Гість третього епізоду подкасту «Свої серед своїх» – військовий 80-ї десантно-штурмової бригади Збройних сил України Михайло Варварич.
У подкасті Радіо Свобода спілкується із українцями та українками, які стали до лав Сил Оборони України у російсько-українській війні. Попередні випуски можна послухати тут.
- Михайло Варварич – професійний військовий родом із Львівщини.
- Служив з 2016-го року.
- У 2022-му планував завершувати службу, але повномасштабне вторгнення все змінило.
- Навесні 2022-го Варварич під час виконання бойового завдання на Луганщині втратив дві ноги і отримав травму руки.
- Михайло вижив. На момент запису він разом із коханою Іриною перебуває на протезуванні в Орландо (США).
Про службу до повномасштабного вторгнення
Військовим Михайло Варварич хотів стати з дитинства.
У 2016-му він пішов на службу до ЗСУ.
Після трьох місяців в навчальному центрі, повернувся в частину і дізнався, що є можливість потрапити у омріяну 80-ту бригаду. Одразу почав більше тренуватися, ще раніше прокидатися для пробіжок, кинув курити.
«Мені пощастило, я дуже готувався до цього», – згадує Михайло.
Поранення
Михайло Варварич збирався звільнитися зі служби 25 лютого 2022-го року. Планував більше уваги приділяти особистому життю, будувати родину – тоді з коханою Іриною почали жити разом. Але сталося по-іншому – у день вторгнення Михайло завіз її до батьків, а сам поїхав на війну.
29 травня 2022 року під час бойового завдання у одній із найгарячіших точок Луганської області у селищі Білогорівка Михайло Варварич підірвався на міні. Це сталося біля знищеної російської переправи через річку Сіверський Донець, де ворог втратив більше 100 одиниць техніки.
Воїн каже, що в той день мав погані передчуття. Росіяни були дуже близько, під вечір стало чутно звук ворожої техніки. Михайло вийшов на завдання з двома побратимами, щоб розвідати ситуацію.
Хтось зачепив розтяжку і хлопці підірвалися.
«Ти просто впав такий, і не поняв зразу, що сталося. Лежиш, дивишся на свої ноги – в тебе одна туди пішла, друга туда. Ну ти зрозумів, що ногам твоїм капець. Глянув на свої руки – в мене ще рука була пробита, осколок зайшов і вийшов».
Питають: «Яка ваша вага, зріст?». А я такий кажу: «Вам з ногами чи без?»
Михайло повідомив ротному, що сталося, сказав, що потрібна евакуація. Більше години поранені чекали, щоб хтось з основної групи підійшов – місце було важкодоступне і небезпечне. Ще більше годин поранених виносили, потім кілька годин до Бахмуту.
«Зранку я вже прокидаюся без ніг, а вони мене питають: «Яка ваша вага, зріст?». А я такий кажу: «Вам з ногами чи без?».
Досвід протезування
Зазвичай протезування проходить у два етапи: спочатку підбирається тимчасовий протез, а вже пізніше постійний. Це дуже довгий і складний процес.
В Україні діє державна політика про безкоштовне протезування. Також можна отримати компенсацію за придбання засобів реабілітації за власний рахунок. За протезування з боку держави відповідає Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю.
Більшість військових скаржаться на бюрократію. Черга на протези велика, а ще потрібно довго чекати спеціальні довідки з військових частин та інших державних установ.
Після поранення Михайло Варварич лежав у міській лікарні Трускавця.
Із виїздом на протезування в США Варваричу допоміг фонд Revived Soldiers Ukraine. У протезному центрі Орландо йому щодня підкручують протези до відповідного розміру по 15-20 разів на день, адже нога постійно змінюється.
Після втрати кінцівок Михайло кілька місяців чекав, щоб загоїлася рука і одразу повернувся до тренувань.
Потрібно займатися своєю фізичною підготовкою, думати про майбутні кроки
«Вона ще толком не зажила, а я пішов на бруси, на штангу. Потрібно тіло підготувати до протезів, свою спину, прес. Потрібно займатися своєю фізичною підготовкою, думати про майбутні кроки»
На думку Михайла, в Україні вже потрібно створювати реабілітаційні центри, зокрема для людей після протезування, щоб вони не залишалися сам на сам зі своєю новою реальністю.
Десантник переконаний, що жаль – це найгірше, що може бути для військового.
«Ніхто не має тебе жаліти, мають відчувати повагу, а не жалість».
У подкасті Михайло Варварич детальніше розповів:
- про ставлення до служби впродовж 2016-2022 років;
- про поранення в 2017-му в Пісках;
- про перші тижні повномасштабного вторгнення;
- про спілкування з пулітцерівською лауреаткою Керол Гузі, яка зробила про пару Михайла та Ірини великий репортаж;
- про те, як гумор допомагає на службі;
- про свої плани після повернення в Україну.
Подкаст «Свої серед своїх» – це розмови з військовими про їхнє життя до та після повномасштабного вторгнення, побут і мотивацію, волонтерів і цивільних, про ставлення до життя у відносно мирних містах та інтеграцію ветеранів, захват і розчарування під час та після служби.
Слухати подкаст можна на подкаст-платформах:
Електронна адреса проекту: uapodcast@rferl.org
