який перевозить фурою продукти із сусіднього Краснодарського краю Росії. – Телевізор хоч не вмикай, голова одразу пухне від цього «війна, війна, війна». А мені о п'ятій ранку рейс, виспатися треба, а не нервувати».
«Буде війна, як думаєш?» – запитує він.
Пенсіонер Віктор Сергійович із сусіднього під'їзду, навпаки, за ситуацією пильно стежить і ділиться думкою при зустрічі: «Що ця Америка собі дозволяє? Кораблі НАТО Чорним морем вештаються, Захід Україну до війни з нами під'юджує. Хіба вони не розуміють, що армія Росії через три дні буде на кордоні з Польщею?»
На моє запитання, як він уявляє війну зі слов'янським народом, войовничий пенсіонер замовкає і замислюється надовго. «Не хотілося б дожити до цього», – говорить нарешті він.
Молодше покоління налаштоване цілком миролюбно. Крістіна, студентка-третьокурсниця Севастопольського держуніверситету, у можливість військового зіткнення не вірить: «У мене бабуся і тітка у Києві, і у багатьох севастопольців та кримчан «теж в Україні родичі». Як можна зі своїми воювати?
Сергій, 29-річний таксист, більш категоричний: «Якщо Росія чи навпаки Україна зважиться на таку війну – це як собі в ногу вистрілити: після цього ти вже не боєць, хоч і зі зброєю в руках. А я, хоч і росіянин за національністю, взагалі в українській армії відслужив і не піду воювати з братнім народом, якщо раптом призвуть».
Російська військова техніка у Бахчисараї: фотосвідчення
Коментатори матеріалів на тому ж сайті Forpost теж військову риторику не надто підтримують. В обговоренні згаданої статті «Зіткнення неминуче: чому Україна», користувач під ніком zhenyas (Севастополь) пише: «Скільки можна спекулювати цю тему? Коли вона... та ніхто не піде воювати... Росіяни першими ніколи не нападали. А вище себе не перестрибнеш».
«Нагнітання та спекуляції на воєнній загрозі вигідні за всіх часів та в будь-якій державі – це допомагає відводити людей від вирішення проблем внутрішньої політики», – розставляє акценти користувач під ніком «Расенов» («Страна Крым»).
І з цим не можна не погодитися. Колективний народний розум категорично проти братовбивчої війни.
