Український міністр закордонних справ Дмитро Кулеба завершив чергове турне Африкою – вже четверте від початку Великої війни Росії проти України. І хоча паралельно дві африканські країни – Малі та Ніґер – заявили про розрив дипломатичних відносин з Україною через нібито «підтримку» Києвом повстанських угруповань в Малі, однак це не зупиняє Київ у намірі посилити свою присутність та вплив на африканському континенті – і ширше на Глобальному Півдні.

Африканські країни Малі та Ніґер повідомили про розрив дипвідносин з Україною. Все через підозру, що ГУР Міноборони України може бути причетний до знищення бойовиків російської групи «Вагнера» в Африці. Адже саме ці найманці підтримують уряди цих двох країн у боротьбі з повстанцями.

МЗС України «взяло до уваги» рішення влади Ніґеру про розрив дипвідносин. Київ, як було заявлено, рішуче відкидає будь-які звинувачення на свою адресу у нібито «підтримці міжнародного тероризму, порушенні Статуту ООН та міжнародного права».

Ускладнення з Малі та Ніґером, а також, як прогнозують – можливо, і з Буркіна-Фасо – сталися після подій в Малі в кінці липня. А в Сенегалі до місцевого МЗС був викликаний український посол.

«Африканська стратегія» має на меті створити противагу зростаючому впливу Росії, але Києву важко втілити її, – пише французька газета Le Monde. – Ці реакції послідували після викриттів української участі в недавніх бойових діях в північному Малі».

Що сталося у Малі?

Наприкінці липня повстанці-туареги на півночі країни напали і розбили колону урядових військ з російськими найманцями з групи «Вагнера». Усього загинуло тоді понад сто людей – дві третини з яких були нібито «вагнерівцями», а решта – вояки урядових військ. За даними Le Monde, на півночі Малі загинули 84 «вагнерівці» і 57 урядових солдатів.

В Україні користувачі соцмереж активно коментували новину про розбиття колони з «вагнерівцями» в Африці, враховуючи, що «Вагнер» брав і бере активну участь у війні проти України – зокрема в боях за Бахмут з кінця 2022 року по травень 2023 року.

Влада Малі послалася на нібито «визнання» причетності Києва до знищення військової калони, яке начебто зробив представник ГУР Андрій Юсов. Він і справді в інтерв’ю телемарафону сказав, що «туареги отримали необхідну інформацію», яка дала можливість «провести успішну операцію проти російських воєнних злочинців».

Але після цього ГУР не підтверджував причетність України – сам Юсов заперечив причетність в коментарі газеті Financial Times.

А англомовне видання Kyiv Post опублікувало, як її назвали, «унікальну» фотографію, на якій туареги позують з українським прапором.

«Якщо ми глянемо на (регіон) Сахель, власне, Малі, Буркіна-Фасо, Ніґер – це три країни, які контролюються військовими хунтами, які розірвали військові відносини з Заходом, а у військовому плані вони потерпають від терористичних загроз, самостійно з цими загрозами вони справитись не можуть і відповідно їм потрібен якийсь сильний партнер ззовні. Зараз – це не Захід, а, відповідно, Росія. Зараз це абсолютно проросійські країни», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Марта Олійник-Дьомочко, дослідниця-африканістка з Фундації Global Ukraine.

Але також було помічено, що влада Малі розірвала дипвідносини з Україною після телефонного дзвінка між міністрами закордонних справ Росії та Малі.

«Це можна розцінювати, як таку дрібну помсту Україні. Я сумніваюсь, що це викличе якийсь «ефект доміно», що зараз (африканські) країни розриватимуть дипвідносини з Україною. Це малоймовірно. А Росія це використає як «гарний» – в лапках – інформаційний привід для своєї пропаганди, подаючи Україну як терористичну країну», – каже в інтерв’ю Олійник-Дьомочко.

МЗС України висловило жаль щодо рішення уряду Малі.

«Виходимо з того, що подібне рішення є жестом «солідарності» з тими, хто обрав шлях на зближення з державою-терористом, Росією, яка вже понад два роки веде неспровоковану повномасштабну агресивну війну проти України, застосовує масштабний терор, скоює численні воєнні злочини проти українського народу, дестабілізує міжнародну безпекову та політичну ситуацію, поширює хаос і конфронтацію в усіх куточках світу, включно з Африканським континентом», – йдеться у заяві.

Але окрім інформаційного ефекту новини про розрив дипвідносин з Україною, назагал експерти закликають не перебільшувати значення такого кроку.

«У нас не була така вже велика співпраця з Малі, щоб нам було що там втрачати. Це якщо так трохи цинічно висловитись. У нас не було великих дипломатичних, торгових взаємин.

Але справа в тому, що «вагнерівців» розгромили туареги, проти яких бореться Малі, намагаючись їх відтіснити, бо вони розосереджені на півночі, де якраз розташовані золоті копальні, до яких Малі хоче отримати доступ разом з «вагнерівцями». Те, що туареги завдали такої нищівної поразки «вагнерівцям» – це доволі сильний ляпас Росії в плані військового і політичного іміджу», – пояснює африканістка Олійник-Дьомочко.

