Добаріна Анастасія
Багато років родина Миколи Головка розбудовувала своє життя у Покровську. Шукали, як себе реалізувати – перебудовували батьківську хату, пробували різні професії від учня токаря до м’ясника. І коли все налагодилося та склалося так, як вони хотіли, повномасштабне вторгнення РФ усе зруйнувало. Та Микола Головко не зупинився – і вже на новому місці організував соціальне підприємство. Він релокував свої виробничі потужності з рідного міста і тепер на заході країни дав роботу людям із залежностями, які проходять реабілітацію у центрі «Назарет». Своєю історією переселенець поділився з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».
Становлення виробництва
Життя Миколи Головка вирувало у Покровську. Жартує, кажучи, мовляв, ким тільки не був: «І учнем токаря, потім токарем, шахтарем, водієм, а потім підприємцем став».
У 1995 році чоловік відкрив точку на ринку, де робив перші в місті хот-доги. Потім тривалий час торгував м’ясом, їздив продавати продукти у Донецьк. Якось, пригадує, у 2004 році один з донецьких клієнтів запитав чоловіка: «Миколо, от чого люди з Красноармійська (стара назва Покровська – ред.) їдуть у Донецьк по бетонні вироби? Ти що, сам не можеш там це робити?». Так і прийшла ідея, яка затягнула Головка на 20 років – бетонне виробництво, виробництво тротуарної плитки, бруківки та бетонних парканів.
Микола Головко згадує – бізнес народився навіть не в гаражі, а під гаражним навісом. Спочатку працювали тільки удвох із дружиною. Тільки за декілька років справа родини почала розширюватися: купили вантажівку та навантажувач, орендували будівлю, найняли робітників.
«Ми пропонували клієнту все, що він захоче. Паркани, навіси, ворота, ґрати, бруківку, решітки. Часто одна людина до нас зверталася не один рік підряд. Тобто клієнта не втрачали», – згадує Микола.
Особливістю товару Головка, каже, був колір – мовляв, родина пропонувала ширшу палітру, ніж конкуренти. Микола ділиться, що у бізнесі були різні етапи. Наприклад, 2004-2010 роки – період значного росту та розвитку підприємства. З 2010 по 2014 роки – це так зване плато, де все йшло стабільно та непогано. З 2014 по 2022 роки – це спад, і з 2022-го – майже повністю згортання бізнесу.
Коли почалася війна у 2014 році, ми продовжували працюватиМикола Головко
«Коли почалася війна у 2014 році, ми продовжували працювати. По місту не прилітало, але війна, лінія фронту, блокпости, самопроголошені «республіки» – це була не дуже комфортна історія для людей. І вони приходили відмовлятися від замовлень з фразою: «Хлопці, давайте вже після війни», – розповідає підприємець.
Початок повномасштабного вторгнення
На початку великої війни Микола про бізнес не думав – думав про людей, про родину, про дітей. Ще 23 лютого виконували замовлення, а вже зранку 24-го життя кардинально змінилося. Обдзвонювали дітей та друзів.
Микола спочатку не збирався нікуди виїжджати. О сьомій ранку він прасував прапор, бо збирався на мітинг у Покровську на підтримку України. У Facebook родина побачила фото величезних черг на заправках, майже усюди писали про відсутність палива. Микола вирішив заправити повний бак про всякий випадок.
«На заправці я зустрів українськомовного знайомого. Він з Полтави, але жив у Покровську. І він каже: «Миколо, бачиш, що «бандерівці» натворили?». Я від нього відходжу, телефоную дружині, кажу: «Наталю, поїхали геть». Подумав, якщо це українськомовний мені каже таке, то що скажуть ті, хто ходив на референдум у 2014-му?», – згадує ті події Головко.
24 лютого по обіді родина вирушила у дорогу, вже ввечері були в Олександрії, що на Кіровоградщині. До сина в Київ не поїхали – небезпечно, другий син у Львові теж попередив, що у місті не все гаразд. Порекомендували їхати до батьків друга у село Великі Лучки у Закарпатській області біля Мукачева. І 27 числа родина Головка вже оселилася у знайомій родині баптистів.
Початок нового життя
Одразу по приїзді у комуну родина Головка долучилась до волонтерства. Він каже, з першого дня баптистська спільнота активно надсилала в Україну фури з допомогою – і Микола допомагав розвантажувати прибулий вантаж. На запитання «Що потрібно хлопцям?» покровський військком відповів, що немає нічого, але найбільше потрібні бронежилети. Тоді, каже чоловік, його сім’я знайшла і замовила 35 рулонів кордури, з яких відшили під тисячу плитоносок для бронежилетів. Також Микола домовився, що з цих фур частину речей відправлятиме саме у Покровськ – військовим на фронт.
