«Я не розумію слова «сепаратизм»: мер Одеси Труханов про паспорт Росії, Пушкіна, підозри від НАБУ і «суд Божий»

Геннадій Труханов тричі обирався мером Одеси – на позачергових виборах у 2014 році, у 2015-му і в 2020-му роках. Тож, відповідаючи зараз на незручні для себе питання (а до Труханова їх багато), він висуває це як свій головний козир: мовляв, свою ефективність «я своїми справами довів» і саме «тому я тричі був обраний мером мільйонного міста».

Перш ніж обратися мером мільйонного міста, Труханов устиг відчути смак великої політики часів Віктора Януковича: у 2012-2014 роках він був народним депутатом від нині забороненої Партії Регіонів. У розмові з Радіо Свобода одеський мер обурюється, мовляв, чому про перебування у «злочинній партії» нагадують лише йому?

Труханову, однак, є що згадати і окрім його належності до Партії Регіонів. Чого лише вартує його активний спротив реформі декомунізації: вже після Революції Гідності саме Труханов наполягав, щоби проспекту Небесної Сотні повернули стару назву – імені маршала Жукова. Ймовірно, мер би завершив задумане, але його зупинив суд.

Вже під час повномасштабної війни одеський мер висловлювався проти знесення пам'ятника російській імператриці Катерині II в Одесі, але коли більшість жителів міста підтримали демонтаж, Труханов погодився.

Ми зустрічаємося у кабінеті мера, з вікна якого видно пам'ятник російському поету Олександру Пушкіну – монумент стоїть на площі перед міською радою Одеси. На запитання, чи треба Пушкіна демонтувати, мер каже, що «не треба».

Повну версію інтерв'ю з мером Одеси дивіться на каналі Радіо Свобода в YouTube. А скорочену версію розмови читайте далі.

У розмові з Радіо Свобода Труханов заявляє, що він ще недостатньо зробив для Одеси, і у випадку виборів, готовий балотуватися знову.Він упевнений, що всі справи НАБУ, у яких фігурує його прізвище, розваляться у суді, і що до в'язниці мер не потрапить. Труханов переконує, що він патріот України, який ніколи не мав ані російського, ані грецького паспорта. Запитання про те, а чи не «перефарбувався» мер, його відверто дратують.

А ще Труханов багато говорить про Бога. Після розмови у його кабінеті ми їдемо до Спасо-Преображенськиого собору, який сильно пошкодила російська ракета. Там Труханов розмірковує про церву Московського патріархату, прихожанином якої є він сам. Труханов називає московського патріарха Кирила воєнним злочинцем і розповідає власну історію, «воцерковлення» –каже, що він «ніколи не міг уявити», що стане мером, але, так, мовляв, «вирішив Бог».

– Пане мер, ви «Вікіпедію» читаєте час від часу?

– Ні.

– Я тоді процитую для вас україномовну «Вікіпедію», що про вас там написано. Для багатьох це сумнівне джерело інформації, але й багато людей його читає. Отже, «Геннадій Леонідович Труханов – український проросійський політик і діяч місцевого самоврядування». Ви – проросійський політик?

– Я себе вважаю українцем. Вважав, вважаю, і я є українець. Я своїми справи і своїм ставленням до свого міста, до своєї держави переконував і довів усім, що я, без перебільшення, патріот свого міста і своєї держави.

Я сьогодні готовий захищати свою державу. Я сьогодні працюю для того, щоб у нас працювало мільйонне місто, для того, щоб люди відчували себе у безпеці, для того, щоб вони мали можливість працювати, для того, щоб наші діти мали можливість ходити до школи, маленькі – у дитячі садочки. І там зробити все безпечно.

Тому знаєте, як у нас кажуть? Пишіть і ви. Ну, написали і написали.

– А як ви тоді думаєте, чому вас часто називають і називали проросійським?

– Дуже проста відповідь. Це такі політичні іграшки були вперше застосовані, коли я вирішив йти на вибори в 2014 році. Моїм політичним опонентам не було що казати. І тоді був такий випадок: тут, біля мерії було моє висування як кандидата в мери. Зібралося 2-3 тисячі людей, які прийшли на підтримку.

І коли я стояв на сцені, я побачив таку картину: під’їжджають машини, з них достають російські прапори, плакати, де написано: «Путін – наш президент, Труханов – наш мер!». А я зі сцени дивлюся на все це.

Вони підходять до натовпу, розгортають ці плакати, фотографуються, збирають їх, кладуть в машини. А це все зафіксовано, у тому числі з нашого боку. І їдуть. Їх зафіксували, хто це.

Я звертаюсь до СБУ. І все місто тоді було завішане російськими прапорами, такими стікерами, де нібито на мою підтримку. Ось така провокація, причому не дешева, відбулася тоді у 2014 році.

