У Музичній бібліотеці та у Школі міжнародних й глобальних досліджень Університету Індіани у США відкрили виставку «Чотири ноти з України». Це авторський проєкт дослідниці історії «Щедрика», журналістки та культурної менеджерки Тіни Пересунько, який розповідає американцям про українське походження відомої колядки Carol of the Bells і про те, як вона потрапила за океан. Про це йдеться в публікації «Голосу Америки».

Як розповіла «Голосу Америки» Тіна Пересунько, на стендах виставки вперше у США мовою архівних документів висвітлюється понад 100-річна історія музичного шедевра Миколи Леонтовича.

Виставка охоплює період від публікації твору українським композитором у 1916 році й появи через 20 років його англомовної версії до сьогодення, коли у 2022 році Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, а у нью-йоркському легендарному Карнегі-Голі відзначили 100-річчя першого виконання пісні у США.

«Виставка про «Щедрик» й Carol of the Bells фулбрайтівської стипендіатки Тіни Пересунько в моїй альма матер – Університеті Індіани – це справжнє свято душі», – сказала у вітальному слові посолка України у США Оксана Маркарова.

Дипломатка наголосила, що виставка «розповідає історію неймовірної мелодії, яку знає кожен українець і кожен американець, і яка єднає наші народи вже понад 100 років».

У цій мелодії, каже Маркарова, переплелись споконвічна боротьба України за свободу, незалежність 1918 року, креативна культурна дипломатія уряду УНР та особисто Симона Петлюри, українська багата культура і геніальність композитора Миколи Леонтовича та диригента Олександра Кошиця, який презентував Америці цей хоровий шедевр.

«У ній також трагедія окупації України радянською Росією та, як наслідок – десятиліття нищення України та, найголовніше, заклик до всіх наших партнерів єдиною родиною перемогти російську імперію зла сьогодні», – каже Маркарова.

На відкритті виставки виступив Слов’янський хор Університету Індіани, виконавши «Щедрика» Миколи Леонтовича.

Професорка університету Галина Гольдберг, директорка Інституту російських та східноєвропейських студій іменф Роберта Ф. Бернса, який спонсорує стипендійну програму Університету Індіани з підтримки українських науковців, нагадала про трагічну долю композитора Миколи Леонтовича, застреленого у 1921 році російським чекістом на окупованій більшовиками Вінниччині, та про письменників Розстріляного відродження.

Вона додала, що численних українських митців було знищено під час сталінського терору в 1937–1938 роках – якраз тоді, коли американські виконавці вивчали ноти Carol of the Bells.

«Сьогодні культура знову стала центральним питанням, – зазначила Гольдберг, – оскільки агресор заявив, що твори українських митців є «нашим спільним літературним і культурним надбанням», а потім використав це твердження як ключовий привід для своїх військових сил для перетину фактичних, фізичних державних кордонів з метою знищення суверенітету України».

Проєкт присвячено 100-річчю завершення американської прем’єри «Щедрика» й має, за задумом Тіни Пересунько, розповісти американській аудиторії історію української музичної дипломатії.

На стендах виставки представлено матеріали з архівів та бібліотек України, США, Канади й Чехії, які дослідниця збирала упродовж років й уперше презентує у США.

Це, зокрема, рукопис «Щедрика» Миколи Леонтовича 1916 року із фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.

А також матеріали з історії європейського тріумфу «Щедрика» й прем'єри пісні у Нью-Йорку та у країнах Південної Америки із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України (Київ), Слов’янської бібліотеки Чеської Республіки (Прага), Осередку української культури та освіти (Вінніпег, Канада), Української вільної академії наук (Нью-Йорк, США), Українського історико-освітнього центру (Сомерсет, США).

Також на виставці представлені і перші спроби атрибутувати Росії українську культурну спадщину – музичні записи прем’єри «Щедрика» на Бродвеї у мюзиклі Джорджа Гершвіна «Пісня полум’я» 1925 року та в однойменному американському кінофільмі 1930 року, де пісню Миколи Леонтовича виконував російський хор, а «Щедрика» титрували як «російську народну пісню».

