Тижневик «Країна» з'ясовував у експертів здобутки та прорахунки незалежної України, чим вона може пишатись і яких помилок можна було б уникнути, і загалом – яка в України мета.
«Відновлення державності України – найбільший здобуток для українців за всі століття бездержавності», – переконаний політолог Віктор Каспрук. Однак зараз, на його думку, Україна застряла в олігархічному болоті. Без деолігархизації і можливості безперешкодно вести малий і середній бізнес нічого не зміниться, зазначає він.
«Після проголошення незалежності разом із джинами творчості, інновацій та підприємництва вирвалися темні сили шахрайства, корупції та криміналу. Вони захопили ініціативу, підім’яли або винищили паростки конструктивності», – вважає експерт.
Президент України Володимир Зеленський 20 травня 2020 року про олігархів: «Я хочу, щоб вони жили і працювали за законом»
На початку 1990-х багатьом здавалося, що, вийшовши із «совка», країна стане незалежною автоматично. Це була перша засаднича помилка, наголошує в тижневику «Країна» Журналіст Роман Чайка. Друга помилка, на його думку, – та, що Акт проголошення незалежності не був актом відновлення незалежності Української Народної Республіки. Перервалася історична тяглість, тому для багатьох «совків», які раптом стали громадянами України, це був такий собі уламок Росії з новою назвою, переконаний журналіст.
Він стверджує, що процес становлення Української держави почався 2014 року, після захоплення Криму й перших пострілів на Донбасі, і то зачепив невеликий прошарок українців.
«У нас немає стратегічної візії для держави і нації. Створюються лише короткі плани під кожну нову команду. А мають бути інституції, які розробляють бачення України на покоління вперед. І під них має працювати вся влада на центральному й регіональному рівнях», – наголошує журналіст. Єдине, на його думку, що вдалося зафіксувати, – два пункти в Конституції, які передбачають членство в НАТО та Європейському союзі.
«Це наші дороговкази. Але мають тягнути за собою деталізований план дій для всіх по вертикалі й по горизонталі на багато років уперед», – наголошує Чайка.
Продовжує аналізувати в тижневику «Країна» роки незалежності України у статті «Яку країну ми будуємо» журналіст Ігор Луб'янов. Він пише, що у незалежності України різні люди бачили різні можливості. Хтось бажав «перестати годувати Росію», хтось хотів більших зарплат, хтось сподівався на відновлення ідей націоналізму. Одні вважали, що можна побудувати свій маленький колгосп і нічого не міняти. Інші – ліберальну державу, хоч і проросійську. Хтось хотів відродження української мови й культури.
Проте здебільшого ідея була одна, переконаний дописувач – жити, як на Заході.Таким бачили своє майбутнє більшість українців. Для них західний світ означав повернення української мови, відновлення її функцій у всіх сферах.«Бо вона була мостом до українського світу і Рубіконом, який відокремлював від світу російського», – вважає автор.
Промова до Дня незалежності України президента Володимира Зеленського 2019-го:
В контексті останніх подій в Білорусі в Україні активно обговорюють можливість подальшого використання «мінського майданчика» як місця переговорів в рамках Тристоронньої контактної групи. «Питання не тільки в безпеці у зв’язку з масовими протестами і залученістю Росії у допомозі режиму Олександра Лукашенка, а й тих недружніх, м’яко кажучи, висловлювань і кроків від поки що чинної влади в Білорусі», – наголошує газета «День».
Навівши конкретні приклади, політичний оглядач газети Іван Капсамун наголосив, що варто пам’ятати, що Білорусь була і залишається союзною державою з Росією, яку Україна офіційно визнала країною-агресором і окупантом. Тож перед Україною постає питання – як бути з «мінським майданчиком»? Чи варто Україні піднімати питання про нове місце для переговорів для Тристоронньої контактної групи, хоча зрозуміло, що результативність цих переговорів, де б вони не проходили, здебільшого залежить від бажання Росії йти на поступки і відповідати за свої злочини? Яка це може бути країна, якщо не Білорусь? Думки експертів видання пропонує в статті, що так і називається «Як бути з «мінським майданчиком»?».
З початку війни на Донбасі понад 300 білорусів захищали територіальну цілісність України. На боці російських гібридних сил воювали майже 500 громадян Білорусі. Такі дані наводять у дослідницькому «Суфан центрі» і підтверджують у волонтерській групі «Інформнапалм».
З початку російської агресії білоруси почали приєднуватися до українських захисників поодинці, інформує «Газета по-українськи». Їх брали у підрозділи Збройних сил або добровольчі батальйони. Воювали проти російських гібридних сил у Донецькому аеропорту, в Авдіївці.
2014-го у складі українських військ створили перший білоруський загін «Погоня». У серпні наступного року білоруси об’єдналися в єдину тактичну групу «Білорусь», яка налічувала майже сотню воїнів, які служили в різних підрозділах.
Однак, як пише часопис, з поверненням до Білорусі учасників війни на Донбасі запроторюють у в’язниці. За статтею про найманство їм загрожує до п’яти років позбавлення волі.
Газетярі нагадують, що на початку війни Україна пообіцяла паспорти іноземцям, які захищають її територіальну цілісність від Росії. Однак видали лише кілька десятків. Докладніше про долю білорусів, що воювали на Донбасі, йдеться в матеріалі «Білорусів саджають за війну на боці України».