А потім це вже стало модним: так грати на патріотичних почуттях. Більше ж нічого казати. Ну, що? У місті чисто, порядок, щось ми робимо на користь нашого міста. Так, є проблеми. Але ми рухаємося крок за кроком, рухаємося, наводимо лад у нашому місті. Що тут казати?

– Ми ще до «Вікіпедії» повернемося. Я про війну тоді почну. Як ви дізналися про повномасштабну війну 24 лютого 2022 року?

– Як і всі. Коли перші вибухи були, коли вразили наших людей і загинуло 18 людей, 18 військових у тому числі на станції РЛС (радіолокаційна станція – ред.) біля Одеси. Ось так воно все і почалося.

– А ввечері 23 лютого у вас не було ніяких сигналів або, може, повідомлень від центральної влади чи від СБУ, що треба готуватися?

– Ні.

– Тобто для вас це стало сюрпризом?

– Багато чого говорили: ймовірно, можливо... Але ж у це до кінця ніхто не вірив. Ну, як це може бути?

– Ви теж не вірили?

– Відверто казати, ні. Я все ж таки не думав, що це може бути в такому вигляді, як воно прийшло.

Якесь загострення на лінії, де вже було вторгнення... Війна ж то почалася в 2014 році. Там якесь загострення, я думав, може відбуватися.

Але таке, як вони зробили, і що вони сьогодні роблять... Я не знаю, хто міг таке уявити, щоб таке відбувалося?!

– А ви думали про те, що з вами могло бути, якби сталося як із Херсоном, коли захопили місто і меру довелося робити вибір: або залишатися, або їхати? Якби вони висадилися в Одесі і захопили місто, і прийшли до вас, і сказали: пане Труханов, ви або з нами домовляєтеся про співпрацю, або їдете, або маєте дві години, щоб покинути місто. Що ви робили б?

– Я не уявляю. Знаєте, також думали. Усі думали. Усі думали, що і як нам бути. Я маю на увазі мери міст, кого торкнулося так. Якщо йде наступ, а ти поїхав – ти зрадив, ти втік. Якщо ти залишився: а, ти залишився зустрічати ворога, ти – колаборант!

Я вас розумію, тому що ви питаєте як журналіст. Як це можна, ворог прийде – я буду з ними? Як я буду дивитися людям в очі? Ну, як? Я сьогодні казав одне, а завтра буду казати...?

Я відверто вам кажу, я не розумію цього. От я взагалі не розумію цього. Як зададуть мені таке питання – у мене ступор такий. Як це можна питати ? Як жити з цим після цього, коли ти зрадив? Ну, як це може бути? Не розумію.

– Відомий український волонтер, активіст і одесит Сергій Стерненко в одному зі своїх інтерв’ю сказав так: «Те, що Труханов може робити якісь заяви на підтримку України і десь навіть в чомусь сприяти обороноздатності – це не означає, що він не може одночасно працювати на агресора або чекати, коли агресор з’явиться у місті».

Що ви на це можете відповісти?

– Я готовий відповідати на всі питання. Але я не хочу коментувати слова цього... цього чоловіка. Тому що ми зараз увійдемо в обговорення цієї персони, а це не та персона, про яку треба взагалі щось говорити. Ну, не будемо. Тому, що я зараз зірвуся і скажу що...

– Тоді я перефразую інакше. У багатьох українців є, не лише щодо вас, а щодо ще декількох мерів, сумніви, чи ви (і по харківському меру так само було) не «перефарбувалися» у першій дні вторгнення.

– За всі роки нашої незалежності, коли я повернувся із армії, повернувся додому, я вважаю, що я – українець. І кожен мій день, кожен мій вчинок – це факти на користь України, заради нашої держави, заради нашого міста.

Є створена у 1994 році Національна федерація таїландського боксу. Вона впродовж всього цього часу, вже 30 років, займалася патріотичним вихованням українців у спортивному напрямку. (З 1995 року Труханов є президентом Української федерації таїландського боксу – ред.)Ми піднімали український прапор на змаганнях. Ми сьогодні входимо у трійку найсильніших федерацій світу. Наші вихованці, вихованці Української національної федерації таїландського боксу захищають державу. З 2014 року!

Ось це вчинки. Ось це патріотично. От те, що ми робимо. А хто перефарбувався, то ті, хто каже це, треба подивитися, які вони фарби, ким вони були, ці патріоти, хто так каже. У мене до них багато питань.

– Вам образливо це чути, коли кажуть, що Труханов «перефарбувався»?

