100 років тому в столиці Латвії, Ризі, був підписаний договір, що вже забутий багатьма. Цей договір офіційно поклав кінець неоголошеній війні між Польщею, що тільки відновила свої позиції і державність після поразок у попередніх століттях, та більшовицькою Росією, яка прагнула світової комуністичної революції.
Ризький мирний договір змінив кордони більшої частини Східної Європи, але для багатьох це стало причиною неминучої катастрофи, зокрема, для литовців, білорусів та українців, чиї надії на демократичні незалежні держави були зруйновані внаслідок цього пакту.
Замість існування в єдиних власних державах, білоруси, українці, литовці та певною мірою поляки виявилися розлученими конкуруючими державами, які, у кращому випадку, сприймали їх із підозрою, або, у гіршому, з ворожістю, особливо під час Великого терору радянського диктатора Йосип а Сталіна у 30-х роках.
Для більшовицького лідера Володимира Леніна сильніші республіки в радянському стилі, що виникли внаслідок договору в Білорусі та Україні, зміцнили б його правління, наслідком чого стало офіційне становлення Радянського Союзу в грудні 1922 року.
Договір поклав кінець радянсько-польській війні, але залишив території, де більшість населення були українці та білоруси, у складі ПольщіКрістоф Мік
Але, окрім того, що Ризький договір поклав кінець конфлікту, він «нікого не задовільнив», за словами Крістофа Міка, професора сучасної європейської історії Університету Воріка в Великій Британії.
«Він поклав кінець радянсько-польській війні, але залишив території, де більшість населення були українці та білоруси, у складі Польщі. Це підірвало плани польського глави держави маршала Юзефа Пілсудського щодо створення Міжморської федерації [від Балтійського до Чорного моря] у Східній Європі під польським керівництвом, або української буферної зони між Польщею та радянською Росією, як заявив Мік в коментарі Радіо Свобода.
«Це вбило надії Радянського Союзу щодо поширення революції на Заході, а згодом перетворило Радянський Союз в ревізіоністську силу, яка намагалась відновити контроль над втраченими українськими та білоруськими землями» – додав він.
Однак у той же час, «українці були розчаровані тим, що Польща не врахувала їхні інтереси і через втрату можливості встановлення незалежної держави».
У будь-якому випадку новий порядок виявився нестабільним. У 1939 році в межах пакту Молотова-Ріббентропа узгодились також секретні протоколи, що дозволили СРСР Сталіна та нацистській Німеччині Адольфа Гітлера поділити Польщу та країни Балтії, що швидко призвело до Другої світової війни.
Після війни кордони були знову змінені, але Ризький договір мав свої наслідки, посіявши недовіру в Східній Європі, наприклад, між поляками та українцями, що спостерігається і дотепер.
Війна після війни
Наслідком Першої світової війни стала руйнівна хвиля по всій Європі, в результаті чого 40 мільйонів солдатів та цивільних загинули або були поранені. Німецька, Російська, Габсбурзька та Османська імперії розпалися. З їхнього праху постали нові держави, серед яких була й Польща.
Після розподілу Польщі між Росією, Пруссією та імперією Габсбургів у 18-му столітті, в 20-му столітті Польща знову з’явилася на карті. Однак молода відроджена держава зіткнулася з численними викликами, включаючи відсутність чіткого розмежування на східному кордоні з Росією.
Росія переживала громадянську війну після більшовицького перевороту. Вийшовши з бойових дій Першої світової війни, країна не мала представництва на переговорах щодо Версальського договору, в результаті чого питання, які стосувались Росії, як, наприклад, кордони, загалом залишились невирішеними.
Цей вакуум породив конфлікт між радянською Росією та новою Польською державою. Польща прагнула отримати більше землі, якою володіла в минулому, особливо на території сучасної України.
Ленін розглядав Польщу як «червоний міст», через який комуністична революція пошириться на Німеччину, індустріальну країну, яка, на його думку, найбільше підходила для прийняття його більшовицької доктрини.
Бої розгорнулись у 1919–1920 роках. Війська Польщі та Української Народної Республіки (УНР) дійшли до Києва у квітні 1919 року, перш ніж їх остаточно відкинула Червона армія, яка просунулася до воріт Варшави. Там, у серпні 1920 року, більші за кількістю польські війська перемогли їх у битві, яка стала відома як Диво над Віслою.
Мирні переговори, які розпочались в Мінську 17 серпня 1920 року, перемістились до Риги 21 вересня на тлі сильного контрнаступу Польщі. Після багатомісячних переговорів, 18 березня 1921 року, у столиці Латвії був підписаний договір. Ось як це вплинуло на народи та країни регіону.
Польща
Оскільки її сили наступали, Польща опинилася в кращій позиції на початку переговорів. Більшовицька Росія значною мірою поборола опозиційні сили білогвардійців, але зіткнулась з дедалі більшими заворушеннями, про що, мабуть, найкраще свідчить Кронштадтське повстання.
