Події в Білорусі продовжують лишатися в центрі уваги сьогоднішньої преси. Так, газета «День» у статті «Чи встояв «останній диктатор Європи»?» зазначає, що якщо Олександр Лукашенко втримається на посаді президента, «більше в Білорусі не буде навіть таких напіввільних виборів, як сьогодні». Автор статті Борис Соколов вважає проблемою, що ніхто не знає навіть приблизно, який відсоток голосів насправді виборці віддали за Лукашенка, а який – за його головну суперницю, кандидатку об’єднаної опозиції Світлану Тихановську.
Провладні екзитполи і попередні підсумки ЦВК дають їй 6-10% голосів, що, на думку дописувача, нічого спільного з дійсністю не має, «а незалежні соціологічні опитування в Білорусі фактично заборонені».
Дописувач не сумнівається, що «в разі проведення хоча б відносно вільних виборів, з доступом опозиції до ЗМІ і можливістю здійснювати незалежний контроль за процесом голосування і підрахунку голосів, Світлана Тихановска або будь-який інший кандидат від об’єднаної опозиції отримав би перемогу, хоча, можливо, і не в першому турі».
(Тихановська заявила, що вважає себе переможницею виборів, що її штаб має дані альтернативного підрахунку результатів голосування та вимагає перерахунку голосів – ред.)
Вибори президента в Білорусі прогнозовано стали точкою біфуркації, яка не зняла напругу, а ще більше загострила ситуацію, наголошує інший дописувач газети «День» Іван Капсамун. У статті «Білоруси хочуть змін» журналіст пропонує перші висновки після виборів в Білорусі. Насамперед він зазначає, що в Білорусі «типовий авторитарний режим, який встановився в цій країні невдовзі після розвалу СРСР – з приходом до влади в 1994 році Олександра Лукашенка».
І всі ці 26 років правління «бацька» старанно вибудовував і вибудовує вертикаль влади, пише автор, обмежуючи політичну свободу громадян, зокрема, «зачищаючи» своїх опонентів. З іншого боку, додає він, це дозволило забезпечити певну стабільність, більш-менш пристойне соціально-економічне забезпечення громадян, розбудову інфраструктури і, на відміну від Молдови, Грузії, України, зберегти територіальну цілісність країни.
«Якщо припустити, що білоруській опозиції вдасться усунути режим Лукашенка або він сам піде з влади (малоймовірно), то одразу на порядку денному два виклики», – зауважує автор. Зовнішньополітичний – чи витримає нова влада тиск Кремля. Досі Лукашенку вдавалося витримувати тиск і зберегти незалежність своєї країни, вважає журналіст. І внутрішньополітичний – як і з ким чинна білоруська опозиція планує змінювати Білорусь, йдеться у статті.
«Мало прагнути скинути Лукашенка для того, щоб провести нові вибори – має бути план», – наголошує кореспондент видання і проводить аналогію з українською опозицією 2014 року. Він пише, що нині «білоруській опозиції складно акумулювати і організувати протестні настрої в країні, хоча об’єктивно чинний режим добре підготувався до масових виступів громадян, зокрема, вивчивши українську ситуацію».
Загалом, на думку автора, Білорусі потрібен компроміс. «Лукашенку слід сприйняти те, що білоруське суспільство змінюється, і він не може вічно перебувати у владі, потрібно давати більше політичної свободи громадянам, дозволити політичну конкуренцію, відроджувати білоруську мову і опиратися тотальному російському впливу (інакше навіщо тоді своя держава), дбати про безпеку разом з Україною й іншими сусідами, адже, як показує практика (затримання «вагнерівців» в Білорусі), ворог тут спільний – це Кремль», – переконаний автор статті.
«Факти» пишуть про відсутність у протестувальників Білорусі лідера, який би їх об'єднав. Адже найбільш активні і досвідчені представники «старої» опозиції, були завчасно арештовані ще до виборів, йдеться у статті. В результаті протести відбуваються хаотично, їхні сили розосереджені по багатьох локаціях. Але, з іншого боку, те, що білоруси не зібралися в одному місці, як під час київського Майдану, не дозволяє міліції оточити їх, локалізувавши протест, і «задавити», зауважує експерт видання журналіст-міжнародник Ігор Соловей. Він вважає, що правоохоронна система Білорусі була готова до масових протестів. Не в останню чергу тому, що вони вивчали досвід України та інших країн в цьому питанні. Докладніше йдеться в публікації «Як український досвід допомагає Лукашенкові утриматися при владі».
«Початок «народної революції»: Білорусь не хоче й далі жити при Лукашенку, протести тривають». У статті під таким заголовком газета «Україна молода» пише, що «народжений і вихований в комуністичні часи з великим бажанням бути всесильним царем-самодержцем, Лукашенко сприймає всі ці ніжні погладжування демократичної спільноти по своїй вовчій шкурі лише як вияв слабкості тих, хто його намагається приборкати та цивілізувати».
Видання пише, що для Києва, схоже, нічого не зміниться, якщо Лукашенко лишиться на посаді президента Білорусі. «Лукашенко так і залишиться для нас і не своїм, і не чужим, але все ж сусідом. Він і надалі гратиме у свою гру і залишатиметься для нас «непередбачувано передбачуваним» чи «передбачено непередбачуваним», – переконує газета.
Газета «День» у статті «Шанс для «своїх» досліджує – чи зможе внутрішній туризм України «освоїти» 8 мільярдів доларів, які щороку українці витрачали на літній відпочинок. Видання інформує, що ці гроші йшли на послуги туроператорів, авіаперельоти та на інші подорожні витрати. У 2020 році через кризу в економіці та пандемію цей фінансовий потік у галузь значно зменшиться, йдеться у статті, якась його частина виллється на внутрішній ринок. «Криза дає нам шанс розвинути внутрішній туризм та нарешті впорядкувати цей хаотичний ринок, більша половина якого перебуває в тіні», – наголошує експерт газети, голова Держагентства розвитку туризму України Мар'яна Олеськів.