– Неприємно. Не те, що образливо. Неприємно слухати. Але що? Це жанр такий політичний. І я маю терпіти ось це, пропускати. Тому що хто знає мене...

Як я можу? Знаєте, таке слово «сепаратизм». Я не розумію цього слова – «сепаратизм». У мене як у військової людини є моя країна. Я маю її захищати. Я тут народився. Я маю матір. Ну, як це можна взагалі казати?

Мені шкода тих людей, які так кажуть. Просто шкода. Це якісь такі ущербні люди. Бо, як кажуть, думають у міру своєї розпущеності. Ось так вони і думають. Я собі не уявляю, як я можу чинити інакше, коли у мій дім вторглася війна, вторгся ворог. З ким? Як жити? Як?

– В перші дні повномасштабного вторгнення з вами намагався зв’язатися хтось з російського боку, з російських військових чи ФСБешників? Чи робили якісь пропозиції?

– Ні. Якщо сказати коротко, то ні. Я взагалі я скажу, що мені ніколи навіть не намагалися щось... якимись такими питаннями впродовж усього мого життя, щоб щось якось порозмовляти, може, ти до нас чи не з нами. Тому що хто знає мене, це неможливо взагалі, щоб мені хтось зателефонував, щось казав.

– Ви вже кілька разів щойно нагадали, що ви – військовий. Ви маєте військову освіту. Вас правильно називати російським офіцером? Бо ви служили в Росії.

– Ні, це неправильно. Це були радянські часи. І я вважаю, що це неправильно.

– До речі, таке питання. Вам ще ж немає 60-ти років. Цілком можуть мобілізувати при потребі. Ви готові піти?

– Так, готовий. Я готовий. Я завжди готовий. Мало того, я вам скажу, що я не знаю, як в інших містах, але з першого дня всі наші співробітники, мої заступники і я, всі, хто не вмів володіти зброєю, вже вміє володіти. Я неодноразово проводжу (навчання– ред.), і кожного тижня ми виїжджаємо на полігон, ми готові до того, якщо це буде потрібно, були готові дати відсіч ворогу.

– НАБУ. Ви – частий фігурант розслідувань, які веде НАБУ. Я почну з першої справи. На початку серпня НАБУ повідомило про завершення розслідування спільно з САП щодо діяльності злочинної організації в Одесі, яку, за даними слідства, очолював відомий одеський бізнесмен Володимир Галантерник, і в якій фігуруєте ви.

За версією слідства, учасники нібито у змові з представниками місцевої влади розробили схему привласнення коштів та землі, які перепродували під забудову, нібито, в обмін на ухвалення таких рішень представники місцевої влади отримували хабарі.

Вас і ще низку ваших підлеглих притягують до кримінальної відповідальності по цій справі. Що ви можете сказати?

– Я маю надію, що все ж таки вони дійдуть до якогось порозуміння і не буде обвинувачення.

Коли кажуть про хабар – де він? Присвоєння – де воно? Хто вкрав яку землю?

Земля знаходиться у комунальній власності. От всі п’ять епізодів, які я прочитав, я спілкуюся зі слідством, я ніколи нікуди не бігав, я намагаюся роз’яснити, що якщо ми надаємо землю державному органу – прокуратурі – під будівництво будинків, поки вони намагаються дати квартири своїм співробітникам, і це мені вводять те, що я вкрав землю, яку ми віддали, користуючись ст. 92 Земельного кодексу, передали прокуратурі. І це ми вкрали землю? Ну, що ми вкрали?

– Це така досить поширена схема, коли віддають під забудову, а потім повертають квартирами.

– Кому повертають?

– Тому, хто віддав землю під забудову.

– Так ми дали державному органу! Ми дали державному органу! Він будує. Кому, що, які квартири будуть віддавати? Яка схема?!

Тоді в мене питання: так така схема працює по всій Україні – чому Труханову підозру дали, а вся Україна? Це ж некрасиво так казати. Це не схема. Це в нас такі закони!

– А Володимир Галантерник, якого називають главою злочинної організації, я так розумію, що його зараз немає в Одесі. По ньому оголошена підозра. Ви з ним підтримуєте якийсь зв'язок?

– Ні, не підтримую. Ніякого зв’язку немає.

– Ви не товариші, не друзі?

– Не товариші і не друзі (з Галантерником – ред.).

– А коли ви його востаннє бачили?

– Це було дуже давно. Я навіть не пам’ятаю, коли.

– Ще до повномасштабної війни?

– Так. Задовго до повномасштабної війни.

– Його ще раніше часто в медіа називали «тіньовим господарем Одеси». Він взагалі зараз впливає на якісь процеси в Одесі?