Американці можуть побачити і документи із колекції Інституту Леонтовича. Демонструється партитура першої англомовної версії «Щедрика» – пісні The Bluebirds, написаної 1933 року директором Музичної консерваторії в Індіанаполісі Максом Кроном. Це знахідка кам’янець-подільського колекціонера Анатолія Паладійчука.

Подається історія появи у 1936 році Carol of the Bells й американізація пісні на тлі продовження української боротьби за незалежність.

Унікальне відео із диригуванням Олександра Кошиця на Всесвітній виставці у Нью-Йорку 1939 року, представлене на виставці – із фондів Українського музею та бібліотеки (Стемфорд, США).

Тіна Пересунько висловила сподівання, що проєкт пожвавить інтерес студентів та викладачів американського університету до постаті Миколи Леонтовича. Адже досі автор однієї із найбільш відомих у США різдвяних колядок залишається маловідомим для американців, каже вона.

«Для широкої американської публіки Carol of the Bells – «американська класика», – зазначила Тіна Пересунько. – Для професійних виконавців – «українська різдвяна колядка», адже саме так подав у партитурі Carol of the Bells Пітер Вільговський, автор англомовного тексту до Щедрика. Втім, протягом десятиліть у різних американських різдвяних альбомах, радіопрограмах й телевізійних шоу Carol of the Bells називали «російською колядкою», а композитора Миколу Леонтовича – «російським композитором».

Як приклад цього, Пересунько наводить популярний різдвяний альбом хору Роберта Шоу 1946 року, в якому зазначалося: Carol of the Bells – типова російська народна колядка; музика – Леонтовича, композитора, про якого ми не змогли знайти жодної інформації.

Авторка проєкту наголосила, що після окупації України більшовицькою Росією та вбивства композитора агентом російської ЧК, злочин російських спецслужб замовчували й не розголошували за кордоном. Про обставини убивства композитора широкій громадськості в Україні стало відомо вже у роки незалежності.

Лише українська еміграція у США роками намагалась нагадати американцям про українську ідентичність Carol of the Bells й трагічну долю автора мелодії, каже дослідниця.

Так, 12 грудня 1971 року до 50-річчя убивства композитора українська діаспора організувала у Нью-Йорку концерт-меморіал, під час якого оприлюднила Маніфест із засудженням російського терору й окупації України:

«Москва, яка тимчасово закріпила свою владу в Україні, свідома того, що поневолити повністю й знищити українську націю вона зможе тільки тоді, коли їй удасться знищити українську культуру. Отже, побіч фізичного поневолення, вона безоглядно винищує всі елементи української культури, всі її прояви та пам’ятки минулого».

У Маніфесті учасники і присутні на концерті, засудили «російський шовінізм з його геноцидним проявом – русифікацією поневолених націй», заявили «протест проти постійних варварських заходів у нищенні пам’ятників української культури», засудили «брутальне переслідування і нищення людей методами запроторювання у табори смерти і в божевільні» та закликали працівників культури вільних народів світу «протестувати проти московських злочинів, вчинених супроти українських культурних діячів».

Українці у цьому Маніфесті закликали також до міжнародної солідарності не лише зі своїм народом, а і всіма поневоленими народами СРСР – «надати моральну підтримку народам, які хочуть визволитися і оформитися у своїх Незалежних Державах».

Закордонних українців вони закликали «ще більше згуртованими силами стояти в обороні і збереженні української культури та вести неустанну боротьбу за Українську Самостійну Державу», бо, це на їхню думку, «буде запорукою живучості нації та її культури».

«Як це до нас звернувся М. Леонтович у своєму передсмертному творі: «Діти мої, квіти мої, не пустіте смерти та не дайте мені вмерти», – мовиться у Маніфесті, представленому на виставці.