Після активізації бойових дій у Торецькому напрямку евакуаційники «Схід SOS» вивозять з Донеччини дедалі більше людей, зокрема маломобільних та з інвалідністю. Вони місяцями жили під обстрілами без світла й газу, сподіваючись на припинення вогню. А ще, як кажуть волонтери, боялися виїхати й залишитися без власного даху над головою й підтримки.
Що пережили під час великої війни та як облаштовуються евакуйовані, а також – які нові виклики ставить перед волонтерами загострення ситуації на фронті та блекаути в тилу – у репортажі проєкту «Ти як?».
Вивезла хрещеницю й дорогі серцю рушники
Пенсіонерка Олена Міліонщикова народилася в Росії, але більшу частину життя прожила на Донеччині. З Торецька, який став для неї рідним, вона змогла вивезти лише документи й найцінніші речі – свій весільний рушник й рушник-божник.
«Оцей рушник – мій, весільний. Купований, більш ніж два метри завдовжки, я з ним виходила заміж. А другий – вишивала моя бабуся», – показує Олена врятовані родинні реліквії.
Жінка мешкала в Торецьку разом з похресницею Катериною, якою опікується вісім років, відколи померла її рідна мати. Каті – 35, вона має першу групу інвалідності через психіатричний діагноз. Без світла й газу під обстрілами жінки прожили кілька місяців, все чекали, коли ситуація зміниться на краще. Не змінилася. Кілька влучань було поряд з їхнім будинком.
Спершу ховалися, в погріб ходили, а потім зрозуміли, що це не врятує. Летять бомбиОлена Міліонщикова
«У мене квартира. Була. Тричі влучили – квартири немає. Перейшли жити в приватний будинок. Спершу ховалися, в погріб ходили, а потім зрозуміли, що це не врятує. Летять бомби. Вона отак летить, хвіст горить, як у комети, вибухає й розлітається в різні боки. І уламки – із зазубринами, якщо влучило – то все. Раз влучило – вікна вибило. Другий раз – вікна. Катя спала, і її врятувало лише, що вікно далеко від ліжка. Все, кажу тоді, – треба виїздити. Ситуація різко погіршилась», – згадує зі сльозами жінка.
З Торецька Олену разом з хрещеницею евакуювали військові. Домашніх тварин жінці забрати не вдалося – довелося повипускати. В переселенки болить душа за господарство:
«Все залишили вдома – 22 кози, кури, три собаки… Я сама бігала шукала військових, щоб нас вивезли. Броньована машина. «Так, – кажуть, – 5 хвилин на збір, всіх собак, кіз – відпустити». А я кажу: «Та як же?». А вони: «Ми перекажемо волонтерам про тварин, але мова йде – хоча б вас вивезти». 5 хвилин – і ми їдемо», – розказала жінка.
У шелтері для маломобільних та людей з інвалідністю у Дніпрі Олена й Катерина оговтуються від пережитого. А ще – будують плани. Їм знайшли прихисток у Норвегії й вже зробили документи для перетину кордону.
Уже бачив Донбас у руїнах
78-річний Анатолій Гнєдов з Нью-Йорка також поки мешкає в шелтері для маломобільних. Чоловік переживав війну на самоті – у хаті, яку понад пів століття тому будував разом зі своїми батьками. Його діти у Росії, не розкриваючи деталей про них, він усе ж сподівається побачити рідних.
Я не виїздив. Усі ж мої там, на кладовищі…Анатолій Гнєдов
«Підвал був під літньою кухнею. Але коли були обстріли, я принципово не ховався до підвалу. Думаю: «Як бабахне, то тут, у батьківській хаті, накриє – та й усе». Може, Бог до мене й дослухався тоді. Я й вірувати тоді почав – щоранку й щовечора молився. Торік в серпні такий приліт був просто на нашу вулицю! Один жах! Вибуховою хвилею знесло кілька будинків – аж до мого дому. Загинули люди. У моєму будинку знесло пів даху, черепичний такий дах був, з місцевої черепиці… Повилітало половину вікон. Але я не виїздив. Усі ж мої там, на кладовищі…», – розповів він.
З прифронтової Донеччини евакуаційники вивезли Анатолія майже три тижні тому, коли ситуація, каже він, стала нестерпною. У Нью-Йорку, згадує, цілодобово свистіло й вибухало.
Усе своє життя, каже літній чоловік, він зібрав у картату сумку й два пакети. Узяв лише документи й одяг. Жалкує, що не встиг спакувати фотоальбоми й теплі речі.
З самого ранку бабахкало, ми і виїздили під обстріламиАнатолій Гнєдов
«Ніяких теплих речей, нічого. Що покидав – те і взяв. Ці хлопці сказали: «Рівно о десятій щоб ви були в зборі, щоб ми вас не чекали». Я так і зробив. Вони під'їхали – я вже чекав. Бах, в машину – і поїхали. З самого ранку бабахкало, ми і виїздили під обстрілами. Якісь нові авіаційні бомби. Свистять прямо. Фі-і-і-і-у – і бабах! І так удень, і вночі», – говорить Анатолій.
Чоловік уже бачив Донбас у руїнах. Це було після Другої світової, на початку 50-их, коли він пішов у перший клас. У рідних краях ще було чимало пошкоджених війною будівель, згадує він.