– У нас така мода є: «тіньовий господар», «смотрящій». Це суспільство так сприймає, може. Є мер міста. І в мене є якесь внутрішнє самолюбство, щоб хтось керував, давав якісь завдання. Якщо це аферист чи аферисти, які змогли обійти, обманути – це трішки інакше. Але це не «смотрящій» і не «господар».

– Є ще одна схожа справа: в грудні 2022 року НАБУ і САП викрили в Одесі іншу злочинну організацію, яка, за версією слідства, нібито перейняла на себе повноваження Галантерника. Ініціаторами цієї організації називають Бориса Кауфмана і його багаторічного партнера Олександра Грановського.

Також у цій справі оголошено підозру трьом вашим заступникам. Безпосередньо, до речі, вам у цій справі немає підозри, але трьом вашим заступникам є. Ніби то, ця злочинна організація контролювала всі потоки в місті. Ви маєте якесь відношення до вже цієї організації злочинної?

– За версією слідства, і так, як я бачу розглядається справа, то мер міста взагалі відповідає за все, що відбувається в місті. І можна до будь-якої справи сьогодні вписати мера міста, як і його заступників. Але це публічна влада. Ми маємо спілкуватися, ми маємо якісь плани, ми маємо...

І не треба це сприймати, як якийсь злочин. У нас спілкування – це вже злочин. Тоді як нам працювати?

Я неодноразово розмовляв і розмовляю із детективами і кажу: дивіться, я вам відверто кажу, що коли з’явилися антикорупційні всі органи, я думав, що це дійсно необхідно. Але я не знав, що воно буде так використовуватися!

– Як?

– Ну, як використовуватися? Перша підозра, яка в мене була, 6 років і зараз, нікуди не рухається.

– Це по заводу «Краян»?

– По заводу «Краян». І хто що вкрав? 720 працівників в нас працює в цій будівлі...

Йде реформа. Йде централізація влади. Нам кажуть: беріть повноваження. Нам віддає центральна влада повноваження. 2015 рік: у нас ЦНАП міста Одеси, мільйонного міста, знаходився на Преображенській – 180 квадратних метрів, який мав обслуговувати все місто! Ви розумієте? Там черги, незадоволеність людей, та вся обстановка. І нам треба було у найкоротші терміни зробити так, щоб ми створили умови для людей і для працівників.

І коли мені кажуть: Геннадію Леонідовичу, ви придбали будівлю задорого, вона 180 мільйонів не коштує, ми вважаємо, що вона коштує 92 мільйони.

Я їм кажу: а навіщо ви тоді підозру мені, що я вкрав 185 мільйонів? 92 ж мільйони – ось вона стоїть. Так змініть обвинувачення. Пів року вони думали чи рік, а потім змінили. Вже 92 вкрав, вже не 185. Я кажу: наступне, які 92-ть ми вкрали?

– По справі «Краяну», за даними слідства НАБУ, у вересні 2016 року Одеська міська рада придбала у приватної структури будівлю, яка раніше входила до майнового комплексу заводу «Краян» за завищеною ціною. На лаві підсудних опинилися ви і ще кілька чиновників міської ради. Були суди. По цій справі з вас нещодавно зняли електронний браслет, але ж слідство триває.

– Я вам скажу: це такі дурниці. Я виконую всі обов’язки, я з’являюся на всі суди, у мене належна процедурна поведінка. І раптом прокурор каже: треба 51 мільйон застави і браслет. По «меню» все було застосовано.

Я кажу: у мене немає таких грошей. Чому 51 мільйон? Чому не 151? У мене немає таких грошей. Я не буду платити. Давайте ми затримаємо. Затримали. Скинули на 13 мільйонів застави і браслет.

Я кажу: а навіщо мені браслет? У мене немає таких обмежень по Україні. Я розумію, коли браслет чіпляють, коли обмеження в тебе, знаходитися у цій кімнаті. Вийшов – браслет спрацював. Або в місті. Не їдь за місто. Браслет контролює. А в мене ніяких обмежень. Я питаю: навіщо мені його носити? От навіщо? Немає відповіді.

Тому я хотів би закінчити те, з чого ми почали. Дивіться, процедура – прийшов в нас продавець і каже, що я знаю, що муніципалітет, міська рад шукає будівлю придбати під те, щоб об’єднати наші комунальні підприємства, щоб всі були в одному місці, щоб було зручно працювати. У мене є процедура. Звертаються. І власник цієї будівлі має принести нам оцінку. Він прийшов, приніс оцінку 185 мільйонів.

Я не знаю, я не оцінюю будівлі. Я не є фахівець у цьому. Але ми маємо можливість перевірити цю оцінку, зробити на неї рецензію. Тобто такі ж фахівці мають перевірити своїх колег, чи вони правильно це зробили, чи ні. Ми отримали дві рецензії. І вони підтвердили цю оцінку. Далі ми виносимо на виконком, виносимо на сесію, де голосують практично одностайно, за винятком 3-4 голосів. Голосують всі партії за те, що так, ця будівля потрібна. Дають згоду на придбання.

