80 років тому, наприкінці листопада 1943 року, в Тегерані вперше зустрілися лідери «великої трійки» – союзники по Другій світовій війні: радянський керманич Йосиф Сталін, британський прем’єр Уїнстон Черчилль і американський президент Франклін Рузвельт. Потім була зустріч в Ялті, зустріч у повоєнному Потсдамі вже в іншому форматі. Але в Тегерані відбулася перша зустріч, на якій лідери держав антигітлерівської коаліції говорили не тільки про війну, а й про те, яким буде повоєнний мир.

Більше про те, як там все відбувалося, «Історична Свобода» говорила з істориком, дослідницею теми Другої світової війни Аліною Понипаляк.

– Сталіна неодноразово кликали зустрітися і поговорити втрьох – він, Рузвельт і Черчилль. Сталін зустрічався окремо з представниками американського президента, з Черчиллем, але уникав цієї зустрічі утрьох аж до кінця листопада 1943 року. У нього був такий аргумент, що мені треба займатися війною. Але в принципі і Рузвельт воював, і Черчилль воював. І Рузвельт готувався до війни в Європі, воював активно в Тихому океані. Тобто вони теж могли на це послатися, але вони чомусь кликали на зустріч. А чому Сталін відмовлявся так довго від того, щоб зустрітися?

– Як на мене, для Сталіна дуже важливо було показати, що він також є сильним у цій війні, що він також одна з найважливіших персон.

Справді, Рузвельт неодноразово кликав Сталіна на перемовини. В січні 1943 року в листі до Сталіна він запропонував зустрітися десь в Судані або в Алжирі. Сталін відмовився, сказавши, що у нього підготовка до головних операцій у Другій світовій війні на власній території. Вдруге Рузвельт у березні запропонував зустрітися Сталіну десь на Беринговій протоці – на території СРСР або ж на Алясці, Камчатка теж розглядалася – але без Черчилля. Сталін знову відмовився, бо, мовляв, це може образити Черчилля.

– Треба зауважити, що Сталін на той момент дуже залежав від американської допомоги. СРСР отримував ленд-ліз, обсяги якого наростали. І Сталін, залежачи від американської допомоги, все одно весь час ухилявся від зустрічі.

– Так.

– Що ж змінилося, що Сталін погодився?

– У вересні 1943 року Сталін погодився саме через те, що вже відбувалися вирішальні бої.

Після Курської дуги стало зрозуміло, що «совєцька» армія здатна переламати хребет німецькій на Східному фронті.

Як пояснюють дуже часто «совєцькі» історики та навіть сучасні, тільки після Курської дуги Сталін усвідомив, що можна займатися дипломатією. Він далекоглядно на ситуацію дивився. Тому що саме на Тегеранській конференції розпочинають говорити про післявоєнний світ. І це було дуже важливо для Сталіна, зокрема питання повоєнних кордонів, про які також почали говорити. Особливо це стосувалося Центрально-Східної Європи.

Сталін погодився зустрітися саме в Тегерані, адже північ Ірану була окупована «совєтами». Тому на цій території він відчував себе більш-менш у безпеці. Між іншим, Сталін дуже боявся літаків. Для нього найкращий спосіб пересування на дальні відстані – це потяг. Але тут йому все-таки довелося, щоб потрапити на Тегеранську конференцію, 30 хвилин долати літаком.

– Він до Баку доїхав потягом, а звідти летів.

– Так, абсолютно вірно. До Баку їхав, а з Баку вже змушений був летіти до Тегерану.

– А хіба в Ялту на початку 1945-го він не літаком добирався?

– Ні, потягом, а далі на авто. Тегеран – це був єдиний раз, коли він був змушений летіти в листопаді 1943 року.

– Що хотів Сталін почути, а що – його партнери?

– Найважливіше для західних союзників – повна підтримка беззастережної капітуляції нацистської Німеччини. Це було дуже важливо для американців, Рузвельт неодноразово про це говорив. В принципі, це підтримував і Черчилль. Тому що після битв з нацистами, після того, як Лондон був зруйнований бомбардуваннями, таке відчуття мали і британці.

