В окупованому Криму 20 січня відзначили 29-у річницю референдуму про відтворення Кримської автономії. До анексії півострова ця дата відзначалася як День Автономної Республіки Крим. У 1991 році на загальне голосування було винесене питання: «Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?». Позитивно на це запитання відповіли понад 92% від тих, хто проголосував. Про значення цього референдуму для подальшої історії півострова йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Кримський історик, директор підконтрольного нині Москві Центрального музею Тавриди Андрій Мальгін, який очолив цей музей задовго до 2014 року, розповів Крим.Реалії про важливий контекст референдуму 1991 року.
Ми йшли на референдум із надією, що Крим буде повноцінним суб’єктом оновленого Союзу. Звісно, нічого не вийшлоАндрій Мальгін
«Отримання Кримом автономії у 1991 році було частиною так званого Новоогарьовського процесу напередодні укладання нового Союзного договору. Саме під час обговорення майбутнього країни в містечку Ново-Огарьово під Москвою пролунала пропозиція долучити до оновленого Союзу автономні республіки поряд із усіма іншими. Коли в Криму проходив референдум, мався на увазі саме ця ідея, що півострів стане союзною республікою. Ми йшли на референдум із надією, що Крим буде повноцінним суб’єктом оновленого Союзу. Звісно, нічого не вийшло, а підсумком референдуму стала автономна республіка у складі України. Можна сказати, що хтось був обманутий у своїх очікуваннях. Для мене було важливо, що Крим отримує підвищення статусу, а в складі якої саме держави ‒ вже друге», ‒ каже він.
Дмитро Бєлик, якого в Росії і окупованому Криму називають «депутатом Державної думи Росії» від анексованого українського Севастополя, в інтерв’ю агентству «РИА Новости Крым» сказав, що в 1991 році кримчани нібито висловили проросійські погляди.
«Люди голосували за автономію у складі Росії як суб’єкта Союзу РСР, а в підсумку півострів і Севастополь залишилися у складі України. Ми попалися на виверти підступних, хитрих українських політиканів, які перекрутили результати того референдуму, півострів був силою переведений під юрисдикцію України, всупереч думці людей», ‒ стверджує російський діяч із Криму (на час референдуму Крим уже давно був під юрисдикцією України ‒ ред.).
За словами Бєлика, перебуваючи у складі України, жителі Криму продовжували «боротися за повернення додому», тому «референдум» 2014 року став «логічним продовженням» цього.
Кримський історик, який живе в Києві, Олександр Севастьянов називає такі міркування помилковими.
Ми маємо справу зі створенням нового історичного міфу, нібито 20 січня 1991 року ‒ перший крок до тих подій, які сталися у 2014-муОлександр Севастьянов
«Ми маємо справу зі створенням нового історичного міфу, нібито 20 січня 1991 року ‒ перший крок до тих подій, які сталися в 2014-му. Але очевидно, що за всього досить розмитого формулювання чиновниками обласного комітету КПРС у бюлетені, ми не можемо сказати про те, що це відображало бажання опинитися в Росії. Тоді, незважаючи на явну кризу Радянського Союзу, не йшлося про його розпад! Адже після січня був березень, коли люди проголосували за його збереження. Але ніхто не скасував того факту, що Кримська область, а згодом автономія, входила до складу УРСР. До того ж усі наступні події відбувалися відповідно до законодавства СРСР, і ніхто ні в його керівництві, ні в керівництві Української РСР не перешкоджав імплементації референдуму. Тому ми бачимо певну тенденцію до створення історичного міфу», ‒ каже історик.
Олександр Севастьянов підкреслює, що РРФСР в особі Бориса Єльцина і УРСР в особі голови Верховної ради Леоніда Кравчука підписали документ про відсутність територіальних претензій, зокрема й щодо належності Криму і Севастополя Україні.
Це спроба витіснити оцінку подій 2014 рокуОлександр Севастьянов
«Закон зворотної сили не має. Так, колись автономія була у складі РРФСР, але потім опинилася у складі УРСР. Якщо заперечувати останнє, за такою ж логікою ми мали б відновлювати кримськотатарську державність у вигляді Кримського ханства. До того ж новий Союзний договір, де в автономних республік були б розширені повноваження і права на власну зовнішню політику, так і не був підписаний, тому всі подальші ідеї й здогади не мають під собою підстав. Ми маємо справу з актуальним історичним процесом. А зараз Сергій Аксьонов (голова російської влади в Криму ‒ ред.) говорить навіть про нібито анексію півострова Україною, в той час як УРСР не вводила до Криму війська, не впливала на референдум, не проводила силових акцій. Мені здається, це спроба витіснити оцінку подій 2014 року», ‒ каже він.
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров пояснює, чому кримські татари консолідовано виступили проти того референдуму.
Той референдум був невиправданим, його не можна було проводитиРефат Чубаров
«Насправді референдум 20 січня 1991 року і подальше надання Криму автономії стали одними з перших у ланцюжку дій, які згодом принесли нещастя 2014 року. Той референдум був невиправданим, його не можна було проводити. Тоді ще не був створений Курултай, але вже працювала організація кримськотатарського національного руху, і ми категорично виступили проти спроби визначити статус Криму голосуванням жителів, значна частина яких оселилася на півострові після депортації корінного народу. Це був лише початок повернення кримських татар, повернулося тільки 60‒70 тисяч осіб. Спочатку Москва говорила про недоцільність автономії, а потім сама Компартія організувала цей референдум. Вони боялися того, що кримські татари де-факто масово повертаються і наполягатимуть на своїй автономії», ‒ каже кримськотатарський діяч.
Рефат Чубаров переконаний, що Росія в той час намагалася закласти основи для майбутніх конфліктів на складних територіях на кшталт Криму, Придністров’я й інших, щоб перешкоджати незалежній політиці колишніх союзних республік.
«У випадку з Кримом і кримськими татарами є природні права, реалізація яких не залежить від кількісних показників. Таке колективне право будь-якого народу на самовизначення, яке не залежить від того, як інші народи на це дивляться. Інша справа, що вони можуть сказати: «Поміркуймо, як ви реалізовуватимете своє право на самовизначення, щоб при цьому не були обмежені наші права». Тобто можна говорити про співвідношення прав, які притаманні будь-якому народові ‒ ось це вже буде конструктивний діалог, тут можна разом знаходити такі форми і правові механізми управління Кримом, коли буде задоволений і його корінний народ, і ті люди, які там живуть, зрозуміло, за винятком тих, хто оселився там після 2014 року, після окупації. У них одна дорога ‒ назад, додому в Росію», ‒ наголошує Рефат Чубаров.