Пройшли всі процедури. І вони (НАБУ – ред.) кажуть в підозрі: Труханов ввів в оману депутатів. Я думав, що це якийсь жарт. Я кажу: як ввести в оману депутатів? Ви розумієте, це не діти! Там фахівці, там юристи, бізнесмени, люди з досвідом життєвим.

До речі, коли ми зробили це, ЮНІСЕФ вручили мені грамоту за те, що ми перші зробили в Україні Центр надання інтегровано-соціальних послуг. Це був перший зроблений в Україні ЦНАП, де люди могли зручно, швидко отримати послуги. А НАБУ мені вручає підозру. Що ви робите?

– А ви припускаєте, що якась одна з цих справ може призвести до того, що ви сядете у в’язницю?

– Я цього не відчуваю. Я не відчуваю цього, тому що підстав таких немає. Я нічого не порушував. Я впевнений у своїй правовій позицій. Впевнений!

Але я знаю й інше. І не тільки я знаю. Знає слідство.

Якщо ми кажемо про справу по «Краяну», то я вам розповідаю. Сиджу я на судовому засіданні. Прокурор, сторона обвинувачення говорить (ми розглядаємо матеріали справи): ось додається диск, на якому є відеозапис співбесіди агента НАБУ з бізнесменами. Це дані негласних розшукових слідчих дій. Включає. Усі дивляться: колеги, судді, я, усі обвинувачені, прокурор, адвокати. Дивимося.

Агент задає питання: слухайте, а ви не знаєте, як Труханов в цій справі, він в курсі, що він там зробив? Йому відповідають (це на записі в суді): Труханов ще не в курсі, ми скажемо, як він туди потрапив. Прийшов Міхо Саакашвілі, прийшов Гізо Углава, який зараз заступник НАБУ, і попросив його як земляка свого: мені треба «порвати» Труханова – зроби що-небудь. І ось так з’явилася ця справа.

– Ви вважаєте, що вона політично вмотивована?

– Я не вважаю. Є факти.

– А який був мотив, якщо це політично вмотивована справа?

– Я не знаю, який мотив був у цього...

– І влада тоді ж була інша, якщо справі шість років, ви кажете.

– А як вони її зупинять зараз. Ви розумієте, що сьогодні зупинити, то це треба мати якусь сміливість, вийти і сказати: хлопці, а справи то немає.

– З іншого боку, НАБУ не є тим правоохоронним органом, якого підозрюють в політичній заангажованості або залежності. Поки що, принаймні.

– Я теж хотів би, щоб так було. І тому під час мого спілкування з детективами я кажу: я вас дуже прошу, припиніть це. От припиніть! Давайте, якщо є факти, то є факти. І коли ви кажете, що я можу опинитися (у в'язниці – ред.) – не опинюся я.

– Я повернуся все-таки до попередньої справи – про те, що НАБУ нібито викрило злочинну організацію Кауфмана-Грановського. Там немає для вас підозри. Але є підозра для трьох ваших заступників. Один з яких взагалі вже, здається, не в країні. Чи могли ваші заступники бути дотичними до злочинної організації без вашої згоди?

– От ваша остання фраза, що «без моєї згоди» – це...

– Без того, щоб ви про це знали?

– Це питання, з одного боку, і легке, що дійсно це самостійні, дорослі люди. Вони самі вибирають шлях свого життя і своєї поведінки. Вони самі вирішують спілкуватися з ними, робити щось протиправне чи не робити. Але я впевнений в тому, що якщо того заступника, якого сьогодні підозрюють, запросять на допит, його запитають: тобі Труханов щось говорив? Я впевнений, що він скаже: ні, не говорив. Тому що такого не було.

І я всім на нарадах кажу: я вас дуже прошу, у нас вже був «Краян», 2017-2018 роки, думайте, ніяких спілкувань, ніяких перемовин, нічого, нічого. Це кожного разу я попереджаю і прошу цього не робити.

Що в першій підозрі, що в другій, що в третій, я прошу одного – зверніть увагу, не треба так: «Хто там головний? Труханов. Давайте його сюди. Мер, мер, мер...».

Давайте все ж таки, щоб була відповідальність персональна. Якщо хтось зробив якесь правопорушення, він має персонально відповідати за це правопорушення. Без такого, що всі – це банда. Тому що коли кажуть так, що, дивіться, зробили банду. А яка банда? Там же ж є чітко, що таке банда. Що у них має бути те, те, те, п’яте, десяте. Не хочу тут перераховувати.