Ленін запропонував поступитися землями, захопленими наступаючими польськими силами, включаючи Мінськ, але польські учасники переговорів відмовились. Чому? Польську групу очолював Станіслав Грабський, лідер Націонал-демократичної партії, який боявся, що неполяки з «кресів» або колишніх східних теренів Польщі стануть ворожим виборчим блоком.
Польська держава, що виникла внаслідок Ризького договору, охопила 27 мільйонів людей та майже 400 000 квадратних кілометрів, що утворило шосту найбільшу країну в Європі. Поляки, які залишились на радянській території, постраждали б. За часів Великого терору сталінська таємна поліція, НКВС, заарештувала понад 150 000 етнічних поляків під час операції в 1937–1938 роках, 110 000 із яких були розстріляні.
Литва
Під час боїв між польськими та радянськими силами вже була створена незалежна Литва, до складу якої входив Вільнюс. Але в жовтні 1920 року польські війська просунулись за наказом Йозефа Пілсудського, польського генерала та глави держави, який прагнув відродити стару Річ Посполиту, яка б простягалась від Балтійського до Чорного моря.
У Вільнюсі, місті з великим етнічним як польським, так і єврейським населенням, було проголошено «Центральну Литву», яка мала стати однією зі складових у планованій федерації під проводом Польщі.
Литовські націоналісти, які на той час перебували в Каунасі, виступили проти. Щоб впевнитись, що їх почули, вони формально відмовились від Люблінської унії 1569 року, яка утворила стару Річ Посполиту століттями раніше. Меншини у Вільнюсі бойкотували референдум 1922 року щодо анексії на користь Польщі.
Втрата Вільнюса стримувала нову литовську державу та підживлювала націоналізм на етнічній основі, за словами американського історика Тімоті Снайдера.
«Що б Пілсудський не планував, очевидно, що захоплення міста силою мало б як наслідок зміну бачення нації литовськими націоналістами з політичної на етнічну точку зору», – написав Снайдер у книзі «Реконструкція націй: Польща, Україна, Литва, Білорусь за 1569–1999 роки».
Україна
Етнічні українці проживали на землях, які були під контролем Польщі та більшовицької Росії. Після Першої світової війни виникла більшовицька українська держава, яка підтримувалась радянськими силами, з центром у Харкові.
У центральній частині України була Українська Народна Республіка на чолі з Симоном Петлюрою. Вірні Петлюрі сили воювали на стороні поляків під час польсько-більшовицької війни, ненадовго взявши під свій контроль Київ в квітні 1920 року.
Однак українсько-польський союз розпався, і українські надії на незалежну державу розвіялись у Ризі. Натомість її було поділено між Польщею та радянською Росією, яка в Ризі мала делегацію від радянської України, натомість Білорусь не була представлена.
Розгніваний домовленістю, яка, на його думку, була недалекоглядною та цинічно політичною, Пілсудський, який був спостерігачем на переговорах, пізніше, як вважається, вибачився перед українськими офіцерами за це.
Внаслідок розчарування, Організація українських націоналістів (ОУН), що діяла переважно на контрольованій Польщею території Галичини, поставила за мету створити державу за етнічною ознакою, в якій не дуже б толерувалися неукраїнці, включаючи поляків та євреїв.
Поки українці під контролем Польщі переживали вимушену полонізацію, їхні етнічні побратими в українській радянській республіці на початку відчули короткий культурний підйом, коли з’явились газети, книги та школи, які використовували українську мову. Все це закінчилось за часів Сталіна, що згодом призвело до Голодомору, в результаті якого загинули мільйони українців.
Білорусь
На момент підписання договору новоутворена Білоруська Народна Республіка (БНР) 1918 року стала лише спогадом, розчавленим більшовиками. Будь-яка надія на те, що вільна, об’єднана Білорусь може утворитись внаслідок Ризького договору, була ілюзорною.
Як і українці, білоруси опинились розділеними. Ризький договір залишив білоруськомовну меншину в Польщі «малою і сільською, як і було задумано (польськими) націонал-демократами», як зазначив Снайдер.
А без Мінська білоруська інтелігенція була занадто малою, щоб бути союзником будь-якого польського політичного державного утворення, як пояснив Снайдер, додавши, що «як тільки Мінськ став радянським, білоруські національні прагнення всередині Польщі розглядалися як крипто-більшовизм».
Як і в Україні, білоруси в межах Польщі зіткнулись з примусовою полонізацією, тоді як білоруси в радянській республіці пережили коротке культурне відродження, включаючи створення білоруськомовних шкіл та Інституту білоруської культури. Однак за часів Сталіна ця політика була замінена помстою. У 30-х роках минулого століття близько 60% корінної білоруської інтелігенції було вбито під час сталінських чисток. Масові вбивства здійснювались в Куропатському лісі біля Мінська між 1937 і 1941 роками. Білорусь, яка за часів Олександра Лукашенко захищала радянське минуле, ніколи не розслідувала ці злочини.