Натомість Сталіна, який свого часу з нацистами мав договір, найбільше хвилювало питання відкриття другого фронту. Також йому було важливо від цієї конференції отримати якісь економічні преференції, для нього було дуже важливим питання ленд-лізу. Крім того, його хвилювали повоєнні кордони. Зокрема, для Сталіна важливо було закріпити територіальні здобутки 1939–1940 років і підтвердити західний кордон СРСР 1941 року.

До речі, на Тегеранській конференції в неофіційній частині Сталін виголосив тост, в якому наголосив, що саме завдяки американським машинам СРСР зміг досягти таких успіхів в цій війні, саме завдяки американській техніці «совєцька» армія змогла досягти таких успіхів.

– А щодо повоєнних кордонів їм вдалося порозумітися? Їхні погляди наскільки були близькими?

– Дуже велика кількість поляків прагнула відновити Польщу в довоєнних кордонах. Також постало питання уряду Польщі – яким він буде після війни. Західні союзники дуже хотіли поновити уряд, який перебував в екзилі в Лондоні. Але Сталін намагався переломити цю ситуацію. І невдовзі йому вдалося домогтися того, щоб польський повоєнний уряд був лояльний до СРСР.

Також на цій конференції постало питання повоєнної Німеччини. І Сталін наполягав, щоб Німеччина була цілісна. Натомість Рузвельт і Черчилль мали бажання розділити Німеччину. Вони говорили про те, щоб не лише демілітаризувати, а й розділити Німеччину на п’ять держав. В принципі, в деякій мірі це було логічно, адже до другої половини ХІХ століття Німеччина існувала десь у такому форматі.

Але Сталін категорично відмовився. Він почав цьому протистояти і казати, що треба зберегти ту Німеччину, якою вона є, але повністю її демілітаризувати.

– З одного боку, Сталін казав про єдину німецьку державу, а з іншого – наполягав, що Східна Пруссія має стати радянською. Тобто, з одного боку, він за німецьку єдність, а з іншого – наполягав, щоб німецький східний кордон дуже сильно посунувся на Захід.

– Він пояснював це тим, що йому треба мінімізувати німецьку загрозу в майбутньому. А крім того, це також дозволяло простіше контролювати Центральну Європу, насамперед Польщу.

– В 1943 році британці й американці вели бойові дії на Середземноморському фронті, в Італії висадилися. Італія на той момент вже капітулювала і перейшла на бік союзників. І з огляду на це Черчилль логічно пропонував відкрити другий фронт на Балканах. Тобто ми вже закріпилися в Італії, Балкани поруч, гарно звідси стрибнути туди. Зрештою, на Балканах був потужний партизанський рух.

Сталін натомість категорично наполягав, щоб західні союзники відкривали другий фронт у Франції, хоч там і не було такого зручного плацдарму. Як йому вдалося переконати Рузвельта і Черчилля, що другий фронт потрібен саме у Франції, а не на Балканах?

– Серед істориків навіть побутує думка, що Сталін відмовлявся зустрічатися з Черчиллем і Рузвельтом саме через те, що вони не відкривають другий фронт на території Франції.

І ось ця операція «Хаскі», висадка в Сицилії, якою дуже сильно опікувався Черчилль, Сталіна категорично не задовольняла. На Тегеранській конференції він наполягав, що давайте Балкани лишимо на потім, а головне – висадка у Франції.

До цього вже була спроба десанту на території Франції. Влітку 1942 року був висаджений канадський десант в порту Дьєпп. І цей десант, так би мовити, експериментально показав, що німці там дуже потужну оборону мають і готові воювати. І на цій підставі Черчилль казав: мовляв, канадці висадилися – ця операція показала, що ми нічого не зможемо зробити з їхньою потужною обороною.

– Справді, німці там звели систему укріплень – «Атлантичний вал».

– Натомість для Сталіна було важливо послабити німецькі війська на Східному фронті, щоб вони рушили захищати рубежі Західної Європи. Для нього це було фактично питанням життя і смерті.