Так от, злочинна група. В ній були розписані (це у підозрі) ролі. Я думаю: що ж за ролі були у нас розписані? Читаю далі. Ролі? Я кажу детективу: так це ж не ролі, це функціональні обов’язки. Це не злочинна група, яку ми сформували. Це місцеве самоврядування, яке працює.

– Все ж таки я не зрозуміла по ваших заступниках, по кому є підозра. Михайло Кучук, перший заступник. Ви його вже звільнили.

– Так. Бо він поїхав десь і не повернувся.

– Не знаєте, де він? Не підтримуєте зв'язок?

– Не знаю.

– А це вирішили його звільнити після того, як...?

– Він має виконувати свої обов’язки. Він не виконував. Він не виходив на роботу. Тому ми його і звільнили. Був звільнений.

– А ще два заступники – Олег Бриндак і Світлана Бедрега – теж мають підозри. Вони ще працюють у вас?

– Так, працюють.

– У вас немає до них ніяких запитань?

– Це слідство має довести, які питання.

– Пане мер, я вам обіцяла, що ми ще до «Вікіпедії» повернемося.

– Так. Будь ласка.

– У «Вікіпедії» на вашій сторінці написано: «Відповідно до звітів італійської поліції, Труханов в 1990-их роках був членом організованих злочинних угрупувань, жив в Римі. А під час перевірки влітку 1997-го року в Бельгії він показав грецький паспорт на ім’я Геннадія Узопулоса». Це правда?

– Це розганялося поширено у ЗМІ. Я вже думав, що це вже в минуле пішло. Я вже неодноразово доказав, показав і розповів, що я не був членом ніякої міжнародної організації злочинної, що немає в мене грецького паспорта. І на це все давали відповідь і перевірки всі були.

– Звідки тоді ця інформація? Це хтось наклеп зробив на вас?

– Я не знаю. Я ж кажу, що я не читаю, що там пишуть. Я працюю. У мене немає ніяких обмежень щодо того, щоб хтось мені не поставив візу, як раніше, щоб були якісь претензії ЄС та інших країн.

– І ще одне речення з «Вікіпедії»: «У 2016 році після опублікування «панамських документів» виявилося, що Труханов при реєстрації офшорних компаній у всіх реєстраційних документах вказував російське, а не українське громадянство. Згідно з цими даними, Труханов є громадянином Росії. Це підтверджує онлайн-реєстр Федеральної податкової служби».

У вас є російське громадянство?

– Щось ви так пізно задаєте це питання. Тому що вже стільки було відповідей. Ну, оскільки ми вперше спілкуємося.

Під час слідства в тому ж провадженні по «Краяну» по системі правової допомоги звернулося наше антикорупційне бюро до Російської Федерації з запитом по їх лінії, прокуратури і інших організацій по процедурі, чи є в мене громадянство Росії чи немає?

– Чи тепер вже зверталися?

– Це зверталися у 2018 році. І отримали відповідь, що Труханов не є громадянином і не був ніколи громадянином Російської Федерації. Ті паспорти, які нібито у нього є, ці паспорти недійсні і потребують знищення.

– Уточнення: вони не дійсні чи вони фальшиві?

– Я не пам’ятаю, як вони написали. Фальшиві. Що це не те, що не діючі, що ці паспорти, напевне, фальшиві.

– Ви коли-небудь були громадянином Росії?

– Ніколи не був.

– Коли служили там?

– Ніколи я не був.

– Декомунізація. Наприкінці минулого року в Одесі демонтували пам’ятник Катерині ІІ. І на той момент, коли його вже демонтували, ви підтримали знесення, а за пів року до того виступали проти.

В інтерв’ю італійській пресі ви казали: «Я проти знесення статуї. Навіть якщо ми руйнуємо пам’ятники, історія не змінюється. Знаю, що зібрано петицію у 25 тисяч підписів. Але я чекаю. За такою логікою, мені треба також прибрати пам’ятник Пушкіну чи Гагаріну. Це не має сенсу».

Ви і досі так вважаєте?

– Що вважаю?

– Що не треба руйнувати ці пам’ятники і забирати їх з міста?

– Тут ключове слово «руйнувати пам’ятники».

Дійсно, я казав таке, що я проти зносу, руйнування пам’ятників. Я за те, щоб ми все робили цивілізовано. Бо ми є цивілізована нація. Ми не варвари. І я вдячний, що ми об’єдналися, ми пройшли всю демократичну процедуру по перенесенню пам’ятника Катерині, по перенесенню пам’ятника Суворову.

І це я вважаю, що в нашій країні і в нашому місті має бути така процедура, а не руйнування молотками, чимось там чи іншим.

