3 травня президент України Володимир Зеленський під час робочого візиту до Варшави взяв участь в урочистостях з нагоди 230-ї річниці Конституції Речі Посполитої. Окрім нього, в урочистостях брали участь президенти Польщі, Естонії, Литви та Латвії. Вони підписали спільну декларацію. Чи мала ця Конституція стосунок до України й українців. Мала. Та ще й яке… На жаль, у нас про це мало знають.

Конституція 3 травня – перша ухвалена європейська Конституція

Після першого розподілу Речі Посполитої в 1772 році чимало представників політичної еліти цієї держави розуміли, що необхідно рятувати ситуацію. На часі були реформи, які б вдосконалили систему державного управління, зробили її ефективнішою.

Черговою спробою реформ у країні стала робота Чотирьохлітнього сейму, що працював у 1788–1792 роках. Польські прогресивно налаштовані діячі, в тому числі й король Станіслав-Август Понятовський, вважали, що це хороший час для проведення реформ.

Адже сусідні з Річчю Посполитою держави мали тоді інші проблеми. У 1787 році Росія та Австрія почали війну з Туреччиною. Згодом проти Росії виступила Швеція. У Європі ж виникла антиросійська коаліція в складі Пруссії, Англії та Голландії.

У такій ситуації Росії було не до польських справ. Хоча імператриця Катерина ІІ та її двір намагалися тримати в своєму полі зору ситуацію в Речі Посполитій і, за можливості, стримувати реформи. В одному із приватних листів Катерина ІІ писала: «Слід відкласти усі особисті наміри короля і його міністрів, зберігши таку конституцію (мається на увазі державний устрій країни – ред.), яка зараз є, бо, правду кажучи, для Росії немає ні потреби, ні користі, щоб Польща стала дієздатною».

Не більшістю і з хитрощами – як ухвалювалася Конституція

Однією з головних реформаторських дій Чотирьохрічного сейму стало ухвалення 3 травня 1791 року Конституції. Цей процес відбувався непросто. Прихильники реформ на сеймі не мали переважної більшості. Тому їм довелося піти на певні хитрощі. Так, засідання сейму, коли ухвалили цей документ, відбулося відразу після Великодніх свят.

Призначивши таку дату, король і реформатори попередили письмово своїх прихильників, щоб вони прибули на засідання. Водночас був розрахунок, що супротивники реформ, яких, зокрема, було чимало серед сенаторів, на засідання сейму не приїдуть. Власне, так і сталося. Щоправда, на засіданні, на якому ухвалювалася Конституція, було лише 185 послів та сенаторів – менше від половини складу.

Ухвалення Конституції відбувалося бурхливо. Понад 6 годин тривали дебати, під час яких тричі виступав король, наполягаючи на ухваленні цього документа. Зрештою, він і учасники сейму склали присягу на вірність Конституції. Голосування ж за цей документ не було. Все це разом узяте викликало питання щодо законності ухвалення Конституції 3 травня.

Ухвалена Конституція офіційно мала назву Ustawa rząndоwa. Це можна перекласти як «закон про владу» чи «закон про управління», зрештою – як «основний закон». Справді, цей документ постає як основний закон, «закон над законами». У ньому говориться, що всі законодавчі акти, які йому суперечать, скасовуються.

Конституція 3 травня намагалася зробити управління державою керованішим. Зокрема, ліквідовувалося сумнозвісне liberum veto (принцип парламентського устрою в Речі Посполитої, який дозволяв будь-якому депутату сейму припинити обговорення питання в сеймі і роботу сейму взагалі, виступивши проти, – ред.).

Сейм же залишався найважливішою політичною інституцією держави. «Добробут народу залежить від справедливих законів, результат – від їхнього виконання», – говорилося в Конституції. Тобто малося на увазі, що сейм ухвалює «справедливі закони», а виконавча влада має втілювати їх у життя. Відповідно, основний закон Ustawa rząndоwa зміцнював виконавчу владу й позиції короля.

Панівна релігія і некатолицьке населення

Перша стаття Конституції називалася «Панівна релігія». Такою проголошувався римо-католицизм. Це була релігія не лише переважаючої частини населення, а й (що важливо!) панівної еліти. Перехід із католицизму в якусь іншу релігію Конституцією заборонявся.

І все ж в країні значна частина населення була некатолицькою. На теренах України й Білорусії мали поширення уніатство й православ’я. Також в окремих регіонах Речі Посполитої зберігали певні позиції протестанти. На ці реалії довелося зважати творцям Конституції.

