Його дуже не любить Володимир Путін, а в українських соцмережах сьогодні жартівливо пишуть: «спасібо дєду за побєду», вітаючи його із 90-річчям. У Джорджа Сороса, мільярдера і філантропа, сьогодні ювілей. Про те, яким Джордж (так Сорос хоче, щоб його називали колеги) є у безпосередньому спілкуванні? Як він організовує роботу та визначає людей, вирішуючи, кого підтримувати, а кого ні? Про те, що можна вважати головним здобутком багаторічної діяльності Сороса – розповів Радіо Свобода колишній виконавчий директор міжнародного Фонду «Відродження» Євген Бистрицький.
– Я познайомився із Джорджем Соросом (у спілкуванні колеги звертаються до нього по імені) у 1997 році.
Перша зустріч відбулася у Будапешті, у звичайному кафе, куди він запросив мене для знайомства як члена правління фонду «Відродження». Він був там разом із тогочасним президентом «Інституту відкритого суспільства», відомим на Заході, хоча тоді ще не дуже відомим мені – правозахисником Аріє Найєром.
Вже на першій зустрічі я був вражений повною відсутністю у нього будь-яких проявів так званої «дистанції начальника» та зверхності
Обставини зустрічі були звичайними, хоча розмова про діяльність українського фонду та про Україну була незвичайна. Йшлося про посткомуністичні зміни в країні, чим я тоді жив, а також про те, як таким змінам можна допомогти.
Спочатку Джордж сприймався мною просто як особлива людина, в якої є великі можливості, щоб допомогти нашим демократичним змінам.
Хоча, вже на першій зустрічі я був вражений повною відсутністю у нього будь-яких проявів так званої «дистанції начальника» та зверхності, характерних для наших місцевих керівників різного штибу.
Справжнє розуміння величини постаті Сороса прийшло пізніше. Усвідомлення світового масштабу його особистості приходило по мірі роботи в Фонді (заснований Соросом у 1990 році Фонд «Відродження» – ред.) через захопливу перспективу ідей відкритого суспільства та реальної роботи з допомоги нашому громадянському суспільству втілювати ці ідеї. Особливо це стало ясно під час наших революційних трансформацій, починаючи з 2004 року.
Думаю, що Фонду вдалося посприяти Україні створити ефективні осередки громадянського суспільства, щоб вирватися із традиції пострадянської закритості.
Під закритістю я маю на увазі – непідзвітність влади громадянам та закритість країни до цінностей західного, особливо європейського, світу.
Досягти цього було б набагато складніше без поширення в країні цінностей відкритого суспільства, отже без постаті Джорджа, без його наполегливого просування, розвитку та практичного застосування в сучасних умовах відомої філософії Карла Поппера (британсько-австрійський філософ, логік і соціолог. Поппер сформулював ідею «відкритого суспільства», влаштованого розумно і справедливо на основах рівності і свободи – ред.)
Все це починаєш розуміти згодом.
– Як би ви охарактеризували Джорджа Сороса як людину? Який він у спілкуванні? Які ділові якості, на ваш погляд, дозволили Соросу стати тим, ким він став?
– Філософ і практик в одній особі – це і є, думаю, точною характеристикою Сороса.
У постаті Джорджа поєднується здоровий глузд і уміння дивитися уперед, яке я б назвав романтичним, якби воно не було добре продуманим і раціональним.
Відкритість та, водночас, цілеспрямована практичність у здійсненні задуманного – це його непересічна особливість.
Сорос може бути прикладом лідерства і водночас зразком того, як можна виробляти колективне, спрямоване на спільну мету, рішення
Справа у тому, що відкритість у спілкуванні, вміння чути іншого – а це відмічають усі, хто зустрічався з ним – розпорошують увагу. А послідовність у здійсненні стратегічного задуму вимагає здатності об'єднати почуте, щоб воно найкраще спрацювало на спільну справу.
У цьому сенсі Джордж є справжнім громадянином відкритого суспільства.
Він може бути прикладом лідерства і водночас зразком того, як можна виробляти колективне, спрямоване на спільну мету, рішення.
Це прямо суперечить вождизму, втім, як і вся філософія відкритого суспільства.
Джордж створює такі умови обговорення питання, коли кращі аргументи можуть бути почуті та відстояні тобою, а його кінцеве рішення сприймається як спільне, прийнятне для всіх.
У мене було кілька прикладів, коли в розмові з ним, він погоджувався: «Ти тут правий».
Це, до речі, є одна з головних рис його життєвої філософії.
Я б назвав ще лише один, на мій погляд видатний, спосіб організації Соросом власного життя. Це його фантастично економне використання власного життєвого часу.
Сорос, як я його знаю, існує в постійному спілкуванні з іншими, які є важливими для його надширокого обсягу діяльності й інтересів.
Мені випало бути в гостях у нього вдома і там не лише кожний час був присвячений роботі, але, як правило, сніданки, обіди і вечері не проходили без обговорення актуальних питань із запрошеними поважними співбесідниками.
– У чому коріння філантропії Сороса?
