За повідомленнями, залізничні колони важкої російської військової техніки, які можна побачити на кількох відео в соціальних мережах, рухаються із Сибіру до прикордонних областей України. Міст через Керченську протоку на окупований Кримський півострів перекрили, очевидно, для перекидання великої партії зброї.
Зросла кількості обстрілів на лінії розмежування, що відокремлює українські війська від російських гібридних сил на сході України. Зловісна риторика на російському державному телебаченні. Чи свідчить це про те, що російсько-українська, так би мовити, «холодна війна» ось-ось стане «гарячою»?
Щоб розібратися, поставимо шість запитань про спалах напруженості між Росією та Україною, і, можливо, деякі з них приведуть і до потенційних відповідей.
Хіба це вже не війна?
Так. Конфлікт на Донбасі, східному регіоні України, розпочався рівно сім років тому. Незважаючи на численні угоди про припинення вогню, він насправді ніколи не закінчувався. За даними Організації Об'єднаних Націй, з квітня 2014 року було вбито понад 13 000 людей, а понад 1 мільйон було переміщено.
Останні крупномасштабні бої відбувалися в січні 2017 року в місті Авдіївка, але обмін снайперськими та мінометними пострілами відбувається регулярно. Найбільший обстріл за останні місяці відбувся 26 березня, поблизу містечка Шуми, на північ від Донецька і забрав життя чотирьох українських вояків.
З липня 2020 року 45 українських військових загинули та майже 320 поранено, заявив український чиновник минулого місяця.
Однак, з кінця березня рух російських військ поблизу кордонів України на сході та в Криму, який Росія окупувала у березні 2014 року, помітно зріс. Це також спричинило занепокоєння західних столиць.
Що означає уся ця техніка?
Протягом останніх двох тижнів чи близько того постійно надходять фотографії, відео та інші дані, що свідчать про значні переміщення російських збройних підрозділів до або біля східних кордонів України та до Криму.
Вони надходять від розслідувачів, які користуються відкритими джерелами, журналістів та експертів, які намагаються встановити місце розташування техніки за допомогою геолокації та розгадати наміри російського військового командування, не кажучи вже про Кремль.
Війська пересуваються показово, з викликом, і це підтверджує, що Росія бряцає зброєю, а не замислює бліцкригМаксим Саморуков
Одна з провідних теорій полягає в тому, що це лише демонстрація сили, спрямована на залякування Києва та надсилання сигналу Заходу про те, що Росія готова до вторгнення і то дуже швидко.
Навіть колишній полковник ФСБ Ігор Гіркін на прізвисько Стрєлков, який брав участь у захопленні Криму і частини Донбасу, виклав відео відправки військ до Криму.
«Війська пересуваються показово, з викликом, і це підтверджує, що Росія бряцає зброєю, а не замислює бліцкриг», – зазначає Максим Саморуков, співробітник Московського центру Карнегі у своєму висновку, опублікованому 5 квітня.
Оглядачі також зауважували, що Росія в минулому здійснювала великі пересування військ у зв'язку з регулярними військовими навчаннями без вторгнення. Деякі аналітики кажуть, що подібні розгортання сил не мають сенсу в цьому контексті.
Що говорить Росія?
Не багато, та щось малозрозуміле.
Минулого тижня прессекретар Кремля Дмитро Пєсков відхилив запитання репортерів щодо пересування військ, заявивши, що боятися нема чого і що перебазування збройних підрозділів у межах кордонів Росії є суто внутрішньою проблемою.
Що стосується Криму, то Київ та Захід – і майже весь світ – не визнають претензій Москви на Кримський півострів.
Тим часом Південний військовий округ, командний підрозділ, який відповідає за райони поблизу кордону з Донбасом та Північним Кавказом, оголосив, що проводить щорічну перевірку готовності, при цьому кілька десятків відповідних навчань проводяться між 29 березня та 30 квітня.
Кілька днів тому міністр оборони Росії ще більше напустив туману. 25 березня Сергій Шойгу оголосив, що підрозділ десантників, що базується в місті Пскові на північному заході – 56-а повітряно-штурмова бригада – буде реорганізований і передислокований до кримського порту Феодосія. Закриття мосту через Керченську протоку, як повідомляється, пов'язане з транспортуванням відповідного обладнання.
Було ж ніби припинення вогню?
Припинення вогню на сході України, які часто порушуються, пов'язані з Мінськими угодами. Друга частина угоди була підписана в лютому 2015 року Україною та Росією, а також поставили підписи представники бойовиків, яких підтримує Росія, і які спільно утримують частини Донецької та Луганської областей України. Організація з безпеки та співробітництва в Європі також підписала угоду.
Існує також «нормандський формат» за участі Росії, України, Франції та Німеччини, покликаний припинити конфлікт. Мети досі не досягнули через різні обставини: фінансування Росією та інша підтримка бойовиків на сході України, внутрішня українська політика та німецькі і французькі вагання щодо того, наскільки сильно протистояти Москві і наскільки надавати підтримку Києву.
У заяві, опублікованій 3 квітня, міністерство закордонних справ Німеччини закликало до стриманості у нинішній ситуації напруженості, однак стривожило формулювання «усі сторони», що викликало критику деяких чиновників, які заявили, що Німеччина прирівнює загрозливі дії російських військ до оборонної позиції України на Донбасі. (Станом на 7 квітня не було жодних публічних доказів того, що Україна здійснює подібний широкомасштабний рух техніки – і на відміну від дій Росії в Криму, будь-яка зміна дислокації війська відбувається всередині її кордонів).