– На площі перед міською радою Одеси стоїть пам’ятник Пушкіну. Що з ним треба зробити, з вашої точки зору?

– З моєї точки зору? Пушкін – це відомий поет. Його люблять, поважають як українці, так і в усьому світі. Тому цей пам’ятник встановлений за кошти громади, збирали на нього кошти одесити і встановлювали одесити, ніяка не влада і не імператриця Катерина встановлювала пам’ятник Пушкіну, тим паче не Путін його встановлював.

Тому це окреме питання. Я вважаю, що якщо в той час мешканці нашого міста, наші земляки встановили цей пам’ятник, вони мали на це підґрунтя. І він стоїть.

Це має вирішувати громада.

– Ви – теж частина громади.

– Я теж частина.

– Яка ваша персональна думка?

– Моя персональна думка, що його (пам'ятник Пушкіну– ред.) не треба прибирати.

– А по Катерині це була ваша персональна думка, що її не треба було прибирати, коли ви виступали ще проти знесення пам'ятника?

– Я ще раз вам кажу. Я дуже вас прошу, щоб ми якось в конструктиві працювали. Я тоді був проти знесення, проти руйнування і сьогодні проти руйнування, якщо би мене запитали.

Але я за те, що треба прибрати, і те, що сьогодні, коли російські ракети вбивають наших українців, то це дійсно треба було би прибрати. Але зробити таким чином, як ми зробили: за це мало того, що проголосувала громада, проголосували депутати, а це представницький орган місцевої влади.

І ми зробили все правильно. І це було відмічено на сесії ЮНЕСКО в Парижі, що українці в Україні, не зважаючи на те, що у нас сьогодні війна, у нас є людське обличчя, ми залишаємося з людським обличчям. Є – ми прибрали. І все. На цьому крапка.

– А якщо говорити взагалі про декомунізацію в Одесі, то скільки пам’ятників має бути перенесено в музей, скільки вулиць ще має бути перейменовано?

– У нас працює топонімічна комісія. Одеса – це велике місто. І ми робимо. Поступово робота йде. І велика кількість вулиць, які ми перейменували. Велика кількість пам’ятників, які ми прибрали раніше. Ще ця робота триває. Такі кричущі пам’ятники вже майже всі прибрали. Такі як пам’ятник Леніну, Карлу Марксу і іншим якимось. Томасу у нас був пам’ятник.

Що стосується перейменувань вулиць, то, по-перше, ми спілкуємося з громадськістю. Люди самі, де мешкають – йде опитування. Ми перейменовуємо і перейменовуємо. Але це непроста така справа. Непроста. Вона йде. І ми такі кричущі назви прибрали найперше. А потім пішли такі вулиці, як, наприклад, Байкальська. Де Байкал, а де Одеса – треба прибрати.

– А ви, наскільки я пам’ятаю, до повномасштабної війни були проти декомунізації. Я пам’ятаю, що коли проспект Жукова перейменували на Небесної Сотні, ви виступали проти, ініціювали зворотне перейменування. Потім, здається, суд зупинив вас у цьому, але ви хотіли це зробити.

– Це не стосується декомунізації у тому вигляді, в якому ви бачите. Це стосується історії Другої світової війни.

Жуков очолював угруповання військове, командувач. Це чоловік, який відомий на увесь світ. І він на той час боровся з фашизмом. Тому Одеса – це місто-герой. Але коли вже довели його належність до партійних органів та інше щось таке, ми це зробили. Але в мене була така позиція, що якщо ми залишаємо героїв Радянського Союзу, якщо місто залишається містом-героєм, то треба якось послідовно це вирішувати. Чому ми маємо прибирати тих людей, які боролися з фашизмом, з нацизмом?

– А зараз як ви думаєте? Все-таки щодо Жукова, то не всі вважають, що він боровся з фашизмом, з нацизмом. Його багато хто називає «катом українського народу».

– Ось це якраз і була перевага у той бік, що коли відкриваємо ті сторінки, якщо ми розставляємо таким чином акценти, то і тут все це з погляду того, що зараз відбувається в нас війна, то це вже дійсно акценти зовсім по-іншому розставляються.

– Я просто слухаю вас і в мене виникло спонтанне запитання. А для вас Степан Бандера герой чи ворог?

– Я не хотів би казати. Я не дуже там знаю історію Бандери. Напевне, тому я й не хотів би торкатися цієї теми.

– Що для вас особисто означатиме перемога України у війні?

– (пауза – ред.)Чому я так задумався? Тому що перемога України для мене це дійсно перемога світла над темрявою. Тому що те, що я бачу сьогодні відбувається, як вбивають мирне населення, як вбивають дітей, як сьогодні ми живемо, як сьогодні ростуть наші діти, онуки, як сьогодні ми втрачаємо той генофонд, тих хлопців.

