Книжку українського політолога, керівника Інституту світової політики Євгена Магди пообіцяв прочитати президент Білорусі Олександр Лукашенко – «бодай по діагоналі». Про це білоруський лідер повідомив під час своєї «Великої розмови» зі ЗМІ наприкінці минулого тижня. Саме тоді книжку Магди «Гібридна агресія Росії. Уроки для Європи» передав Лукашенкові білоруський журналіст. Журналісти Білоруської служби Радіо Свобода запросили автора книжки на «Інтерв’ю тижня» і запитали, як він відреагував на таку «рекламу» свого твору і що він думає про те, чи стоїть Білорусь – як і Україна – перед загрозою російської гібридної агресії.
– Коли білоруський журналіст Дмитро Лукашук передав із рук до рук Олександра Лукашенка вашу книжку, ви в Фейсбуці іронізували з цього приводу, опублікувавши фото Лукашенка з цією ж книжкою – мовляв, дивіться, хто рекламує мою творчість. Скажіть: збільшилися продажі книги після цього?
– Це треба питати у видавництва. Але особисто мені кілька людей вже запитали – «Як купити вашу книжку?». Я не буду приховувати, що просив Дмитра цю книжку передати, але, звичайно, не думав, що він зможе зробити це під час прес-конференції Лукашенка. Я думаю, що для будь-якого дослідника цікаво, коли президент європейської країни бере в руки його книжку і показує її іншим людям. Тобто це момент достатньо вагомий. Тому я вдячний і Дмитрові, і президентові Лукашенку за таку увагу до моєї творчості.
– Лукашенко, однак, відразу обережно висловився, що не гарантує, що буде цю книжку читати, але обов’язково її погортає. Знаючи Лукашенка як політика, чи, на вашу думку, він читатиме вашу книжку?
– Я б хотів, щоб він її прочитав. Хоча б «по діагоналі», як він пообіцяв. Хоча б для того, щоб він розумів, що Білорусь на сьогоднішній момент стоїть перед досить серйозними загрозами, і він – як президент – може багато зробити, щоб цих загроз уникнути. Я сподіваюся, що сам інформаційний привід такої передачі спричинить хоча б реферування моєї книжки помічниками президента Лукашенка, і, відповідно, це вплине на її подальшу долю в розумінні того, що відбувається.
– А ви слухали відповідь Лукашенка, коли Дмитро Лукашук ставив своє запитання і заодно «рекламував» вашу книжку? Відповідь зводилась до того, що, мовляв, не треба перебільшувати так звану російську загрозу, росіяни нам брати і так далі.
Білорусь перебуває в категоріях соціального часу приблизно на тій стадії, на якій Україна була в 2010–13 роках, під час президентства Януковича
– Звичайно, було б дивно, якби Лукашенко, побачивши книжку під назвою «Гібридна агресія Росії. Уроки для Європи», навіть надруковану російською мовою, сказав би при всіх, що буде її читати і вивчати. Я розумію, що крапля камінь точить. Білорусь перебуває в категоріях соціального часу приблизно на тій стадії, на якій Україна була в 2010–13 роках, під час президентства Януковича. Ми пережили вже російську гібридну агресію, і я б не хотів цього для Білорусі. Тому я б пропонував білоруським друзям познайомитися з нашим досвідом, який, у тому числі, зібраний у цій книжці.
– Ви цікаво порівняли, що Білорусь – це Україна часів Януковича. Але російська агресія почалася якраз після того, як Янукович утік. Білоруський «Янукович» поки при владі. Навіщо росіянам здійснювати свою гібридну агресію проти Лукашенка, який їх нібито частково влаштовує?
– Справа в тому, що четвертий президентський термін у Володимира Путіна закінчується в 2024 році, і він заявляв, що не буде балотуватися на новий термін. Перспектива для нього легітимно залишитися при владі – це перспектива бути лідером «союзної держави». Чи захоче цього Лукашенко – не можу сказати. Я поки бачу безплідні переговори Лукашенка і Путіна протягом останніх місяців. Інтенсивні, але безплідні.
Думаю, з мого боку було б неправильно давати якісь конкретні поради нашим білоруським друзям. Немає універсального унікального рецепта, як уберегтися від того чи іншого кроку Росії, як убезпечитись від гібридних атак. Але те, що потрібно зміцнювати національну самосвідомість, посилювати розуміння білорусів, що вони білоруси, – це очевидно.
