Про безлад і фальш, який ще треба подолати Україні у ставленні до свят різних конфесій, пише журналіст Микола Семена на сторінках газети «День». Автор статті зауважує, що якщо раніше головною релігійною громадою в країні були християни кількох обрядів, то тепер релігійний ландшафт змінився. До нього додалася добре помітна мусульманська компонента, також перестали приховувати свою релігійність і представники інших конфесій, як ті ж іудеї. Тепер чітко видно, що між релігіями нема чіткого пограниччя, переконаний дописувач.
Нині Україна – не тільки держава християн, але і держава мусульман, і держава іудеїв, продовжує автор. Отже, логічно, що президент Володимир Зеленський запропонував надати вихідні представникам цих релігій у дні їхніх релігійних свят. Журналіст цитує народного депутата Миколу Княжицького, який «не бачить нічого поганого в тому, щоб свята представників різних релігій, які живуть в Україні, були державними. Але треба уточнити в самих общин, як вони це бачать. Можливо, потрібен не загальний вихідний, а неробочий день тільки для представників цієї конфесії».
Але й тут потрібні чимало уточнень, наголошує автор. Мова йде про ці дні як державні свята чи просто як вихідні дні? Очевидно, що релігійні свята не можуть бути державними, допоки в Конституції написано, що Україна – світська держава. Та й з інших причин теж. «Бо держава є одна, а релігій і їх свят є багато, всі вони шановані, і так можна дійти до того, що більшість днів буде святковими і вихідними», – наголошує автор.
Йому також незрозуміло – чи мають ці дні бути вихідними для всіх громадян, чи тільки для представників тієї чи іншої релігії.
Визнання державою рівними всіх релігійних конфесій, а також і атеїзму як права сповідувати будь яку релігію або не сповідувати жодної – це великий крок уперед пострадянських держав, це дійсно релігійна революція в світській державі, пише автор. Однак, додає, в цій справі ще безладу і фальші. І треба проблему вирішити, і треба нікого не образити, зазначає дописувач. Стаття називається «Чи настав в нашій країні час «релігійної революції»?».
Газета «День» пише, що ім’я Василя Стуса є маркером для українського суспільства. Ставлення і (не)намагання зрозуміти і дотягтися до його морального абсолюту багато говорить про сучасних українців. «Так, нехай це ідеал, та чесність, несумісна з життям, про яку говорили друзі і знайомі Стуса, зокрема Михайлина Коцюбинська, але це орієнтир, дороговказ, який, схоже, ще багато хто не бачить», – наголошує видання.
Газетярі нагадують, що коли в 1985-му у тоді ще радянській Україні виходили товсті журнали з новими віяннями, більшість людей у країні про Стуса не чули і не знали. І по смерті його постать усіляко замовчувалася. «Зараз же її добре бачать вороги, але чи розуміють «свої», той народ, до якого мав би повернутися митець?» – запитує газета. Про те, яких імперативів поета не вистачає сучасному українському суспільству, йдеться в матеріалі «Василь Стус vs неосталінізм».
Невивчені уроки з історії України нагадуватимуть про себе і можуть повторитись, переконує читачів тижневика «Країна» філософ Тарас Лютий. Він вважає, що якщо українці не збагнуть, що війна на Донбасі – за незалежність, не зможуть її закінчити. Вона постійно жеврітиме на кордонах, пише автор.
Він нагадує, що у часи Української Народної Республіки українці не змогли консолідуватися, суспільство розпорошилося. Щоб вийти з цього замкненого кола, українці з позиції теперішнього повинні пам’ятати про минуле, пише Лютий, але фокусуватися на майбутньому, змінюватися самим та змінювати світ навколо.
Філософ нарікає на віру пересічних українців в те, що всі проблеми держави має вирішувати політикум. Вони раз на п’ять років приходять на виборчу дільницю, голосують і на цьому їхня участь у державному житті закінчується, пише автор. «Але є громадські обговорення, петиції. Суспільство може й повинно доносити свої меседжі. Ніхто не збудує стратегії за нас. Це наш обов’язок», – наголошує Лютий.
Він вважає, що сучасні українці часто забувають про зовнішні виклики. Триває війна з Росією. Щодня гинуть люди, які стримують навалу. Це не дає змоги вибудувати стратегію. Про це наголошується в матеріалі «Суспільство розпорошене. Повертаємося в домайданні часи».
«Газета по-українськи» стверджує, що сьогодні в період карантину загострюється протистояння між Офісом президента і владою в регіонах.
«На посади голів обласних державних адміністрацій призначають людей без досвіду в управлінні регіонами. Від них не можна чекати результатів, – наголошує експерт видання, політтехнолог Віталій Бала. – По-друге, вони фактично не мають прав. Більшість повноважень перебрав на себе Київ. По-третє, ситуація для «Слуги народу» і Зеленського була сприятлива перші пів року, коли місцеві депутати ставилися до них лояльно».
Експерт переконує, що майже ніхто з керівників облдержадміністрацій не має прямого виходу на президента, як це було раніше. В його Офісі поставили бар’єр.
Газета пише, що місцеві вибори влада може пройти на сильних ініціативах з центру, тобто нарешті почати виконувати обіцянки: про закінчення війни, «будемо саджати», кінець епохи бідності. Або ж через підбір сильних кадрів у регіонах. Це додасть авторитету і президенту, і його партії, пише автор.
Утім, Зеленський ще на пресконференції у травні заявив, що висновки щодо роботи голів обласних державних адміністрацій будуть після того, як закінчиться COVID-19. «Зараз не можу звільнити жодного губернатора – боюся, що там упаде весь процес», – зазначив президент.