Це не вперше Україна та Росія «зіштовхнулись» в Африці в час, коли Росія веде широкомасштабну війну проти України.

В листопаді 2023 року були повідомлення, що український спецназ може діяти в Судані проти найманців російського «Вагнера». Тоді з’явилося відео як нібито український спецназівець стріляє з гранатомета під час нічного бою в маленькому містечку не околицях суданської столиці Хартума. Також повідомляли, що українські спецпідрозділ може оперувати дронами в Судані проти «Вагнера», а російські найманці в Судані підтримують проросійського генерала Могаммеда Гамдана Даґало.

Турне міністра Кулеби

Як вже було зазначено, глава української дипломатії здійснив вже четверте турне Африкою за час Великої війни і активних зусиль Києва на Глобальному Півдні.

Цього разу він відвідав Малаві, Замбію та Маврикій. А під час попереднього турне восени 2023 року Дмитро Кулеба навіть говорив про «українсько-африканський ренесанс».

Ознакою цього «ренесансу» є те, що все ж більшість країн Африки голосують на Генасамблеї ООН за Україну, за її суверенітет та територіальну цілісність.

Також чимало африканських країн брали участь в першому Саміті миру в червні у Швейцарії, цим самим фактично підтримавши українську «формулу миру», яка передбачає сталий і справедливий для України мир.

«Ми хочемо відновити відносини, які у нас були, відносини, які ми втратили наприкінці 90-х через заглиблення у власні внутрішні проблеми та потребу зосередитися на нашому поверненні до Європи, до якої ми належимо географічно, історично та культурно», – пояснював раніше активність на африканському напрямку міністр Кулеба.

Ознакою «ренесансу» може бути і подвоєння кількості посольств України на африканському континенті – Київ мав їх 10, а тепер вже є 20 і вони були відкриті переважно весною цього року.

Росія – для порівняння – має 40 посольств в Африці, а усього членами ООН є 54 африканські країни.

«Росія активно діє в Африці, щоб послабити вплив країн Західної Європи та США, а ще – відвести увагу від її агресії проти України, зробити так, щоби західний світ витрачав дедалі більше ресурсів на боротьбу з нелегальною міграцією з південного континенту», – сказав в одному з інтерв’ю спеціальний представник України з питань Близького Сходу та Африки Максим Субх.

«Проросійська» і «проукраїнська» Африка

На африканському континенті традиційно були сильними впливи СРСР.

Червона Москва тоді підтримувала анти-колоніальні рухи в Африці, вітала здобуття незалежності країнами континенту 60-70 років тому, допомагала «будувати соціалізм» лівим урядам, на континенті велась запекла геополітична боротьба в часи Холодної війни.

Вплив Росії тому залишається досить сильним. Зокрема на країни вже згадуваного Сехелю – Буркіно-Фасо, Ніґер, Малі, де Росія фактично потіснила Францію з її традиційної сфери впливу в Африці.

Також прихильна до Росії Центрально-африканська республіка, де російські представники навіть інкорпоровані в державні структури. Росія має вплив на Еритрею, Чад, на Демократичну республіку Конго.

З радянських часів дуже прихильні до Москви Мозамбік, Зімбабве, Ангола. На півночі Африки – це Алжир і Єгипет, хоча останній і до України прихильно ставиться.

Є й ціла низка країн Африки, які симпатизують Україні і голосують в ООН за Україну. Це переважно держави, які мають партнерські відносини з Заходом – Кенія, Джибуті, Гана, Замбія, Малаві, Маврикій, Туніс, Марокко, Кот-д’Івуар тощо.

Українські позиції тут сильні ще й через програму Grain From Ukraine, яка передбачає поставки української аграрної продукції країнам Африки, де не минула загроза голоду – особливо в проблемних країнах як-от Сомалі чи Ефіопія.

Також Україна намагається розвивати думку, що вона так само проводить політику власної деколонізації, вийшовши з радянської імперії, а нині даючи відсіч імперській війні з боку Росії. І ця теза про деколонізацію співзвучна африканцям.

Також є ще два моменти, які зближують Україну з Африкою – це економічний інтерес. Навіть незважаючи на війну, Київ оголосив про плани відкриття філій Торгового дому «Україна-Африка» в 30-ти державах континенту, бо саме за Африкою багато хто бачить економічні перспективи.

А ще Україна після війни прагне відновити активну присутність африканських студентів в своїх вишах.

Також на перший погляд малопомітні деталі українського внутрішнього життя не залишаються непоміченими в Африці.

Скажімо, телезірковий статус в Україні Ґабріели Масанґи, чи участь від України в пісенному конкурсі «Євробачення» українського нігерійця Джефрі Кенні в 2023 році у складі дуету «Творчі» чи успішна політична кар’єра борця-олімпійця Жана Беленюка – все це створює позитивний імідж Україні, як країни інклюзивної і відкритої.