Шлях до НАТО, військова та інша допомога від Литви Україні, чи вважати Путіна вбивцею та майбутнє «Північного потоку-2». Про все це в ексклюзивному інтерв'ю з Радіо Свобода розповіла спікерка сейму Литви Вікторія Чміліте‑Нільсен.
– Республіка Литва завжди активно підтримувала Україну у протистоянні з Росією. Чому це важливо для Литви?
– Ми бачимо в Україні важливого партнера. Ми бачимо Україну як країну, з якою литовці дуже близькі. Ми розуміємо, через що зараз проходить український народ. Ми знаємо, що означає жити поруч із непередбачуваним та агресивним сусідом. Очевидно, що Україна розуміє це навіть краще, і що це коштує людських життів.
– Литва першою надала Україні летальну зброю ще у 2017 році. Тоді це було озброєння та боєприпаси радянських зразків. Якою є зараз співпраця у військовій сфері між Україною та Литвою? І яку допомогу може надати Литва зараз: зброю чи делегувати інструкторів?
– Так, надсилання інструкторів нам здається дуже важливим сегментом. Він доцільний у нинішній ситуації. Тобто ми надаємо таку собі інтелектуальну і водночас практичну допомогу. Ми також надаємо доволі прагматичну допомогу, як, наприклад бронежилети, які мають прибути в Україну до липня. Це приблизно 700 жилетів, які, сподіваємось, зможуть захистити тих, хто на фронті.
Інша важлива річ – це допомога у боротьбі з COVID-19. Пандемія, на жаль, вражає кожного. В Литві також складна ситуація: у нас вже триває третя хвиля захворювання. І ми знаємо, що Україна також страждає від цього. Тож сьогодні ми обговорювали і з президентом, і зі спікером Верховної Ради, що ми зможемо надати певну, можливо, символічну, кількість вакцин для регіону Донбасу, але ми все ж сподіваємось, що це зможе захистити значну кількість людей.
Ми розуміємо, що країни Східного партнерства, які не є членами Євросоюзу, перебувають у невигідному становищі. І ми намагаємось підіймати це питання на міжнародній арені завжди, коли є така можливість. Питання вакцин для країн Східного партнерства і для України зокрема є дуже важливим. І тут ми можемо продемонструвати нашу колективну солідарність і допомогти нашим сусідам.
– Литва збирається попросити НАТО надати Україні план дій щодо членства (ПДЧ) в альянсі. Але ми знаємо, що деякі країни-члени, відверто кажучи, не бачать Україну членом НАТО. Вони заявляють, що це може спровокувати Росію. Як ви вважаєте, чи допоможе надання Україні ПДЧ спинити Росію?
На початку 90-их, коли ця ідея вперше пролунала, було не так багато ентузіастів, які думали, що Литва зможе стати членом НАТО. Але це сталося. Тож ми можемо поділитися цим досвідом
– Що ж, ми думаємо, – це правильний напрямок руху. Звичайно, що дорога до членства у НАТО не коротка. Ми пройшли цей шлях, і ми можемо поділитися досвідом. На початку 90-их, коли ця ідея вперше пролунала, було не так багато ентузіастів, які думали, що Литва зможе стати членом НАТО. Але це сталося. Тож ми можемо поділитися цим досвідом.
Про це ми також багато говорили сьогодні. Я думаю, серед політиків є чіткий консенсус щодо руху до НАТО, але що є більш важливим, є підтримка з боку народу. А це є важливим сигналом для політиків, що варто рухатися саме цим шляхом.
– 13 травня ви їдете до Херсонської області. Ви збираєтеся відвідати декілька пунктів пропуску на межі з анексованим Кримом. Чому для вас важливо бути там?
– Дуже важливо побачити це на власні очі. У цьому немає сумнівів. Зустрітися з людьми, які живуть поруч із фронтом, поруч з місцями напруженості, – це безцінний досвід. І цей досвід ми можемо переповісти в нас вдома, у парламенті Литви, де ми намагаємось тримати непохитну увагу до України. Ми приймаємо резолюції на підтримку України, створюємо парламентські групи. Мета таких дій – підіймати і втримувати обізнаність про події в Україні не лише в Литві, але також і на міжнародному рівні. Я вважаю, цим ми можемо бути корисними, і ми вкладаємо багато зусиль у це.
