(Рубрика «Точка зору»)
Процес передачі Києву кораблів, захоплених біля берегів анексованого Криму, необхідно розглядати на тлі ширшої геополітичної панорами. Російська сторона намагається нав’язати європейцям фактичне визнання анексії українського півострова, «втопивши» кримську тему в потоці другорядних проблем.
Росія передала Україні малі броньовані артилерійські катери «Нікополь», «Бердянськ» і рейдовий буксир «Яни Капу», захоплені торік під час нападу прикордонних кораблів ФСБ Росії на українських військових моряків.
Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков наполягає, що передача Києву кораблів не пов’язана з рішенням Міжнародного трибуналу з морського права, який зобов’язав Кремль повернути їх. «Це ніяк не пов’язано з Міжнародним трибуналом. Ніякого зв’язку тут немає й бути не може», ‒ сказав Пєсков 18 листопада. Він закликав журналістів звертатися за коментарями, пов’язаними з процесом передачі військових кораблів, до ФСБ.
У Міністерстві закордонних справ Росії 18 листопада повідомили, що захоплені військові кораблі передані Україні. Як зазначають юристи, Кремль фактично виконав рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права, повернувши Києву захоплені судна.
Іще в травні 2019 року суд ухвалив наказ про застосування забезпечувальних заходів, де був встановлений обов’язок Росії негайно повернути Україні два артилерійські катери і рейдовий буксир. До того ж Москва зобов’язана була негайно повернути в Україну 24 членів екіпажів захоплених кораблів. Росіяни звільнили моряків під час великого обміну, який відбувся за домовленістю президента України Володимира Зеленського і російського лідера Володимира Путіна.
Річ не тільки в тім, що Москва традиційно не хоче виглядати слабкою, і тому російська влада намагається піднести все так, немов повернення кораблів відбулося не під тиском міжнародного правосуддя.
Кремль і особисто Володимир Путін роблять усе, щоб західні політики обговорювали з ними не «фейковий» кримський «референдум» 2014 року, а його численні наслідки
Мотиви росіян мають глибший стратегічний сенс, ніж банальне небажання показувати слабкість. Пан Пєсков і його кремлівське керівництво можуть реально вважати, що передача Києву кораблів не має ніякого стосунку до вимоги трибуналу ООН. Тим паче, що російська сторона давно демонстративно ігнорує будь-які претензії міжнародних інституцій, і не тільки щодо анексованого Криму.
Росіяни намагаються «втопити» історію з відкритим нападом на українських моряків і анексію півострова взагалі в потоці другорядних (на тлі агресії проти України та інших країн) деталей: переговори з приводу звільнення заручників, повернення кораблів, претензії до Києва і західних партнерів, які нібито «обмежують» кримчан, історії з вигаданими «українськими диверсантами».
Кремль і особисто Володимир Путін роблять усе, щоб західні політики обговорювали з ними не «фейковий» кримський «референдум» 2014 року, а його численні наслідки. Москва й її європейські сателіти спеціально створюють навколо півострова вигідне інформаційне тло. У хід ідуть багатофункціональна пропагандистська машина і численний контингент «народних дипломатів», які імітують нібито відкритість захопленого півострова для цивілізованого світу.
Москва напередодні чергової зустрічі в «нормандському форматі» використовує передачу кораблів для демонстрації позірного конструктиву, щоб налаштувати уряди Франції і Німеччини на позитивний лад.
Москва напередодні чергової зустрічі в «нормандському форматі» використовує передачу кораблів для демонстрації уявного конструктиву, щоб налаштувати уряди Франції та Німеччини на позитивний лад
На саміті росіяни мають намір вимагати від Володимира Зеленського не просто чергових поступок, а документальної фіксації того, що Київ, із точки зору президента Путіна, «має» зробити щодо окупованих районів Донбасу. Кремлю зараз важливо не дратувати зайвий раз німців і французів.
Із урахуванням вищевикладеного вимальовується такий стратегічний інтерес росіян: Москва намагається схилити Париж і Берлін до систематичного обговорення політики щодо України, але без участі Києва. В такому форматі Кремлю значно простіше нав’язувати європейському істеблішменту свої численні «хотілки» щодо анексованого півострова й окремих районів Донецької та Луганської областей, які повністю контролюються російськими військами.
Зверніть увагу: у самий розпал повернення захоплених кораблів російський лідер обговорював із президентом Франції Емманюелем Макроном, що саме Україна зобов’язана зробити, щоб росіяни перестали стріляти на Донбасі.
Супротивники «примирення» з путінською Росією обґрунтовано непокояться, що спочатку Кремль «проковтне» Крим, потім всю Україну, а потім почне тиснути на держави-члени ЄС безпосередньо
«Основна увага приділена ситуації в Україні ‒ з урахуванням підготовки до запланованого на 9 грудня в Парижі саміту в «нормандському форматі». З обох сторін підкреслено, що проведення такої зустрічі має реально сприяти якнайшвидшій і повній реалізації Мінських угод. У цьому контексті наголошено на необхідності виконання Києвом зобов’язань щодо політичних аспектів внутрішньоукраїнського врегулювання. Перш за все, йдеться про набуття чинності законом про особливий статус Донбасу», ‒ заявили в пресслужбі Кремля за підсумками розмови. (У повідомленні про цю ж розмову Єлисейського палацу таких тверджень не було ‒ ред.)
Формально претензій до офіційного Парижа бути не може, адже французька столиця обрана для проведення саміту. Країни-учасники «нормандського формату» можуть заздалегідь координувати підготовку до заходу, але факт обговорення України без самої України стався.
Причому європейські лідери самі дають росіянам привід для оптимізму в цьому питанні. Не зовсім вдалі заяви президента Макрона про «необхідність переглянути ставлення до Росії» викликали негативну реакцію з боку керівництва Євросоюзу. Супротивники «примирення» з путінською Росією обґрунтовано непокояться, що спочатку Кремль «проковтне» Крим, потім всю Україну, а потім почне тиснути на держави-члени ЄС безпосередньо.
Сергій Стельмах ‒ кримський політоглядач (ім’я і прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації ‒ на сайті Крим.Реалії
