Понад 100 аркушів свідчень про насильство на Донбасі, зафіксованих у період 2014–2017 років, передали Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду представники «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» (СЦГІ), що входить в Коаліцію правозахисних організацій «Справедливість заради миру на Донбасі», і FІDH (Міжнародна федерація прав людини). Серед іншого, в поданні встановлене 121 місце незаконного утримання людей в окремих районах Донецької та Луганської областей, які нині контролюють російські гібридні сили, і 17 місць – на підконтрольних Києву територіях. У свідченнях зафіксували щонайменше 40 злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. Володимир Щербаченко, голова ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», розповів у інтерв’ю Радіо Свобода про особливості кримінальних злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, та які перспективи розслідування цих злочинів судом у Гаазі.
– Про що йдеться у поданні до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, чи фіксували такі злочини за останній рік?
– Ми від початку конфлікту фіксували порушення (що свідчать про сексуальне насильство на Донбасі – ред.). Але основні злочини відбувалися на початку конфлікту. У звіт не включені випадки за 2018 рік. У нас таких випадків не задокументовано. Але та інформацію, яку ми зібрали за попередні роки, з’являється лише зараз. І, фактично, кожні кілька тижнів ми знаходимо нову людину. Люди погоджуються говорити лише зараз і розповідають про злочини, які відбувалися раніше.
Сексуальне насильство – це фактично остання річ, про яку люди взагалі погоджуються розповідати. Це скрізь по світу така тенденція, що люди розповідають лише після того, як це (злочин – ред.) відбулося багато років тому. Коли прожили, обдумали, можливо, у когось ця травма відійшла. Тут немає нічого унікального і важливо розслідувати ці злочини, говорити про них зараз. Ті, хто знайшов у собі сили про це говорити зараз,– дуже важливо, аби хоча б у якийсь спосіб допомогти цим людям і зменшити ту шкоду, яку вони отримали.
– Скільки випадків сексуального насильства на Донбасі внаслідок збройного конфлікту вдалося зафіксувати?
– Зафіксоване 121 місце незаконного утримання людей на контрольованій так званими угрупованнями «ЛДНР» території. Ще 17 місць – на контрольованій Києвом. Нами зафіксовано щонайменше 40 злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством. Це ті випадки, де вдалося чітко ідентифікувати локації. Таких місць, насправді, у нас зафіксовано з боку «сепаратистів» понад 200. Так, ця інформація, насамперед, з інтерв'ю, бо ж на окуповану територію не маємо можливості потрапити, відвідати ті місця. Туди навіть ті міжнародні інституції, які там працюють, не допускаються. (Йдеться про СМ ОБСЄ – ред.). Ми насамперед спираємося на свідчення людей, як правило, це не одна людина. Часом якісь свідчення з'являються у соціальних мережах, місцевих публікаціях, блогах. Все це зводиться докупи, щоб свідчення підтверджували одне одного. Ті свідчення, якими керувалися ми, і цифри – це не чутки. Ми вказуємо в поданні факти, де люди самі про себе розповідають, що вони піддавалися різним формам сексуального насильства, або коли вони були безпосередніми свідками, бачили як це насильство відбувалося у місцях несвободи.
– Про які місця несвободи йдеться і хто відповідав за них?
– Ці місця несвободи утворювалися, як правило, при кожному незаконному збройному формуванні. Простіше кажучи, при кожній банді. Люди, які очолювали ці угруповання, – були свідомими того, що такі місця несвободи існують, і про ті методи поводження з особами, які там утримуються, вони так само знали. Про це говорять ув’язнені – уже звільнені. Це такі люди, як Ходоковський, той же Плотницький (поки що живий), Безлер, громадянин Росії.
– А як щодо кураторів?
