Український режисер Олег Сенцов приїхав до Вільнюса, де у вихідні відбувається сьомий «Форум вільної Росії», в якому беруть участь політики, правозахисники й експерти. Сенцов розповів кореспондентові проєкту Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» «Настоящее время» про те, що він робить для звільнення українських політв’язнів у Росії і як просувається робота над фільмами, сценарії до яких він написав в ув’язненні.
– Хотіла б почати з того, що зараз з вами відбувається, хотіла б дізнатися про вашу правозахисну діяльність – в останніх інтерв’ю ви багато про це говорите. Чим ви конкретно зараз займаєтеся?
– Поки я не можу сказати, що займаюся правозахисною діяльністю. Я просто їжджу по різних зустрічах на різних рівнях і розповідаю про наших політичних в’язнів, про наших полонених, які все ще перебувають в руках у Путіна. Щонайменше 100 людей в російських в’язницях, більшість яких – кримські татари, і 227 осіб на Донбасі, про яких ми знаємо. Може, їх більше, до тисячі, тому що ми не можемо потрапити… Їх може бути більше.
– У вашому розпорядженні є конкретні списки з конкретними людьми?
– Це відкрита інформація, вона є у правозахисників, мені її постачають, тому що я сам поки що не можу глибше в це зануритися, тому що багато всього відбувається. Я можу щоразу говорити з людьми, доносити до тих, від кого залежить якесь навіть не ухвалення рішення, а загальний тиск на Росію, – щоб він не слабшав, щоб про таких людей не забували. Щоб не забували, що Росія, як і раніше, веде проти нас агресивну війну і що досі утримує наших хлопців як заручників.
– Хто ті люди, з ким ви говорите, хто здатний ухвалювати такі рішення?
– Макрон – так, у мене була зустріч з Макроном. Керівництво Ради Європи. Керівництво ПАРЄ. Різні міністри закордонних справ. Я на різних рівнях зустрічаюся в різних країнах. Зрозуміло, що рішення залежить від Путіна, але тиск на нього має бути масовий і одностайний у цьому питанні. Щоб вони про це не забували, я їх підбадьорюю таким спілкуванням.
Я не дуже, якщо чесно, люблю ці поїздки, я роблю це тому, що треба – це потрібно мені, це потрібно іншим, це потрібно для цих хлопців. І мені кажуть, що ти – як приклад, що за тебе боролися, і всі вважали, що тебе витягнути неможливо. А вдалося витягнути. Значить, і їх теж можливо. І ти повинен як приклад показувати те, що це реалізація такого тиску.
– Чи ведете ви, може, якусь окрему кампанію за фігурантів «московської справи»?
– Мені не завжди вистачає часу на наших хлопців. Я не займаюся «московською справою», вже вибачте, тому що це все-таки трохи різні історії. Це ваші внутрішні історії. Якщо кожен з нас займається своєю справою, буде добре. А не лізти в справи інших. Ви не будете вказувати, як нам робити, а ми не будемо вказувати, як вам робити. Не знаю, яка у вас позиція, а у нас позиція проста: один ворог України – Путін, і будь-яка людина, готова з ним боротися, – наш союзник. Будь-яка людина, яка вважає, що Крим – це Україна, – наш союзник, мій особистий. І все.
Але боротися за цих хлопців - це трохи не наша історія. Це ваші протести, ви молодці, що протестуєте проти Путіна, ми вас підтримаємо, є «Русь, яка сидить», Костя Котов. Я їх підтримую, але не можу їх [додати] у свій пріоритет, коли в мене є ближчі мої соратники, мої побратими, які сидять в російських в’язницях. Я про них говорив у першу чергу.
– Про Костянтина Котова хочу запитати. Ми пам’ятаємо, як багато він сказав на вашу підтримку, коли був на волі. Чи знаєте якісь подробиці про його ситуацію? Може, з адвокатами у вас є якийсь зв’язок? Чи стежите за його долею?
– Я стежу за його долею в міру можливостей. Іще раз повторю, сто людей наших сидить у російських в’язницях, 227 у полоні. Я їх усіх по іменах не знаю, не з кожним іще з їхніх родичів познайомився. Як би добре до мене ставився Костя Котов, він сидить у Москві, він росіянин. У мене є хлопці, які до мене ближче. Ви дивитеся зі свого боку ситуації, а я дивлюся зі свого.
У мене на дочку, яка живе зі мною в одній квартирі, не вистачає часу, я бачу її дві години на тиждень.
– Зустрічі, про які ви говорили, здебільшого пов’язані з політв’язнями?
– Не тільки з політв’язнями, а з ситуацією в Україні і, перш за все, з тим, що стосується агресії Росії – маю на увазі, на міжнародному просторі. Всередині України я просто знайомлюся з людьми, різними, спілкуюся на високому рівні і на звичайному – я не роблю різниці між студентом і професором, між двірником і міністром. Із різними людьми спілкуюся, з різними людьми знайомлюся.
По-перше, я хочу розуміти, що відбувається в Україні, розуміти людей. На п’ять років я випадав, багато речей пройшли повз мене. Я в загальних рисах «в курсі» про ситуацію в Україні, про те, що відбувалося, але треба розуміти глибше: я не іноземець, я своя людина, я повернувся, тому занурююся в це інформаційне середовище, спілкуюся з людьми. Заводжу якісь знайомства, формую своє коло людей, які мені близькі. Я можу зустрітися з людиною, поспілкуватися, але у мене може виявитися з нею нічого спільного – і я з нею не буду спілкуватися, це не проблема. Але скласти свою особисту думку, того ж Саакашвілі побачити – мені цікаво було, яка він людина, подивитися на нього. На інших людей подивитися.
– Чи є у вас час на творчу реалізацію? Пам’ятаю, ви розповідали про три сценарії, які в роботі…
– Не зовсім точно. Три сценарії написані у в’язниці, закінчені, два сценарії закінчені до в’язниці. Разом п’ять повністю закінчених сценаріїв, готові до роботи. Два з них уже запущені в розробку, і зйомки одного будуть у 2020 році, якщо все буде добре, другого – в 2021-му, якщо все буде добре. І наступні – щороку по фільму, якщо все буде добре. Але цю роботу я вже веду.
– А можна трохи детальніше: це художні чи документальні фільми?
– Я працюю тільки з художніми ігровими повнометражними фільмами. Перший фільм буде називатися «Носоріг», це кримінальна драма. Це те, до чого ми провели підготовку річну, не встигли почати зйомку, зараз починаємо все з нуля.
Я не звик говорити про свої плани, поки не закінчено справу. Закінчу – ось, будь ласка, дивіться. А поки ні: ця тема обговорюється з тими, з ким я працюю, з моєю групою, з близькими людьми.
– У глобальному сенсі вам займатися кіно цікавіше чи ваша особиста історія, правозахист зараз важливіші?
– Ви повинні розуміти: через те, що мені дали премію Сахарова – головну правозахисну премію в Європі, – я не вважаю себе на 100% правозахисником, не треба мене так сприймати. Я все-таки більше себе позиціоную як громадський діяч, бо я активний громадянин, будь-яка тема країни, яка важлива, гаряча, – я готовий у цьому брати участь. І в тому числі – в правозахисті тих людей, які наші полонені, і не тільки вони. Треба трохи ширше дивитися. І громадянська організація, яку я буду створювати, буде більш широкого профілю. Не тільки суто правозахисна чи суто культурна. Ну, і [буду] займатися громадською роботою, тими гарячими темами, які актуальні для всіх громадян.