Через це Сталін у Тегерані наполіг на своєму і переконав союзників, щоб союзники свої війська висадили саме в Нормандії. Союзники вирішили діяти так, як Сталін висловився – відмовилися від десанту на Балканах, обумовлюючи це тим, що першочерговою є висадка на Атлантичному узбережжі Франції.

– Тобто розтягнути німецькі війська, щоб частина була у Франції, а частина проти СРСР?

– Так, щоб їх розтягнути і знекровити. Адже, побачивши, як затято німці воювали влітку-восени 1943 року, Сталін тоді зрозумів, що треба ефективніше взаємодіяти зі своїми союзниками, аби в цій війні перемогти.

До речі, як зазначають історики, Сталін вважав, що союзники, зволікаючи з відкриттям другого фронту, таким чином затягують війну і прагнуть знекровити його армію. Але в ході цієї конференції учасники порозумілися, що треба швидше закінчувати цю війну. Якраз, до речі, той самий Рузвельт, який говорив, що тотальна капітуляція Німеччини – це важливо для всіх союзників. І швидке завершення війни в Європі дуже важливе як для СРСР, так і для союзників.

Саме в ході Тегеранської конференції оформилася оця «велика трійка», як її дуже часто називають в історіографії, яка змогла перемогти Німеччину, а потім Японію. В Тегерані також підписали таємну домовленість, що невдовзі після того, як закінчиться війна в Європі, СРСР вступить у війну проти Японії. Це теж одне з досягнень цієї конференції.

– З Японією тоді воювали США і Британія, а в СРСР – був мир.

А щодо чого їм не вдалося домовитися? Перші проблиски Холодної війни тоді намічалися чи ні?

– Як на мене, то так, хоча, можливо, багато дослідників зі мною не погодяться. Але ми можемо бачити, що СРСР, вимагаючи збільшення ленд-лізу, заговорив про повоєнну відбудову саме на Тегеранській конференції.

На Ялтинській конференції, само собою, Сталін фактично прямо говорив: давайте гроші на відбудову. І возив учасників конференції довкола Ялти, показуючи: ось, дивіться, які масштаби руйнувань. Але вперше саме на Тегеранській конференції мова зайшла про репарації і кошти, які мусили бути скореговані до бюджету СРСР. Союзники на це відреагували доволі стримано.

Треба зазначити, що відносини Рузвельта і Черчилля теж не були якнайкращими. Між західними союзниками теж виникали конфліктні ситуації. Рузвельт наполягав на тому, щоб британська армія більш активно співпрацювала з американською. Ба навіть подекуди американські військові не розуміли англійських у прямому сенсі.

– Як?! Вони ж однією мовою говорили!

– Мовою-то однією, але справа в тому, що до 1943 року вони зробили навіть спільні військові словники, які пояснювали військові терміни, щоб порозумітися. Бо бувало так, що англійський військовий пояснював щось американському, а той його просто не розумів.

– Тобто мова була одна, а термінологія – різна.

Отже, головне досягнення Сталіна – переконав західних союзників відкрити другий фронт, і не на Балканах, а у Франції. А загалом Тегеранську конференцію, на вашу думку, чиїм найбільшим успіхом можна назвати? Вона була найуспішнішою для Сталіна, Рузвельта чи для Черчилля?

– Думаю, це була успішна конференція для них трьох. Тому що це все-таки вперше вони втрьох сіли за стіл переговорів і почали говорити реально, як краще подолати нацистську Німеччину, якою мусить бути повоєнна ситуація у світі, не тільки в Європі.

Знов-таки, як на мене, успіх Сталіна був зумовлений тим, що він приїхав у Тегеран після великих успіхів «совєцької» армії: після Курської дуги і форсування Дніпра. Інакше навряд чи було би підстави говорити про якісь глобальні дії.

Він прийшов з результатом і міг себе відчувати сильним світу цього. Думаю, це важливо для нього було – прийти на переговори, маючи вже певні результати в цій війні.