За два місяці проживання у друзів родина Головка вирішила шукати окреме помешкання – кажуть, не хотіли зловживати добротою людей. Після кількох переїздів за пів року після початку великої війни родина оселилася у Трускавці. Діти почали відвідувати місцеву школу.
У новому місті Головкам потрібно було наново влаштовувати своє життя. Обласна рада могла виділити ваучер на суму 100 тисяч на релокацію бізнесу. У червні 2023 року Микола вирішив скористатися можливістю і написав заявку. Заявку одобрили та надали грант на перевезення. А вже у вересні Головко поїхав забирати своє обладнання з Покровська, яке вантажили три дні.
Також Микола отримав невеликий грант – 300 євро на навчання. Головко вивчився на масажиста – тренер Сергій Бобін навчив самомасажу, а пізніше масажу для когось. Дружина Наталія також опанувала нову професію – майстер педикюру. Зараз родина відкрила кабінет, де спільно працюють.
Знайомство з «Назаретом»
У серпні 2023 року до Миколи звернулася сусідка з проханням допомогти. У неї орендував житло чоловік, який зловживав алкоголем. Вона хвилювалася, що хлопець може померти – настільки погано він почувався. Головко згадує, як прийшов до нього замотивувати кидати пиячити:
«Він допив. Уранці сам мені зателефонував і сказав: «Миколо, спаси, рятуй мене, я вже не можу».
Головку порадили відвезти хлопця у «Назарет» біля Дрогобича. Це реабілітаційний центр в Українській Греко-Католицькій Церкві, який надає кваліфіковану допомогу в лікуванні залежностей. Хлопця не прийняли через його стан здоров’я, сказали, що він був уже «жовтий, бо добряче наступив на корок», порадили спершу пройти медикаментозне лікування. І за два тижні після лікарні він повернувся до реабілітаційного центру. Таким чином Микола познайомився з центром і його керівниками – Віктором Романчуком та отцем Ігорем Казанкевичем. Їм чоловік запропонував співпрацю.
Щоб хлопці, які там на реабілітації, не тільки допомагали прибирати територію, а займались трудотерапією
«А чому б нам сюди не перевезти обладнання? Щоб хлопці, які там на реабілітації, не тільки допомагали прибирати територію, а займались трудотерапією», – сказав Микола керівникам реабілітаційного центру. Ті – погодилися.
У «Назарет» перевезли обладнання з Покровська. Головко вважає, що вигода була для обох сторін: люди з центру отримали можливість працювати і заробляти. Микола ж отримав працівників.
Що пропонує виробництво та які виклики?
Зараз виробництво Головка займається виготовленням тактильної плитки та бетонних декоративних вазонів. У жовтні виставляли свою першу пробну партію тактильної плитки на ярмарку у Львові. Але Микола каже: люди бояться замовляти щось в таких же масштабах, як у Покровську, через війну.
Непевність, чи часом ворожий снаряд не знищить усе набуте, стримує людей, – зазначає чоловік. Тактильна плитка не потрібна для приватних користувачів, а громади мають своїх домовлених постачальників. Тому його соціальне підприємство зараз шукає нішу, яку можна закрити в час війни. Робити щось для війська не практично, зізнається Головко, бо логістика в 1200 кілометрів знищить усі переваги співпраці.
Микола вірить, що рано чи пізно Україна звільнить свої території. Тоді, каже, його виробництво стане в нагоді у відбудові всього зруйнованого – і приватного, і державного. Познайомившись із «Назаретом» та спостерігаючи впливи війни на людей, він розуміє, що на заході України є потреба в реабілітаційному центрі. Проте після війни постане ще гостріша потреба в схожих центрах на звільнених територіях, адже люди з фізичними та ментальними травмами нерідко вдаються до деструктивної поведінки: алкоголь, наркотики та інші речі.
«У нас Греко-Католицька церква одна у Покровську. Я кажу, якщо тут реабілітаційний центр такий потрібен, там він потрібен буде ще більше. Ми можемо відкрити не тільки бізнес там, а масштабувати такий центр як «Назарет». Там потрібна буде і реабілітація, і будівельні матеріали».
Форум