У ній, зокрема, зазначалося: «… усім людям будь-яких інших віросповідань ми уможливлюємо та гарантуємо свободу віри, урядову опіку та свободу у проведенні обрядів». Інше питання, наскільки дієвими були ці гарантії. Загалом же Конституція мала на меті закріпити й посилити позиції римо-католицизму, який ставав державною релігією. Звісно, це не могло подобатися українцям, ідентичність яких часто визначалася приналежністю до православної чи унійної (греко-католицької) церкви.

Слава селянам, а привілеї – шляхті

Велика увага в Конституції 3 травня приділялася соціальним станам – шляхті, міщанству й селянству.

Найбільші права мала шляхта. Вона становила близько 10 відсотків населення Речі Посполитої. Саме шляхтичі були основною силою, що визначала політичне життя в країні. Певні права отримали й міщани. Вони також долучалися до державного управління, мали змогу надсилати до сейму своїх послів (делегатів). Хоча роль останніх була обмеженою.

У Конституції знаходимо чимало гарних слів на адресу селян. Зокрема, там зазначалося: «Люд селянський… є джерелом найбільших багатств країни і… становить найчисельнішу частину народу і є найбільш дієвою силою…» Та все ж Конституція залишала статус-кво, зберігаючи підпорядкування селян поміщикам. Тобто селяни не наділялися політичними правами і не брали участі в управлінні державою. Щоправда, зазначалося, що вони приймаються «під опіку права і національного уряду».

«Влада з волі народу». Селяни та жінки – «не народ»

Варто вказати, що в Конституції 3 травня знайшли втілення, поширені в епоху Просвітництва, ідеї народного суверенітету й розподілу влади (на законодавчу, виконавчу й судову). Зокрема, у ній зазначалося: «Будь-яка влада у людському суспільстві починається з волі народу». Інше питання, що розумілося під народом.

Для авторів Конституції – це була лише частина суспільства, яка включала духовенство, шляхтичів-землевласників і заможних міщан. Про селян, найбільш численну частину населення, не йшлося взагалі. Жінки ж (навіть якщо вони належали до елітарних верств) виборчими правами не наділялися й політичних прав не мали. Однак подібне розуміння «політичного народу» було поширене в тогочасній Європі й Північній Америці.

Ustawa rząndоwa перетворювала Річ Посполиту в спадкову конституційну монархію. Відповідно, встановлювався династичний принцип престолонаслідування. Польським королями мали стати представники саксонської династії. Загалом у Конституції 3 травня королівській владі приділено чимало уваги. Король же ставав главою виконавчої влади. Подібна модель управління існувала в тогочасній Англії.

Конституція поляків і для поляків

Конституція 3 травня вважається другою конституцією (після Конституції Сполучених Штатів Америки) в світі й першою конституцією, ухваленою в Європі. Вона є предметом національної гордості поляків. А 3 травня відзначається в Польщі як національне свято. Справді, цей документ можна вважати «польською Конституцією». Вона мала на меті централізувати й уніфікувати Річ Посполиту – причому під маркою полонізації. Її обивателі мали стати поляками – як у сенсі політичному, так і культурному.

Ця Конституція де-факто ліквідовувала автономію Великого князівства Литовського, а також елементи автономії інших регіонів. Тому не дивно, що вона викликала супротив не лише консервативно налаштованої шляхти, проросійських колаборантів, а й «супротив регіональний». Одним із головних осередків цього «регіонального супротиву» стали українські землі, про що йтиметься далі.

Можна стверджувати, що Конституція 3 травня мала антиукраїнські аспекти. По-перше, вона реально націлювала на покатоличення, а, відповідно, й на полонізацію обивателів держави. У той час у Речі Посполитій католицькість, як правило, ототожнювалася з польськістю. Щодо українського населення, то воно переважно дотримувалося унійного (греко-католицького) й православного віровизнання. Власне, східнохристиянський обряд визначав ідентичність українців. А цей обряд якраз і маргіналізувала Конституція.

По-друге, українське населення на землях Правобережної України, яка входила до складу Речі Посполитої, в своїй абсолютній більшості було селянським. Українська шляхта в основному була полонізована. Певним чином стосувалося це й українського міщанства. Отже, за Конституцією 3 травня, українці, що майже повністю належали до простолюду, не мали політичних прав і не могли представляти свої інтереси в органах влади.

Ustawa rząndоwa не встигла виявити себе повною мірою. Вона діяла лише близько року. До того ж її реалізація зазнала спротиву як всередині країни, так і ззовні. Скасування Конституції 3 травня відверто вимагала Росія. Адже їй було потрібно, щоб у Речі Посполитій і далі зберігалася політична анархія.

