Секрет успіху: цивільні і військові разом будують успішну громаду

Мешканці чотирьох населених пунктів на Чернігівщині за два роки об’єднаного життя збільшили доходи своєї громади із 2 мільйонів до 31 мільйона. Основні наповнювачі бюджету в Гончарівській об’єднаній територіальній громаді (ОТГ) – військові. На її території розташована перша окрема танкова бригада. Шістдесят відсотків податку з доходів фізичних осіб залишається в громаді. А оскільки військовослужбовців тут проживає багато, то якраз вони і роблять основний вклад у «спільний гаманець».

До Гончарівської громади два роки тому увійшли селище Гончарівське, села Козероги, Смолин та Жеведь. Кожен із населених пунктів мав на той момент бюджет не більше від 700 тисяч гривень на рік. Сьогодні разом заробляють майже в 15 разів більше.

«Після об’єднання, у зв’язку з тим, що нам залишається тепер податок з доходів фізичних осіб, бюджет громади у нас виріс. Власні надходження в поточному році – це 31 мільйон гривень, – розповідає Гончарівський селищний голова Віталій Рудник. – І ще держава нам дає гроші на видатки по медицині. Є медична і освітня субвенція на заробітну плату працівникам. В цілому виходить трошки більше від сорока мільйонів гривень на рік».

Основними наповнювачами бюджетного кошика громади є військові, зізнається Віталій Рудник. Військова частина розташована прямо в селищі Гончарівське.

«Після об’єднання складається так, що 60% ПДФО від заробітної плати або грошового забезпечення військовослужбовця залишається в бюджеті громади, – пояснює селищний голова. – Якщо я скажу, що власні надходження у нас у 2018-му на рівні 31 мільйона гривень, то із 31 мільйона 22 – це надходження від військової частини. Тобто, можна сказати так: якщо б це було підприємство, то можна було б назвати його бюджетоутворюючим підприємством».

Допомога взаємна!

Цивільні не залишаються в боргу перед військовими! Намагаються допомагати воякам там, де це можливо.

«Потрібно було надати допомогу в освітленні території – було закуплено громадою дріт, прожектори. Закуплено те, що необхідно для ремонту і відновлення освітлення. Потрібно було відновити дах – було закуплено матеріали для ремонту даху, – розповідає т.в.о. командира першої окремої танкової бригади Євгеній Межевікін. – Для надання посилення охорони об’єктів теж громада виділила кошти на закупівлю камер спостереження на територію».

«Якщо є якісь проблеми зі здоров’ям сімей військовослужбовців або самих військовослужбовців, громада надає допомогу при операціях, при лікуванні дітей, хворих, інвалідів», – говорить т.в.о. заступника командира бригади з морально-психологічного забезпечення Наталія Волошина.

Військова частина на території – це гарантоване майбутнє громади, вважають місцеві мешканці. Головна перевага в тому, що військовослужбовці – це здебільшого молоді платоспроможні люди, які живуть в селищі разом із сім’ями.

«Те, що вони є тут – це вже добре, – радіє Гончарівський селищний голова. – Бо військова частина це хто – це молодь. Офіцер чи контрактник, це їхні сім’ї, це їхні діточки. Це просто-напросто отой гаманець, який лежить в кишені, і який допомагає розвитку селища. Це дитячі садочки, школи. Це навіть ті наші приватні підприємці, які теж живуть за рахунок військових, які ідуть, витрачають кошти в наших магазинах, а не їдуть кудись. Так що без військових нікуди ми!»

Є й інші наповнювачі спільного гаманця

Окрім військових, наповнювати бюджет громади допомагають і місцеві підприємства. Серед головних платників – державне підприємство «Чернігівський військовий лісгосп», Смолинський торфзавод та установи Гончарівської селищної ради. Приватні підприємства тільки єдиного податку сплатити цього року понад мільйон гривень. Прибуток є і від податку на землю та акцизного збору. До речі, на території Гончарівської ОТГ немає заправок бензину чи газу. Акциз іде тільки з продажу тютюну та алкоголю.

Та не зважаючи на високі прибутки, коштами в громаді розпоряджаються економно. Займаються енергосанацією будинків: замінюють двері, вікна, покрівлі в багатоповерхівках. В школах та садочках встановлені твердопаливні котли. Паливо для них закупають на своєму ж торфзаводі в селі Смолин.

«Дитсадки, школи попереводили на твердопаливні котли. Записуються за неділю в чергу. Не встигаємо працювати, брикет виробляти. На брикет є попит!» – розповідає начальник брикетного цеху Смолинського торфзаводу Микола Мойсеєнко.

І хоча Смолинський торфзавод сьогодні переживає не найкращі часи, підприємство продовжує стабільно працювати. До бюджету громади завод щороку приносить мінімум 300 тисяч податку.