Я спілкуюся, я бачу, це дійсно такі патріоти. У них все життя попереду. І вони йдуть і захищають свої домівки, йдуть на фронт, захищають, борються, виборюють нашу перемогу. Ми обов’язково переможемо. І це ми дійсно доведемо усім, що світло перемагає темряву.

Сьогодні українці стоять на передовій. Така доля наша. Ми стоїмо сьогодні на передовій захисту цивілізації. Не те, що нам кажуть: ми захищаємо Європу. Та треба казати більше: ми не тільки Європу захищаємо, а цивілізацію.

Чому я так задумався? Багато що можна було казати. Це для мене така глобальна думка моя. Тому що не може бути, щоб ми не перемогли. Такого не може бути!

Дозвольте особисте питання. Ви – віруюча людина?

– Так.

– Ви прихожанин церкви Московського патріархату?

– Я не назва би її Московського патріархату. Тому що це так називають. І я вважаю, що на цей час стосовно церкви, в яку я ходжу, є якась провокація.

Ну, не треба цього робити. Тому, що я прихожанин цієї церкви – УПЦ. У нас є Касперівська ікона Божої Матері. Вона – захисниця нашого міста. Я ходжу на акафісти.

І сьогодні я з повагою ставлюся до нашої ПЦУ. Ми спілкуємося. Я не бачу такої різниці.

І хотілося б, щоб політики туди не торкалися. Воно прийде. Ми прийдемо до того, що буде єдина церква України. Ми прийдемо до цього.

– Ви так думаєте?

– Я впевнений в цьому.

Можна ще одне особисте питання? У вас щось сталося в житті після чого ви стали віруючим?

– Ні. Якось так мама привела мене в церкву. І я ходив. Як всі, приходив у церкву, перехрестився, щось там постояв. А потім поїхав на Афон. Це Греція. Я подивився. Якось так, ось таке воцерковнення пішло так.

Я забуваю, що ми з вами будемо говорити назагал і кажу такі відверті речі. Я – простий хлопчик одеський, якщо так можна сказати.

У 8 років в мене загинув тато, мене виховувала мама сама. Це радянські часи. Я ніколи не міг цього уявити, що я буду мером міста. Навіть коли я закінчив воєнне училище, я пішов служити, я повернувся. Я не кажу, що я якийсь без освіти. Але для мене це. І коли воно якось так склалося...

Ми думаємо так, що ми вирішуємо свою долю, що ми такі розумні, грамотні. Сьогодні у мене впевненість в тому, що Боженька вирішує. Це такий дар. Це від Бога. Тому що Бог проводить такі випробування. Комусь дає багатство. Він став багатим, забув про все і став нелюдом якимось. Все своє знайде. Комусь дали владу – він з глузду з’їхав, збожеволів. Коли отримав цю владу, забув про все, про людяність, про людей, про себе. Ось це випробування таке є.

І для мене таке випробування, якщо мені вже дозволив Бог. І все вирішувати буде не НАБУ, не прокурор, ніхто, кого сюди не пришлють.

Я сподіваюся на Бога. І якщо я потрібен, то я потрібен. Якщо я не буду потрібен, то я не буду потрібен. Моя справа, я кажу, що в ангела два крила – молитва і робота. От треба молитися і працювати.

– А для вас патріарх Кирило – воєнний злочинець?

– Так, для мене патріарх Кирило – воєнний злочинець. Людині віруючий казати це дуже відповідально. Тому, що я не розумію, от взагалі... Ви у мене питаєте сьогодні, і я не те, що, може, треба це казати... Я стриманий у деяких питаннях. Хоча мав би казати більше і різкіші речі. Але сьогодні якщо відбувається ось таке, то це злочинець. Це злочинець, тому що... Я не хочу дальше. Тому, що я не розумію.

– Згідно з християнським біблійним вченням, після смерті є вічне життя, а людина з огляду на те, що вона робила на землі, потрапляє або до пекла, або до раю. Де місце Геннадія Труханова: в пеклі чи в раю?

– Це питання таке, що це не мені вирішувати. Я повинен (доводити – ред.) своїми справами. А там цей суд, який буде над кожним з нас, вирішить.

Я, з одного боку, може, скажу речі дуже такі, що я дуже радий, що це буде не суд НАБУ і інші суди. А це буде небесний суд. І я сподіваюся на те, що там справедливо розглянуть ті гріхи, які є у кожної людини. Я намагаюся не грішити, але ми всі – люди. І там вирішиться це питання.

Повну версію розмови з Геннадієм Трухановим дивіться ТУТ