– Нещодавно член Європарламенту від Литви Пятрас Ауштрявічус у коментарі Радіо Свобода сказав, що президент США Джо Байден був лише частково правий, коли сказав, що Володимир Путін – вбивця. Ауштрявічус сказав, що Путін – скоріше серійний вбивця. Як ви ставитеся до таких визначень?
– Пятрас Ауштрявічус – мій дорогий колега, він член партії «Ліберальний рух», яку я теж представляю. Я думаю, усі ці епітети правильні. Але це лише слова, вони не призводять до значних змін. Це лише імена, якими ми когось називаємо, хоча, звичайно, у цьому є важливе символічне значення. Що також має велику вагу – це дії, які ми виконуємо, щоб допомогти Україні рухатися швидше до членства в НАТО. Це також дії, які покликані не дозволити жодній країні, яка не є членом НАТО, мати неформальне право вето. А це сьогодні, здається, інколи відбувається.
– Будівництво «Північного потоку-2» майже завершене. Як ви можете оцінити, чи є у ЄС політична воля закінчити це будівництво чи ні?
– Я думаю, ще рано казати напевно, але одне зрозуміло точно: санкції працюють. І це, я вважаю, чітка ознака того, що нам треба робити. І ми послідовно підіймаємо питання санкцій.
– Поговорімо про Білорусь. Литва завжди була великим другом білоруського народу, але особливо із початком протестів у серпні минулого року. Як довго, на вашу думку, Олександр Лукашенко лишатиметься при владі, зважаючи на те, що активність протестів впала? І що ЄС може зробити, аби допомогти відновити демократію в Білорусі?
– Ми намагаємось робити все, щоб підтримати демократичну опозицію в Білорусі, але також зберегти міжлюдські відносини із нашими сусідами, які дуже близькі до нас. Лише десятки кілометрів відділяють нас від країни, яка, здається, перебуває в абсолютно іншій реальності. Це дуже дивне відчуття. Але це створює багато співчуття у литовському суспільстві. Коли в серпні минулого року оголосили результати фейкових виборів у Білорусі, у Литві пройшли величезні демонстрації – «Дорога свободи», яка поєднала Вільнюс і білоруський кордон, і на акцію вийшло близько 50 тисяч людей. Тож це була вражаюча демонстрація наміру допомогти сусідам.
То ж що можна зробити? Ми організовуємо багато масштабних подій за участі демократичної опозиції Білорусі, інтелектуалів, академіків. Ми намагаємось тримати увагу політиків з більших країн ЄС на ситуації в Білорусі. У цьому контексті ситуація трохи схожа на нашу активність з приводу України. Дуже важливо, щоб жоден політик у ЄС не почав думати, що статус кво – це нормально, що ми нічого не можемо із цим вдіяти.
Коли ми говоримо про Лукашенка, про кінець його режиму, ми маємо розуміти, що такі режими не падають після першого удару
Коли ми говоримо про Лукашенка, про кінець його режиму, ми маємо розуміти, що такі режими не падають після першого удару. Треба продовжувати боротися, і завдавати цих ударів. І на жаль, за це доводиться платити велику ціну. Ціну здоров’я людей і їхніх життів. У парламенті Литви ми взяли заступництво за деяких політичних в’язнів, яких ув’язнили без звинувачення або за сфабрикованими звинуваченням, і впродовж багатьох місяців їх утримують у жахливих умовах. І, звичайно, вони стають мучениками цього режиму.
Я дуже сподіваюся, що це питання не дуже далекого майбутнього, коли ми побачимо зміну ситуації в Білорусі, адже ми бачимо багато перспективних представників молодого покоління політиків, які прагнуть боротися за демократію в цій країні до кінця.
