Україна залишається надійним та безперебійним транзитером газу, стверджує газета «День». І через нещодавній інцидент з розгерметизацією газогону «Київ – Західна Україна-1» не можна це піддавати сумніву, йдеться далі. За попередніми висновками, розгерметизацію труби спричинив будівельний брак, коли при прокладанні газогону 1970 року не досить якісно заварили стик труби. Російські медіа гучно це поширили світом як «вибух на транзитному трубопроводі «Уренгой–Помари–Ужгород». А це – удар по іміджу України як надійного транзитера газу до Європи, наголошує автор статті Олексій Савицький.
Так само шкодять іміджу і розмови про нібито високу аварійність системи загалом, пише автор. «Історії про начебто аварійну ГТС України – це або чиїсь абсолютно облудні фантазії, або свідома дезінформація. Це, як правило, поширюють в інтересах Росії, якій вигідно подати Україну як ненадійного транзитера зі старою, аварійною трубою. Таким чином у Кремлі прагнуть виправдати будівництво обхідних трубопроводів, зокрема «Північного потоку-2», – стверджує гендиректор «Оператора ГТС України» Сергій Макогон.
У компанії наголошують: українська труба справна та безпечна, а Україна – надійний і безперебійний транзитер газу, і статистика це доводить.
За останні 20 років питома частота аварій не перевищувала 0,05 випадка на тисячу кілометрів. Для порівняння: в Росії цей показник учетверо гірший – на рівні 0,22 випадка на тисячу кілометрів. Тобто на російських газопроводах аварії трапляються вчетверо частіше, наголошує дописувач.
За станом українських трубопроводів (їхня загальна протяжність – 33 тисячі кілометрів) ретельно й регулярно стежать, йдеться далі. Щорічно обстежують близько 5 тисяч кілометрів труб. Тепер в експериментальному режимі трубопроводи обстежують також за допомогою дронів зі спеціальним лазерним газоаналізатором. Про це йдеться в статті «Безпека ГТС – під контролем».
Газета «Україна молода» коментує початок в Україні виборчих перегонів. Вибори вже на старті натиснули на газ, і рейтинг влади почав впевнено провалюватись, зазначає видання. І цікавиться: «Чи зможе «Зе-команда» утриматись при владі та як діятиме Зеленський, щоб підтримати рейтинги?».
Експерти газети вважають нинішній виборчий сезон дуже непростим для української влади та й для української демократії загалом. На кону – політичні розклади до місцевих рад, контроль над ключовими українськими містами й головною сценою політичного життя країни – її столицею.
Газета зауважує, що місцеві вибори для української влади – це закінчення виборчого циклу, «який теоретично може забезпечити їм домінування на всіх щаблях владної системи не лише в центрі, а й на місцях».
«Тому перемоги 2019 року Володимира Зеленського та партії «Слуга народу» чимало експертів розглядали у зв’язці з передвиборчими ігрищами літа – осені 2020 року, за виборами мерів та до місцевих рад», – докладніше йдеться в публікації «Впевнене Зе-піке: чи чекають на українців дострокові президентські вибори».
Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю австрійському виданню Wiener Zeitung 13 вересня заявив, що «у будь-якому разі «Слуга народу» в середньому по всій Україні переможе на місцевих виборах».
«BBC News Україна» зазначає: «Останніми тижнями провідні соціологічні компанії публікують дані опитувань підтримки партій та кандидатів у різних регіонах країни. Дуже рідко кандидати у мери від «Слуги народу» чи сама партія лідирує».
Отруєння російського опозиціонера Олексія Навального вкотре засвідчило – Росія насправді живе за законами мафії, пише газета «День». Автор статті «Мафіозний Iнтернаціонал» Валерій Костюкевич переконаний, що Навального хотіли вбити за викриття корупції у найвищих владних колах, їхніх тісних зв’язків із криміналітетом. Власне, Росію як «державу мафії», чи «мафіозну державу», англійською mafia state, почали визначати з початку-середини 2000-х років, стверджує дописувач. Одним із авторів цього терміна вважають відомого експолковника Федеральної служби безпеки Росії Олександра Литвиненка, який викривав зв’язки вищого керівництва Росії з великою власною і міжнародною організованою злочинністю. За що був отруєний у Великій Британії в кінці 2006 року агентами Росії, пише Костюкевич.
Утім, деякі експерти з певною обережністю ставляться до визначення Росії як «мафіозної держави» і, відповідно, до її ролі в світовій політиці, пише далі автор. Зокрема, в інтерв’ю європейському кореспонденту Української служби «Голосу Америки» Богдану Цюпину в квітні 2018 року з нагоди виходу його нової книжки «The Vory: Russia’s Super Mafia» («Злодії: Супермафія Росії») тоді дослідник і голова Центру європейської безпеки в Інституті міжнародних відносин у Празі Марк Ґалеотті зазначав: «Я не думаю, що термін «мафіозна держава», яким би він не був яскравим, все охоплює, ... в Росії до певної міри є кілька держав. ... Але у випадку Володимира Путіна ми бачимо людину, яка... намагається геополітично змусити решту світу вважати Росію наддержавою. І, як наслідок, виникають тертя», – наголошує дописувач.
Газета «Голос України» нагадує, що ще одним неформальним гімном України, таким, як «Запорозький марш», століття тому стала пісня «За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ», написана навесні 1917 року одним із засновників Центральної Ради Миколою Вороним. Музичну обробку вірша здійснив відомий диригент і композитор, автор музики пластових гімнів із Дрогобича на Львівщині Ярослав Ярославенко. Твір, надрукований у тому самому 1917-му в одному з перших номерів «Народної волі», швидко став популярним по обидва береги Дніпра і увійшов до репертуару багатьох військових підрозділів, зокрема й Українських січових стрільців, єдиної української національної військової формації у складі австро-угорської армії, сформованої з добровольців. Більше про символи України – музичні та художні – йдеться в статті «Дружній тиск, зброї блиск, кари гнів і з ним побідний спів...».