Ці божевільні Безлери, маньяки, Ходаковські просто так не з’явилися б, якби політика сусідньої держави не була б схвалена на найвищому рівні
– Цих людей складніше ідентифікувати по прізвищах. Можна рухатися в двох напрямках. Ми якраз із колегами з міжнародних організацій обговорювали, що робити, яка б мала бути стратегія суду в тому випадку, коли цих керівників, умовно кажучи, бандформувань убивають. Можна опускатися вниз, до цих безпосередніх виконавців, які так само мають понести відповідальність.
Більш складний напрямок – це російські куратори і ті люди, які за ієрархію цих формувань у межах так званих «ЛДНР». Очевидно, ці люди знали, що відбувається у цих в’язницях. У мене сумнівів немає. Це, звичайно, складніше довести, але це необхідно робити.
Ми прекрасно розуміємо, що всі ці божевільні Безлери, маньяки, Ходаковські – ці люди просто так не з’явилися б, якби політика сусідньої держави не була би схвалена на найвищому рівні. Тому, звичайно, ми сподіваємося на це і будемо заради цього працювати.
– У своєму поданні Ви вказуєте, що на території, контрольованій українськими силовиками теж були місця незаконної несвободи. Про що йдеться і чи були зафіксовані факти сексуального насильства там?
«Торнадо» – найбільш відомий кейс у цьому випадку
– Про що йдеться? Йдеться про такі самі місця несвободи, незаконні в’язниці, які функціонували при тому, що ми називаємо добровольчі батальйони. І підрозділи СБУ такі місця створювали. Зараз їх немає або ми про них не знаємо, їх ліквідували. Випадки сексуального насильства у різних формах були так само у цих місцях несвободи. На жаль, або на щастя, нам відомо не так багато випадків такого насильства. У нас немає інформації, яка б дозволила говорити про те, що такі випадки носили масовий і системний характер.
Власне, «Торнадо» – найбільш відомий кейс у цьому випадку. І те, що представники цього підрозділу засуджені за ці злочини, то це, скоріше, аргумент для Міжнародного кримінального суду не висувати цей злочин щодо підконтрольних уряду формувань, оскільки суд розглядає злочини, які не розслідуються урядом.
– Чи веде якісь розслідування українська сторона у цьому напрямку?
– Розслідування не є ефективним щодо тих злочинів, які вчинялися на підконтрольній «сепаратистам» території. У нас уже сотні людей, ми задокументували випадки про людей, які піддавалися катуванням у цих незаконних місцях несвободи. Коли відкривається навіть провадження за цими випадками, то проблема в тому, що слідчі не кваліфікують ці злочини як сексуальне насильство. Тут є проблеми із законодавством. Часто вони не хочуть цього робити, оскільки довести пізніше ці злочини буде набагато важче.
– Вважаєте, слід змінювати українське законодавство?
Думаю, Офіс прокурора стимулюватиме до визнання тих злочинів, переслідування людей, які вчинили найтяжчі злочини, зокрема і представників Російської Федерації
– Так, така потреба існує, є законопроекти. Кримінальний кодекс має бути приведений у відповідність до міжнародного кримінального законодавства, оскільки наше законодавство не відповідало цим стандартам, багатьох злочинів там просто не було, оскільки ми жили в мирній країні, де подібні випадки не мали місця й практики як такої не було. Вже 4 роки йде війна і, звичайно, законодавство має бути змінене, відповідати реаліям. На жаль, усе відбувається вкрай повільно. Крім того, Україна, хоча і не ратифікувала Римський статут, але подала дві заяви про те, що суду надається юрисдикція щодо міжнародних злочинів, скоєних на території України з 21 листопада 2014 року. Тепер потрібно повноцінно ратифікувати цей статут, ось і все. Я думаю, що Офіс прокурора стимулюватиме до визнання тих злочинів, переслідування тих людей, які вчинили найтяжчі злочини, зокрема і представників Російської Федерації.
– Що у даній ситуації може Міжнародний кримінальний суд, зокрема, якщо на непідконтрольній території нині фактично законодавство не діє, як і міжнародне право?