«Я пішов до школи в п'ять років. Це було після війни, всіх хлопчаків різного віку записали в перший клас, а я один лишився з вулиці – то і я з ними пішов. Аркушик паперу, олівець – навчився писати. Таке бажання було вчитися!.. Пам'ятаю – будинки розбиті, електростанція, школа в нас була розбита, то ми навчалися в пристосованому приміщенні. Але мені здається, зараз більше руїн, ніж тоді було», – каже чоловік.
Нині Анатолій підліковує хронічні хвороби. На повернення в рідні краї він поки не сподівається: там небезпечно.
Небезпечна й необхідна евакуація
Евакуаційний добродійного фонду «Схід SOS» Роман Бугайов вивозить людей з «гарячих» точок від початку великої війни. В останні два тижні без перепочинку пропрацював на Торецькому напрямку. Він зараз – найгарячіший, каже Роман.
Розповідає: з Торецької громади щодня його екіпаж евакуйовує по десятку людей. Це – дуже непросто. Машина його колег нещодавно потрапила під обстріл.
«І обстріли артилерією, і бомби, і дрони-камікадзе – дуже небезпечно. На звичайних машинах 50% на 50%, що можна потрапити під обстріл. І всі дороги прострілюються, і місцевість така – якщо доїздити до Торецька чи іншого населеного пункту, то це або одна дорога або поле, куди можна дістатися. Бувало таке, що ми призначали людям точки виходу або місця збору, куди вони мали дістатися самі. Ускладнюється ситуація ще й тим, що зв’язку немає зовсім, інформація передається від людини до людини, «народне радіо», – не приховує Роман.
Чому люди в «гарячих» точках зволікають з виїздом
Ми зіткнулися з проблемою – вивозити людей, які вже виїздили й знову повернулися додомуРоман Бугайов
Наразі в’їзд на ту територію не в броньованому авто заборонений, ділиться Роман, отож евакуаційникам доводиться продумувати, як однією автівкою із захистом вивезти якомога більше місцевих. Люди в «гарячих» точках, зазначає він, тягнуть з евакуацією до останнього, адже бояться, що після виїзду їх кинуть напризволяще.
«Ми зіткнулися з проблемою – вивозити людей, які вже виїздили й знову повернулися додому, жили, звикли до ситуації, бо було тихо. Але в якийсь момент ситуація змінилася – і нам довелося діяти разом з ДСНС і поліцією, координує роботу ВЦА. Просто евакуація, вивезти людину – це 20% роботи. А треба ж ще подбати про те, куди розселити, як відновити документи. Те, що ми їх не кинемо, – цю інформацію дуже важко донести до людей, які вже в зоні бойових дій, де немає комунікації й зв'язку. Можливо, такі ситуації – коли людей кидали напризволяще – відбувалися в 2022-ому році, коли дуже багато людей виїздило й не було координації між волонтерами. Зараз – інакше. Ми відповідаємо за все», – запевняє Роман Бугайов.
Від початку повномасштабної війни єдиний в Україні центр для переселенців з інвалідністю, маломобільних та самотніх людей у Дніпрі прийняв 2,7 тисячі евакуйованих. Близько двох тисяч з них – саме з «гарячої» Донеччини, розказує керівниця шелтеру, голова громадської організації «Океан добра» Ольга Волкова.
Люди з Торецька й околиць зараз прибувають щодня. Тут їм дають тимчасовий прихисток, підліковують й відновлюють документи, аби переправляти далі – в більш спокійні регіони та за кордон.
Міняється психологічний стан людей. Вони понад два роки прожили під обстріламиОльга Волкова
«Третій рік працюємо з евакуйованими маломобільними, з порушеннями опорно-рухового апарату, без документів, 80+. Є поранені, які отримали інвалідність через травми, ампутації. Всіх приймаємо. Відновлюємо документи, підшукуємо прихистки в інших регіонах України. Контингент – незмінний, але міняється психологічний стан людей. Вони понад два роки прожили під обстрілами, бачили загибель родичів, загибель домашніх тварин, вони налякані. У нас не палати, як в лікарні, у нас – кімнати. Але було таке: люди побачили ключі в дверях – й істерика. Жахаються: «Ви що, нас тут зачиняти будете?»… «Ні, це, щоб ви зачинялися, щоб ви почувалися в безпеці». У нас тут постійно працюють психологи», – говорить вона.
Вимкнення світла поки суттєво не вплинули на роботу центру, зазначає Ольга Волкова: знеструмлення бувають по кілька разів на день, але міська влада Дніпра забезпечила заклад потужними генераторами й фінансує витрати. Та в шелтері побоюються погіршення ситуації на фронті й настання холодів.
У нас бракує місць і вже бракує місць в УкраїніОльга Волкова
«Сьогодні мають привезти шістьох людей. І вже не тільки Торецьк, Нью-Йорк, а й Покровськ, Мирноград, ситуація ускладнюється. Проблема, як і раніше, в тому, що в нас бракує місць і вже бракує місць в Україні, куди цих людей переправляти. Ми вже не знаємо. Ніхто не бере лежачих людей, а, наприклад, там, де беруть лежачих, – там виникають проблеми з доглядом, адже треба більше ресурсу, більше персоналу», – підсумовує Волкова.
За інформацією Донецької обласної військової адміністрації, за останні два тижні з Торецька евакуювалися близько двох тисяч людей — зараз у місті залишаються три з половиною тисячі жителів.
Майже щодня Торецька громада зазнає численних обстрілів. Так, у 20-х числах липня у Торецьку загинула людина, пошкоджено два будинки і адмінбудівлю.
Форум