«Працюємо постійно. В цьому сезоні добули 30 тисяч тонн фрезерного торфу, тобто паливного. Якщо його переробити повністю – вийде 15 тисяч торф’яних брикетів. А замовлення є навіть на відходи! Замовники в основному – це дитсадки, сільські школи, також багатоповерхівки», – говорить головний механік Смолинського торфозаводу Володимир Грищенко.

Ложка дьогтю в діжці меду

Доходи є, але витрати їх всі на свої потреби громада не може! Частину заробленого змушені повертати державі.

«Процедура дуже проста. Якщо доходи на душу населення більше певної суми, то 50% від того, що більше, держава просто-напросто вилучає. От у нас і виходить так, що кількість населення в громаді замала для тих надходжень, які є на сьогоднішній день. Тому кожні 10 днів ми віддаємо державі небагато-немало 274 тисячі гривень», – розповідає Гончарівський селищний голова Віталій Рудник.

Віддавати чесно зароблене шкода, зізнаються мешканці громади. Гроші можна було б використати на власні потреби. Наприклад, ремонт шкіл, садочків, закладів культури, доріг та багато іншого. Незабаром Гончарівська громада має збільшитись ще на кілька населених пунктів. Тож віддавати державі своїх грошей будуть менше.

«Ми бачимо прогнозні показники, які вже є на 2019 рік, там у нас вже реверсна субвенція буде менша на мільйон триста. Так що все буде добре», – сподівається Віталій Рудник.

Школа працює заради шести учнів!

Зароблені кошти громада витрачає в першу чергу на заклади освіти. Школи в Гончарівській ОТГ не закривають і не оптимізують. Тут їх удосконалюють. В селі Жеведь, наприклад, функціонує школа, де навчається всього шість учнів. При цьому навчальний клас обладнаний сучасно, згідно вимог Нової української школи.

«У нас найменша школа у Гончарівській громаді. Налічується шість учнів.

Вона сучасна, для навчання створені всі умови. Ми не можемо сказати, що у нас гірші умови, ніж у великій школі. Тим більше через те, що маленька кількість дітей – ми більш тісно співпрацюємо і з самими дітьми, і з батьками», – розповідає завідувач Жеведської школи І ступеня Юлія Качаненко.

Інші заклади освіти Гончарівської громади теж можуть похвалитись сучасними комфортними класами. Задоволені всі – і учні, і їхні батьки, і вчителі.

«От навіть подивитись на наш клас – ми відчули ці переваги. Оці зміни, оце комфортне шкільне життя для дітей. У нас і нові меблі з’явились, і нові парти. І підручниками забезпечили, й іграшками», – говорить вчитель початкових класів Гончарівської гімназії Оксана Бурлака.

«У нас недавно вийшов з ладу бойлер. Це раніше би була б для мене проблема його купити. А тепер ми подзвонили – через пару днів нам його привезли. У нас немає затримки із заробітної плати. У нас немає проблем із харчуванням. Наприклад, раніше на початку місяця я думала: як ми будемо харчуватись, якщо у нас на рахунку немає коштів? Зараз вони є. То, звичайно, плюси громади ми відчуваємо», – розповідає завідувач дитячого садочка Катерина Сонцева.

Ремонтувати заклади освіти в громаді планують і в наступному році.

Лікаря стали бачити частіше!

У селі Жеведь до створення громади були проблеми із медичним обслуговуваннями.

«У нас раніше з району приїжджав лікар раз у місяць, – скаржиться в.о. старости села Жеведь Сергій Рябус. – Ви розумієте, щ таке? Приїде, а тоді – то бензину нема, то те, то те».

Після об’єднання лікарів у селі стали бачити частіше. Щотижня вони приймають хворих у місцевому ФАПі.

«Тепер у нас стабільно два лікарі приїжджають. Вівторок-середа з Гончарівська», – хвалиться Сергій Рябус.

«Приїжджають, люди приходять. Вони приймають хворих. Якщо є виклики, то вони відвідують хворих, – розповідає молодша медична сестра Наталія Литвин, яка працює у ФАПі. – А так, як я волонтер – приходять люди до мене. Я вимірюю рівень глюкози в крові, міряю тиск».

Плани на майбутнє

Після того, як Гончарівська громада довела , що вона успішна та фінансово незалежна, об’єднатись з нею висловили бажання і сусідні села. Зараз відбувається процес приєднання села Слабин. Рішення далося не просто.

«Закон про об’єднання не зрозумілий простому люду, – пояснює Слабинський сільський голова Сергій Красков. – Спочатку вся громада була проти будь-якого приєднання. До нашої громади і так входило 4 села, ми і так наче не одні. І люди не хотіли. А потім побачили, що Гончарівська громада дуже спроможна. Нам запропонували в черговий раз подумати і ми погодились».

У Гончарівській ОТГ сподіваються, що після того, як їхня громада стане більшою – віддавати державі будуть значно меншу частину заробленого. Бо гроші, кажуть, і самим потрібні!