Тим часом Європейський союз висловився на підтримку України. Під час візиту до Москви в січні провідний дипломат ЄС Жозеп Боррель зазнав приниження, намагаючись полагодити стосунки з Кремлем. Тоді спостерігачі дійшли висновку, що в ЄС залишилося мало важелів впливу на Росію в цьому конкретному контексті.
Москва, можливо, намагається «дати зрозуміти Заходу, що чим більше він підтримує Україну риторично, тим більше потенційний ризик того, що його можуть змусити виконати свої обіцянки», – пише аналітик Марк Галеотті у своїй колонці для BNE Intellinews. «Зрештою, Кремль вважає, що Європа, зовсім не бажає цього робити», – зазначено у статті.
А як реагують Сполучені Штати?
Оглядачі також заявляють, що терміни та масштаби російських маневрів це – виклик США і, зокрема, президенту Джо Байдену. Він був одним із найбільших прихильників України ще до війни у 2014 році, коли він був віцепрезидентом.
Після захоплення Криму Вашингтон наклав на Росію санкції, і, незважаючи на риторику примирення з Москвою, попередник Байдена Дональд Трамп їх не скасував.
Адміністрація Байдена вибрала твердий підхід: ані перезавантаження, ані ескалації, як неодноразово заявляли американські чиновники з моменту вступу Байдена на президентську посаду в січні.
«Ми звернулись до Росії з проханням пояснити ці провокації, але найголовніше – це те, про що ми дали сигнал безпосередньо нашим українським партнерам – нашу підтримку», – заявив 5 квітня представник Держдепартаменту Нед Прайс.
Крім того, нова адміністрація США наклала нові економічні санкції на Москву у відповідь на отруєння опозиційного активіста Олексія Навального нервово-паралітичною речовиною, від якої він ледь не помер, та на його ув'язнення, коли він повернувся до Росії з Німеччини за три дні до інавгурації Байдена.
Адміністрація також погрожувала невизначеними діями за масштабний кіберзлом на урядових комп'ютерах США, в чому вона звинуватила російську розвідку.
Під час першої телефонної розмови Байдена з президентом України Володимиром Зеленським 2 квітня американський лідер пообіцяв «непохитну» підтримку.
Цьому заклику передували телефонні розмови між найвищими оборонними та військовими чиновниками США та їхніми українськими колегами.
Хоча ЄС виділив сотні мільйонів євро, щоб допомогти Україні створити більш функціональний і менш корумпований уряд, США забезпечили озброєння та навчання українських збройних сил, включаючи протитанкові ракети, пристрої нічного бачення та контрбатарені радари.
На додачу, 1 березня, коли Міністерство оборони США оголосило про нову допомогу в розмірі ще 125 мільйонів доларів на «посилення озброєння, управління і контролю та ситуативної обізнаності українських сил за рахунок надання додаткових протиартилерійських радарів та тактичного обладнання; підтримки можливостей супутникових зйомок та аналізу; обладнання для підтримки військово-медичної допомоги та процедур бойової евакуації».
Кремль відчайдушно протестує проти того, що колись Україна може приєднатися до Північноатлантичного альянсу. І хоча членство Києва в альянсі здається далекою перспективою, це не завадило Зеленському робити публічні заяви щодо цього.
«Ми віддані реформуванню нашої армії та оборонного сектору, але одними реформами Росію не зупинити. НАТО – це єдиний шлях до закінчення війни на Донбасі», – зазначив Зеленський.
Чого прагне Росія?
Яка мета Кремля стоїть за кількома великими військовими навчаннями та передислокаціями бойових бригад, не знають ані в Києві, ані у Вашингтоні, ані в інших західних столицях.
Проте орієнтиром могли б бути інші конфлікти, які розпалює Росія по периметру своїх кордонів. Ці так звані «заморожені конфлікти» зберігаються в кількох місцях після розпаду СРСР, включаючи Грузію з відокремленими від неї регіонами Абхазії та Південної Осетії, та Молдову з Придністров'ям.
Російські сили туди прийшли і залишились як миротворці, хоча насправді вони не отримали такого мандату ані від ООН, ані від ОБСЄ, і в підсумку їхня присутність лише дестабілізує ситуацію на користь Москви.
Питання розміщення міжнародних миротворців на Донбасі під егідою ОБСЄ вже обговорювалося раніше. Однак не було досягнуто розуміння, чи буде їм дозволено патрулювати російсько-український кордон, чи тільки лінію зіткнення в Україні.
Багато оглядачів переконані, що Росія навряд чи ризикне відновити повномасштабну війну або спробувати захопити більшу територію України, принаймні на даний момент.
Джеймс Шерр, колишній керівник російської програми у британському дослідницькому центрі Chattam House припустив, що Москва хоче розміщення російських «миротворчих сил» всередині України.
«Локалізована ескалація, драматична і руйнівна, що призведе до розгортання російських «миротворців» на поточній лінії розмежування, мабуть, найбільш реалістичний варіант», – написав він у коментарі, що його публікує Міжнародний центр оборони і безпеки в Естонії.