– Міжнародний кримінальний суд, власне, тому й міжнародний, тому, що він володіє універсальною юрисдикцією. Тобто злочини, які вчинили ці люди, вважаються найтяжчими злочинами у світі: воєнні злочини або злочини проти людяності. Якщо суд відкриває провадження, то незалежно від того, де перебуває злочинець, – він уже у фокусі роботи суду. Це, на жаль, справа не одного року. Будемо сподіватися, що рано чи пізно це станеться.
– Які ваші цілі й очікування від подання до Офісу прокурора?
Ми хотіли б, щоб одним із злочинів було саме сексуальне насильство, по якому буде проводитися розслідування
– У нас дві цілі. По-перше, ми хотіли, щоб Офіс прокурора все-таки ухвалив рішення про повноцінне розслідування. Зараз лише попередня стадія і, на жаль, вони ще не визначилися з тим, що злочини, які підпадають під Римський статут, мали місце. І в цьому поданні, а воно нараховує понад 100 сторінок, ми показуємо, що такі злочини справді мали місце. Тобто переконуємо представників Офісу прокурора в цьому. І друга наша ціль, яку ми маємо, – ми хотіли б, щоб у повноцінному провадженні, яке буде відкрите по Україні, а там будуть кілька статей: очевидно, це катування, можливо, ці не вибіркові обстріли, ми також хотіли б, щоб одним зі злочинів було саме сексуальне насильство, щодо якого буде проводитися розслідування. І наше подання присвячене виключно цій темі. Ми переконуємо, що воно мало достатньо масовий і системний характер для того, щоб таке провадження могло бути відкрите.
Проте, в ході тих усіх зустрічей і консультацій довелося чути, я не впевнений, що цього року буде відкрите провадження чи, навіть, попереднє розслідування. Як і в інших випадках, щодо інших країн, на жаль, ця міжнародна юрисдикція відновлення справедливості відбувається вкрай повільно. Це системна проблема. Скільки років це займе – складно сказати.
– Українська влада й дипломати підтримують подання, чи є співпраця?
– На жаль, у цьому напрямку підтримки немає. Хотілося б більш активної співпраці на міжнародному рівні. Не всіх злочинців відправлять у Гаагу. Багато людей тут має понести справедливе покарання. Часом щодо цих в’язниць ми знаємо про більше свідків чи постраждалих, ніж прокуратура допитує. Я гадаю, що навіть у цьому напрямку ми могли б більше співпрацювати.
МКС був створений як міжурядова організація в Гаазі, що у Нідерландах, у 2002 році за договором, відомим як Римський статут Міжнародного кримінального суду.
Юрисдикцію суду визнають 123 країни, які ратифікували Римський статут. Ці країни-члени включають всю Південну Америку, майже всю Європу, більшість країн Океанії та близько половини Африки.
Ще 31 країна підписала, але не ратифікувала Римський статут. Серед них і Україна, яка 2000 року підписала Римський Статут Міжнародного кримінального суду, але Верховна Рада досі не ратифікувала цей документ. Через це напряму звернутись до суду Україна не може. Тому, щоб злочини Росії проти України стали підсудні МКС, уряд України подав відповідну декларацію, якою визнав юрисдикцію Суду щодо передбачених Статутом злочинів, скоєних на території України у період з 21 листопада 2013 року.
Міжнародний кримінальний суд (МКС) діє як міждержавна організація і займається справами щодо геноциду, злочинів проти людяності і воєнних злочинів. Прокурор МКС є єдиною особою, яка може надати кваліфікацію цих справ.
Збройний конфлікт на Донбасі триває від 2014 року після російської анексії Криму. Україна і Захід звинувачують Росію у збройній підтримці бойовиків. Кремль відкидає ці звинувачення і заявляє, що на Донбасі можуть перебувати хіба що російські «добровольці». За даними ООН, за час конфлікту загинули понад 10 300 людей.