– Моя відповідь достатньо проста: коріння філантропії Сороса можна знайти у відомому вислові, що геній – це нормально розвинута людина.
Він зумів стати розвиненою нормальною людиною, зміг сформувати себе так, що обійшов та відкинув дрібні патології характеру, які заважають рахуватися із цінністю життя інших і заважають допомагати іншим, якщо ти маєш таку можливість.
Саме це, гадаю, допомогло йому знайти також і велику мету власного життя – сприяти становленню відкритого суспільства у світовому масштабі.
Він сам став великою людиною завдяки великій справі життя.
– Назвіть головні, на ваш погляд, речі, які вдалося зробити за сприяння Сороса для України?
– Думаю, що це є, насамперед, речі, без яких Україна була би іншою, ближче за масовою свідомістю до радянського менталітету.
Сорос допоміг становленню в Україні організованого громадянського суспільства, яке вимагає відкритості та підзвітності влади громадянам
Перш за все, це сприяння – через різноманітну діяльність фонду – становленню організованого громадянського суспільства, яке вимагає відкритості та підзвітності влади громадянам.
Без цієї свідомості навряд чи відбулись революційні Майдани і країна повернулася у бік європейського вибору, а залишилась би в обіймах «русского мира».
Це загалом сприяння активного громадянського суспільства нашим реформам.
– Опишіть ситуацію, в якій вас особисто здивував Джордж Сорос?
– Дивує те, як Джордж уміє швидко оцінювати людей та вміє казати тверде «ні» тим, хто, очевидно, переслідує насамперед свій приватний або просто вигаданий інтерес за суспільний рахунок.
Розумієте, для філантропа (тобто людини, яка свідомо визначила своїм завданням допомагати людям – ред.) морально складно відмовити тому чи тим, хто звертається за допомогою. Адже складається ситуація, що у тебе є ресурси, а ти відмовляєш при персональній зустрічі.
Проте, Джордж уміє казати «ні».
Був випадок, коли одна відома особа добивалась зустрічі з Соросом і його допомоги. Він не дуже хотів, але здався. Після зустрічі та спілкування, на якій ця особа розкрилась як досить самовпевнена, Джордж спокійно сказав нам: «Більше я не зустрічатимусь з цією людиною».
Добрий урок.
– Чому Путін так не любить Сороса? Хто придумав слово «соросята» і з якою метою?
– На це також просто відповісти.
Путін не любить Сороса, тому що авторитарний вождь непідзвітної суспільству корумпованої еліти за визначенням та життям є проти відкритості – принципу відкритого суспільства.
А давній термін «соросята» нині став мемом, бо його просувають ті, хто бачить, що розгортання реформ, які відбуваються – критикуємо ми Зеленського чи ні – зачепить їхні докорінні інтереси.
Це, по-перше, ті, хто свій капітал і свою ідеологію пов’язують з Росією, хто хотів би, щоб ми забули про рух України за Захід, щоб ми лишалися частиною Сходу, залишилися під Росією.
Це – команда Медведчука, Рабіновича, ОПЗЖ і той олігархат, який з ними пов’язаний.
Вони на своїх каналах активно пропагують, і частково це пропагують ті народні депутати, які фінансуються цим колом олігархату.
Вони намагаються розкрутити ненависть до Сороса. А цю ненависть відчувають переважно праві режими. Багатьом не подобається те, що Сорос дає кошти на розвиток громадської активності.
В кінцевому результаті їм це не вдалося, як буває із кожною спробою принизити велику справу.
Слово «соросята» стало сприйматись весело і з гумором, як будь-яке оптимістичне слово, яким описують молодь – хлоп’ят, дівчат та молодят. Це слово стало, скоріше, позитивним мемом для молодих реформаторів.
– Яким може бути головний урок Джорджа Сороса для людей, які мають великі гроші, а отже і можливості?
– Вчитися у нього, як знаходити те, чому треба дійсно допомагати і який спосіб це робити.
- Президент Росії Володимир Путін звинуватив Джорджа Сороса «у втручанні у всі внутрішні справи» Росії;
- У 2015 році Генеральна прокуратура Росії визнала фонди «Відкрите суспільство» та «Сприяння», засновані Соросом, «небажаними організаціями», такими, чия діяльність загрожує конституційному ладу Росії. За 30 років роботи в Росії Сорос вклав близько мільярда доларів у розвиток російської науки, освіти, культури, медицини та громадянського суспільства.
- В Україні певні політичні сили звинувачують Джорджа Сороса у запровадженні «зовнішнього управління» над Україною, у «нав’язуванні через своїх агентів рішень, вигідних міжнародним корпораціям», у проведенні «на догоду бізнес-інтересам західних господарів згубні реформи: знищується охорона здоров'я, освіта та соціальна сфера».
- В Угорщині, звідки родом фінансист, прем'єр Віктор Орбан звинувачує Джорджа Сороса у нібито втручанні у внутрішні справи країни. Через це Центральноєвропейський університет, заснований мільярдером, був змушений переїхати з Будапешта до Відня, а фонд «Відкрите суспільство» до Берліна.