Я наведу такий приклад. Ми в Україні до весни 2014 року були впевнені, що в Україні дійсно потужна армія. Але коли почалася анексія Криму, ми дізналися, що насправді боєздатних частин – не більше ніж 5 тисяч військовослужбовців.
Урок України, серед іншого, в тому, щоб бути уважними, дивитися на те, що відбувається навколо і всередині країни, реагувати на різні загрози
Я знаю, що в Білорусі часто проходять навчання разом із росіянами. Бачив у Мінську білборди, які рекламують білоруську армію. Я щиро сподіваюся, що вона дійсно сильна і віддана присязі. І краще було б не перевіряти це на практиці. Бо ми в Україні заплатили дуже дорогу ціну, коли були змушені перебудовувати і посилювати армію буквально на ходу.
Але урок України, серед іншого, в тому, щоб бути уважними, дивитися на те, що відбувається навколо і всередині країни, реагувати на різні загрози. Адже особливість гібридної війни якраз у тому, що вона може проявитися в будь-якій сфері.
– Українська тема пролунала кілька разів, у різних аспектах. Лукашенко навіть двічі повторив, що, на його думку, на виборах у квітні переможе нинішній президент Петро Порошенко. Як би ви оцінили такі заяви? І як в Україні їх оцінили?
– В Україні це оцінили спокійно, тому що зараз ніхто не може передбачити результат виборів, ситуація постійно змінюється. А в позиції Лукашенка немає нічого дивного, він був і на інавгурації Порошенка в 2014-му, і, в принципі, завжди демонструє дружню, приязну позицію щодо України. Тому я тут не бачу нічого дивного.
– Це просто побажання Лукашенка (щоб виграв Порошенко), бо йому б так хотілося? Чи це активна спроба вплинути на думку українських виборців, бо Лукашенко, як свідчать соціологічні дослідження, – найпопулярніший іноземний політик в Україні?
– Він дійсно найпопулярніший іноземний політик в Україні. Але сказати, що його рекомендація буде визначальною для українських виборців, – це було б перебільшенням.
– Іще один цікавий аспект українсько-білоруської теми проявився не так давно, 14 січня, коли Олександр Лукашенко зустрівся з Віктором Медведчуком, якого в Україні сприймають як проросійського політика, до того ж стверджується, що він кум Володимира Путіна. Що вони могли обговорювати і як це сприймається в Україні?
У Лукашенка своя логіка – я б назвав її логікою постійного маневрування. Він іде на різні «гімнастичні трюки»
– Це його право як президента суверенної держави – зустрічатися, з ким він вважає за потрібне. Я тільки зауважу, що через кілька тижнів після зустрічі з Медведчуком Лукашенко зустрічався з нинішнім керівником тристоронньої контактної групи від України Євгеном Марчуком.
У Лукашенка своя логіка – я б назвав її логікою постійного маневрування. Він іде на різні «гімнастичні трюки», він постійно їх робить. До чого це призведе – на сьогодні ми не знаємо. Але засуджувати його за переговори з Медведчуком я б не став – повторюся, це його право.
– Чи змінилося протягом останніх місяців якось ставлення української політичної еліти і українського населення до Білорусі? Як українці дивляться на напругу в білорусько-російських відносинах і на безрезультатні переговори Лукашенка і Путіна?
– Лукашенко – достатньо досвідчений політик, і він, я гадаю, сам розуміє, якими можуть бути наслідки його переговорів із Путіним. Що стосується українсько-білоруських відносин – для українців важливо розуміти, що білоруси – це не українці, а Білорусь – це не Україна. У нас, у кожної держави є власні інтереси, ми сусіди, але не родичі. Ми зацікавлені в незалежній суверенній Білорусі. Бо це зміцнює нашу безпеку, нашу незалежність.
Нам не потрібна ще тисяча кілометрів ворожого кордону, у нас уже є дві тисячі кілометрів ворожого кордону з Росією. Тому Україна зацікавлена передусім у тому, щоб у вас усе було нормально і передбачувано. Тим більше, що торговельні відносини між Україною і Білоруссю є достатньо стабільними та взаємовигідними, ми одне одного підтримуємо, і у нас є і спільні інтереси, і спільні можливості, які ми можемо реалізовувати.
Оригінал інтерв’ю і звукова версія на сайті Білоруської служби Радіо Свобода. Над перекладом і адаптацією тексту працювала Людмила Ваннек.