Українські творці й могильники Конституції 3 травня

Конституцію 3 травня, зрозуміло, мала стосунок до України. В її написанні й ухвалення брали участь вихідці з українських земель, люди, яких можна вважати полонізованими русинами-українцями.

Важливу роль у створенні Конституції 3 травня відіграв тодішній польський король Станіслав Август Понятовський, який походив із українських етнічних теренів. Також помітну роль у її підготовці відіграв Гуго Коллонтай (1750–1812), що народився в містечку Великі Дедеркали (зараз село Кременецького району Тернопільської області).

Його предки належали до волинської шляхти, яка спочатку була православною, а потім – унійною (греко-католицькою). Зокрема, Коллонтаї були серед спонсорів Почаївського Служебника 1735 року.

Однак сам Гуго Коллонтай, отримавши відповідне виховання в католицьких навчальних закладах і ставши католицьким священником, належав до «людей польської культури», навіть виступав за полонізацію українського населення.

В принципі, нічого дивного в цьому немає. «Полонізовані інородці» нерідко були «більшими поляками», ніж самі поляки. Коллонтай був одним з найбільш видатних польських мислителів епохи Просвітництва, відіграв важливу роль у реформуванні Краківського університету, перетворенню його в світський навчальний заклад вищого типу. Цей діяч також став одним із організаторів Вищої Волинської гімназії (Кременецького ліцею), що належала до значних осередків польської культури на українських землях.

Ще одним діячем, що мав причетність до появи Конституції 3 травня, був Юліан Урсин Нємцевич (1757–1841), відомий не лише як політик, але і як письменник.

Народився він у полонізованій заможній шляхетській родині в українському селі Скоки біля Бреста. Цікавився українським фольклором, який знайшов певне відображення в його творчості. Так, саме Нємцевич чи не одним із перших почав використовувати термін «думи» для означення своїх поетичних творів. Пізніше цей термін почали використовувати Кіндрат Рилєєв, Тарас Шевченко, а також деякі інші українські автори. Нємцевич був автором резонансної політичної комедії «Повернення посла» (1791), в якій піддав критиці шляхетських консерваторів, котрі вважали, що «найкраще так є, як було раніше». Нємцевич був послом на Чотирьохрічний сейм, де виявив себе як оратор й прихильник реформ. Також він брав участь у розробці Конституції 3 травня.

Згадувана Конституція поширювалася на частину українських земель. Принаймні в той час більшість теренів Правобережної України входила до складу Речі Посполитої.

Зрештою, Конституція 3 травня викликала зацікавлення в українських культурних діячів періоду «національного відродження». У «Книзі битія українського народу», що поширювалася серед членів Кирило-Мефодіївського товариства, читаємо наступне: «Лежить в могилі Україна, але не вмерла. Бо голос її, голос, що звав усю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світі слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того».

Звісно, тут маємо романтичну ідеалізацію Конституції 3 травня. Бо Ustawa rząndоwa, як уже говорилося, не проголошувала рівність різних станів.

Все це дає підстави розглянути Конституцію 3 травня як юридичний документ, що мав стосунок до України.

Зрештою, на українських землях почався рух за ліквідацію цієї Конституції, пов’язаний зі створенням у місті Торговиці (зараз село Кіровоградської області) конфедерації в 1792 році, серед учасників якої було чимало полонізованих українських шляхтичів. Очолили її подільські магнати Францішек Ксаверій Браницький, Станіслав Щасний Потоцький і Северин Жевуський.

Торговицька конфедерація призвела до дезорганізації суспільного й політичного життя в Речі Посполитій, давши змогу Росії втрутитися в справи цієї держави. Тарговицькі конфедерати реально посприяли російській владі. У 1793 році Росія разом із Пруссією здійснили другий поділ Речі Посполитої, який був затверджений сеймом, що відбувався в Гродні у червні-листопаді 1793 року.

Депутати цього законодавчого зібрання були залякані або підкуплені. Тому вони погодилися з другим поділом своєї держави. До Російської імперії відійшла значна частина білоруських та українських земель (250 тисяч квадратних кілометрів) та населенням близько трьох мільйонів осіб. Росіянам дісталися такі українські терени – Київське, Брацлавське, Подільське воєводства, а також частина воєводства Волинського. Сейм розпустив Тарговицьку конфедерацію. Вона вже зробила свою справу. Звісно, конфедерати не чекали на такий результат своєї діяльності. Їхні керівники покинули Річ Посполиту й емігрували на Захід.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода