Попри найсуворіші американські санкції, запроваджені у 2014-му проти кума Володимира Путіна Віктора Медведчука, нафтопродукти російського заводу його родини без проблем постачаються у США. Журналісти програми «Схеми» з'ясували, як, коли і в яких обсягах продукція «Новошахтинського заводу нафтопродуктів» потрапляє до анексованого Росією Криму, а також у порт Х’юстона, де її отримує одна з найбільших нафтопереробних корпорацій Сполучених Штатів Америки.

Чотири роки в нафтовому бізнесі Росії

Влітку 2018 року дружина Віктора Медведчука Оксана Марченко мала складний період у житті. Вона вирішила взяти участь у шоу «Танці із зірками» на «1+1», однак частина колективу телеканалу публічно виступила проти. Мовляв, неприпустимо, щоб дружина проросійського політика і кума Путіна була на цьому шоу.

На початку вересня 2018 року «Схеми» опублікували розслідування про Оксану Марченко. Тоді журналістам вдалося розкрити несподіваний аспект її життя: вона не просто телезірка, а й із серпня 2016 року – власниця нафтового бізнесу в Росії. Цей факт згодом підтвердив і сам Медведчук, додавши, що управляє жінчиним бізнесом він.

Минуло два роки, і Оксана Марченко випустила авторський фільм про той складний для неї період. У ньому вона повертається до танцювальної теми і розповідає про всі труднощі, які їй довелося пережити на «Танцях з зірками».

Це надихнуло повернутися до старої нафтової теми і журналістів програми «Схеми». І з'ясувати, як розвивається нафтовидобувний і нафтопереробний бізнес родини Віктора Медведчука і Оксани Марченко.

З чого ж складається цей нафтовий бізнес?

У Ханти-Мансійському окрузі є Гавриківське нафтове родовище. Компанія «НЗНП Трейд», яку контролює Оксана Марченко, на сумнівному конкурсі виграла право видобувати там нафту. Запаси родовища сама ж компанія «НЗНП Трейд» оцінює в понад 130 мільйонів тонн нафти.

У Ростовській області працює «Новошахтинський завод нафтопродуктів». Він переробляє нафту на бітум, мазут і газойль (аналог дизпалива). Більшою часткою заводу теж володіє Оксана Марченко. Поруч із заводом, на річці Дон, є нафтовий термінал, куди час від часу припливають танкери тієї ж Оксани Марченко.

Так, у дружини Медведчука є вісім нафтових танкерів. Сервіс Marine Traffic, який показує історію маршрутів та місцезнаходження суден в реальному часі, вказує, що цими танкерами Марченко володіє через російську компанію Rosewood Shipping, яка займається морськими вантажоперевезеннями.

У Ростові-на-Дону зареєстрована компанія «Торговий дім НЗНП». Вона продає нафтопродукти. Цю фірму теж контролює Оксана Марченко.

Всі названі компанії є у декларації Віктора Медведчука.

«Щодо бізнесу я коментарів не даю»

Тож що змінилося змінилося за ці роки? Які успіхи у родини Медведчука із нафтовим бізнесом у Росії? І куди вони продають свої нафтопродукти?

«Схеми» звернулися із запитаннями про російський нафтобізнес напряму до Віктора Медведчука, та він не відповів.

«У мене засідання фракції. А щодо бізнесу, я ніяких коментарів нікому не даю», – відповів політик, хоча іще за два тижні до цього охоче коментував, наприклад, спільний бізнес з Ігорем Коломойським.

Що може приховувати Віктор Медведчук?

Журналістське розслідування тривало близько двох місяців. І, зрештою, «Схеми» зрозуміли, чому запитання про нафту можуть бути некомфортними для народного депутата.

Бензовозами – в Крим

На початку червня 2020-го губернатор Ростовщини по відеозв'язку прозвітував перед президентом Росії Володимиром Путіним про успіхи в регіоні. Окремо згадав і про «Новошахтинський завод нафтопродуктів».

Це підприємство, як уже відомо, контролює Оксана Марченко – дружина Віктора Медведчука.

Завод став активом родини на початку 2018 року. При цьому українські експерти не дуже високо оцінювали якість пального, яке виробляє це підприємство. І говорили про необхідність модернізації.

«Те дизельне пальне, до речі, не зовсім гарної якості, яке виробляв «Новошахтинський завод», потрапляло через кордон Росії і України контрабандою», – розповів «Схемам» аналітик UPECO Олександр Сіренко.

Але обставини склалися так, що низка факторів сприяли розвитку підприємства. По-перше, за повідомленнями російських ЗМІ, НЗНП на місцевому рівні підтримувало Міністерство економічного розвитку Ростовської області. По-друге, у 2019-му допомога надійшла і на рівні федерації. Міністерство енергетики Російської Федерації та «Новошахтинський завод» підписали угоду. Відповідно до неї, підприємство вкладає кошти у модернізацію, а натомість отримує зворотний акциз на нафту, що по факту означає зменшення податкового тиску для заводу і збільшення прибутків.

Справи пішли непогано. У тому ж 2019 році завод Медведчука-Марченко, за даними російського державного інформаційного ресурсу фінансової звітності, отримав рекордний прибуток порівняно з кількома попередніми роками – 3,6 мільярда рублів.

Що ж забезпечило такий успіх заводу? Де реалізують його продукцію?

Журналісти «Схем» припустили, що окрім Ростовської області, де розташоване підприємство, солярку можуть продавати і в анексований Крим. Адже це відносно недалеко, а на півострові немає крупних нафтопереробних підприємств.

І дуже швидко знайшлося підтвердження: справді, газойль (аналог дизпалива) «Новошахтинського заводу нафтопродуктів» без проблем – суходолом, а потім через міст – дилери час від часу привозять в анексований Крим.

«Із «Новошахтинським» переважно працює Ростовська область, і в Крим не так часто у нас запити на це паливо. Але, як я вже сказала, клієнти є, мені потрібно просто їх набрати. Але ми працюємо, у нас прямий договір», – зазначила нам під час телефонної розмови Марина Тогулєва, менеджерка краснодарської компанії «ЮЛК-Альянс».

«Схеми» виявили три російські компанії з Краснодару, які бензовозами доправляють нафтопродукти із «новошахти» в Крим: «ЮЛК-Альянс», «Стройпроминвест», ТК «Югдизель». Всі три компанії прорахували нам вартість дизпалива з доставкою в Крим. Найвигідніша пропозиція – 32,7 рублі за літр (приблизно 12 гривень).

Також журналістам надіслали паспорт на цей дизель і навіть його фотографію. Крайня банка зліва наповнена продукцією заводу Медведчука-Марченко.

Таким чином «Схеми» встановили: нафтопереробний завод родини кумів Путіна має підтримку на рівні області та міністерства енергетики РФ і виробляє пальне, яке бензовозами через Ростовську область, Краснодарський край і Кримський міст привозять в окупований Росією Крим. І це встановити виявилося нескладно.

Але, окрім цього, журналісти зауважили ще один момент. Представники майже всіх компаній, з якими вони говорили про доставку продукції із «новошахти», згадували про танкери. І говорили про експорт.

Відтак «Схеми» продовжили розслідування, щоб з’ясувати: якими танкерами і в які країни експортує «Новошахтинський завод» свої паливні матеріали. Факт продажу в анексований Росією Крим, звісно, неприємний. Але він не здався журналістам головною причиною, через яку Віктор Медведчук уникав відповіді на пряме запитання.

Таємниці чорноморської «перевалки»

Ростовський порт, Російська Федерація.

Там розташований нафтовий термінал, куди час від часу припливають танкери дружини Віктора Медведчука Оксани Марченко. Ними вона володіє через російську компанію Rosewood Shipping.

Що ж це за судна?

Відповідно до даних ресурсу з відслідковування суден Marine Traffic, компанія Rosewood Shipping володіє вісьмома нафтовими танкерами.

П'ять із них менші за розміром. Їхня довжина близько 140 метрів, а місткість – від 5,4 до 6,7 тисяч тонн. Назви цих танкерів відрізняються лише цифрою: це Sanar-1, Sanar-2, Sanar-3, Sanar-4 і Sanar-5. Ходять ці п'ять суден під російськими прапорами.

Три інші танкери об’ємніші. Sanar-7 та Sanar-8 мають довжину в 250 метрів і місткість понад 130 тисяч тонн кожен.

Довжина останнього танкера – Borey – 228 метрів, він може приймати вантажі до 75 тисяч тонн. Sanar-7, Sanar-8 та Borey ходять під прапорами Мальти.

Які маршрути цих суден? Куди вони прямують і що перевозять?

Щоб це встановити, «Схеми» почали вивчати розклади руху суден Ростовського порту. Але дуже швидко з'ясувалося, що користі від нього мало, оскільки там просто не пишуть правди про те, куди насправді прямують танкери родини Медведчука-Марченко.

Так, наприклад, відповідно до розкладу 24 червня з вантажем, з позначкою «небезпечний» танкер Sanar-3 вирушив у Грузію, в порт Батумі. 29 червня мав відправитися з таким же вантажем в Батумі Sanar-2. Sanar-1 з нафтопродуктами в Батумі відправився 6 липня. І таке відбувається щотижня.

Однак оператор у порту Батумі на запитання, чи заходили до них «санари», відповів, що протягом року жодне з названих суден у порт у 2020 році не заходило.

Зрозумівши, що даним Ростовського порту довіряти не можна, журналісти вирішили проаналізували рух танкерів кумів Путіна за допомогою навігаційної системи Marine Traffic.

Відповідно до даних цього ресурсу, три великі танкери з мальтійськими прапорами майже непорушно стоять у нейтральних водах Чорного моря, південніше Керченської протоки. Sanar-7 перебуває там від жовтня 2018-го. Borey – від початку 2020 року. Sanar-8 стояв недалеко від них від квітня 2019 року до липня 2020-го, коли пішов на ремонт у Румунію. І після закінчення ремонту 23 серпня повернувся на те ж місце.

При цьому, за даними Marine Traffic, менші судна із російськими прапорами – Sanar-1, Sanar-2, Sanar-3, Sanar-4 і Sanar-5 (поки не став на ремонт наприкінці червня), курсували практично одним маршрутом. Із Ростова-на-Дону річкою Дон, далі через Азовське море і Керченську протоку в нейтральні води Чорного моря, до трьох більших танкерів із мальтійськими прапорами, і назад.

Чому п'ять менших танкерів постійно «мотаються» з Ростова в Ростов, а три більших подекуди роками бовтаються на одному місці у Чорному морі? Про це точно мали б знати ті, хто на цих суднах працює. Користувач соціальної мережі «Вконтактє» списався з кількома моряками з російської компанії Rosewood Shipping під приводом працевлаштування.

Один з матросів Sanar-8, ростовчанин Едуард Кобизєв, пояснив дивні маршрути танкерів так: «Sanar-7, Sanar-8 і Borey – це норм. Це накопичувачі, які не рухаються. У цих трьох пароплавів немає рейсів. Це накопичувачі. Вони беруть вантаж із «малюків», і потім віддають на такий же, великий».

Отже, зі слів працівника компанії Медведчука-Марченко, п'ять менших танкерів просто в Чорному морі наповнюють три великі – Sanar-7, Sanar-8 і Borey. Крім того, Азовське море неглибоке, та й Ростов не приймає такі великі кораблі, тому великі танкери просто не можуть зайти в порт.

Дані моніторингу Marine Traffic підтвердили це. Менші судна завантажувалися переважно у Ростовському порту, а в Чорному морі відбувалося бункерування (перекачування) на більші танкери. Після цього менші судна порожніли і поверталися назад у Ростов, а судна-накопичувачі важчали.

Залишилося відповісти на головне питання: хто ж забирає нафтопродукти із трьох крупних танкерів компанії Медведчука-Марченко, і в яких країнах ці нафтопродукти зрештою опиняються?

Із Чорного моря – в США

Порт Х’юстон, Техас, Сполучені Штати Америки.

Дані Marine Traffic вказують, що 23 квітня 2020 року у цей порт зайшло судно під португальським прапором Nordorchid. Це танкер довжиною 228 метрів і можливістю перевозити понад 100 тисяч тонн вантажу.

Дані міжнародної митної бази Import Genius вказують, що танкер привіз 29 тисяч тонн нафтопродукту – прямогонного бензину. Це напівфабрикат, який часто використовують американські заводи, щоб зекономити на нафті.

На доправлення вантажу пішло близько місяця. Судячи з даних про історію переміщення танкера, він здолав довгий шлях зі східної півкулі. Система Marine Traffic фіксувала буквально похвилинно його місцезнаходження. І слід Nordorchid привів журналістів у добре знайоме місце – нейтральні води Чорного моря, південніше від Керченської протоки. Саме в ту зону, де судна-накопичувачі компанії родини Віктора Медведчука перевантажують нафтопродукти на інші танкери.

Перебування поруч із танкерами не означає, що саме з них завантажили продукцію. Однак дані аналітичного ресурсу Import Genius – міжнародної бази, яка збирає і аналізує операції імпорту-експорту – допомогли встановити походження вантажу. Там чітко зазначено, що судно Nordorchid доправило у Х'юстон продукцію саме «Новошахтинського заводу». Отримувач – ExxonMobil Sales and Supply LLC.

Це одна із основних дочірніх компаній потужної американської корпорації ExxonMobil – однієї з найбільших нафтових корпорацій у світі.

Журналісти виявили, що продукцію підприємства Медведчука-Марченко ExxonMobil протягом 2020 року отримував неодноразово, траплялося і двічі на місяць. Система Import Genius зафіксувала, що із лютого по квітень «дочірка» ExxonMobil купувала нафтопродукти «новошахти» ще 5 разів.

Система Import Genius зафіксувала, що із січня по квітень «дочірка» ExxonMobil купувала нафтопродукти «новошахти» ще 5 разів. 27 січня 87 тисяч тонн привіз танкер Kalahari. 7 лютого в Х'юстон відбулася доставка 85 тисяч тонн судном Ionic Artemis. 22 лютого судно NS Captain доставило ще 82 тисячі тонн. 12 березня – ще 82 тисячі тонн, судно Patmos Warrior. 2 квітня 2020-го танкер Clio доправив для ExxonMobil 84 тисячі тонн новошахтинських нафтопродуктів.

Журналісти «Схем» звернулися до корпорації ExxonMobil із проханням прокоментувати закупівлю нафтопродуктів «Новошахтинського заводу нафтопродуктів». Ось позиція корпорації: «Ми не коментуємо заяви третіх сторін, припущення чи чутки. ExxonMobil продовжує дотримуватися всіх застосовуваних санкцій. Політика ExxonMobil та її дочірніх компаній полягає у дотриманні всіх урядових законів, норм та правил, що застосовуються до діяльності компанії в межах та поза межами США, та проведенні цієї діяльності відповідно до найвищих етичних стандартів. ExxonMobil також очікує, що постачальники, підрядники та виконавці дотримуватимуться законів, правил та норм, що застосовуються до їхнього бізнесу».

Від «Новошахтинського заводу» на час виходу матеріалу «Схеми» не отримали відповідь на журналістський запит.

Тут є важливий нюанс: ExxonMobil купував нафтопродукти не напряму в заводу Медведчука-Марченко, а в швейцарської компанії NewCoal Trading, постійної клієнтки їхнього підприємства, відповідно до бази даних експорту.

Що про цю швейцарську компанію відомо? На офіційному сайті компанії зазначено, що вона спеціалізується на продажу вугілля і нафтопродуктів з території колишнього СРСР. І згідно зі швейцарським реєстром юросіб, засновниками та керівниками компанії виступали здебільшого росіяни та українці. А журналіст-розслідувач і редактор порталу Scanner project Михайло Маглов пов'язує компанію з родиною депутата Держдуми Росії від «Єдиної Росії» Гліба Хора.

«За двома ознаками дуже чітко видно, що за цією компанією стоїть родина депутата Держдуми Росії пана Хора і його бізнес-партнера Лунєва. Із публічних даних відомо, що швейцарська компанія NewCoal, по-перше, володіє, у неї є сайт, і доменне ім'я newcoal.com, також вона володіє доменним ім'ям, яке зараз неактивне, називається rutek.com. Також із публічних джерел відомо, що гендиректором швейцарської компанії Rutek є Андрій Лунєв, він є бізнес-партнером батька депутата Держдуми Хора, який засідає в комітеті з бюджету і податків. Андрій Лунєв є співвласником російської компанії «Рутек», ця компанії пов'язана з видобутком руди в Росії, а бізнес-партнером Андрія Лунєва є Яків Хор, який є батьком депутата Держдуми Гліба Хора», – пояснює Маглов.

Сам Хор ніколи не спростовував свого зв’язку з «Рутеком». Журналісти «Схем» відправили запит депутату Держдуми.

Що із санкціями?

Таким чином, журналістам програми «Схеми» вдалося встановити, що відома американська корпорація закуповує нафтопродукти із заводу кумів Путіна через швейцарську компанію, яку пов'язують із депутатом Держдуми від «Єдиної Росії».

А як же санкції, введені проти Медведчука у 2014 році?

Так, формально володіє контрольною часткою «новошахти» Оксана Марченко, але ж сам Медведчук не приховує, що бізнесом управляє особисто він. «Оксана Марченко, моя дружина, не займається бізнесом. Вона володіє бізнесом. Раз. А керую бізнесом я», – зазначав він.

Невже для того, щоб куму Путіна обійти санкції Сполучених Штатів, достатньо записати завод на дружину, а продавати не напряму, а через швейцарську компанію з орбіти депутата Держдуми Росії?

Із цими питаннями журналісти програми «Схеми» звернулися до одного з ініціаторів запровадження санкцій проти проросійских політиків та олігархів, колишнього координатора санкційної політики Держдепартаменту США Деніела Фріда.

– Чи можете ви простими словами розповісти, як саме працюють санкції?

– Якщо ти потрапляєш в список санкцій США, це означає, що для тебе практично заблокована можливість мати західну кредитну картку, банківський рахунок, чековий рахунок. Твої фінансові інтереси на Заході доволі сильно обмежені, вони заморожені.

– Якщо ми уявимо ситуацію, що особа під санкціями контролює компанію в Росії, яка торгує із швейцарською компанією. Чи це означає, що ця компанія може бути покарана за це?

– Якщо підсанкційна особа володіє компанією в Росії, ймовірно, ця компанія потрапить під санкції. І якщо ця компанія потрапить під санкції, швейцарська компанія, яка має справи з цією підсанкційною російською компанією, також може потрапити під санкції.

– В нас є конкретна ситуація. Ми дослідили, що компанія, якою володіє дружина Віктора Медведчука Оксана Марченко, яка виробляє нафтопродукти, продає цю продукцію швейцарській компанії, яка, ймовірно, контролюється іншими росіянами або, можливо, українцями. І згодом ця третя сторона, швейцарська компанія, продає нафтотовари компанії ExxonMobil. І в товарній накладній вказано, що це конкретний продукт цього конкретного заводу, яким володіє дружина Віктора Медведчука. Чи це означає, що така дія є забороненою і всі ці три компанії можуть отримати заборону чи штраф за ці торгові дії?

– Я не можу дати вам однозначної відповіді, тому що багато залежить від конкретики. Але це той випадок – те, що ви мені розповідаєте – це той тип інформації, який Управління контролю за іноземними інвестиціями чи інші можуть перевірити. І я б сказав, як загальне правило, американські компанії, такі як ExxonMobil​, повинні приділяти особливу увагу, коли йдеться про бізнес з Росією.

Отже, розслідування «Схем» про експорт нафтопродуктів родини кумів Путіна в Сполучені Штати потенційно може стати приводом для додаткової перевірки уповноваженими урядовими організаціями. Станеться це чи ні, поки невідомо.

Водночас аналітика американського ринку демонструє цікаву тенденцію. За даними міжнародної компанії S&P Global, з листопада 2019 року по червень 2020-го частка Росії у поставках бензинового півфабрикату на заводи США склала майже 60%. І з них восьму частину забезпечив саме завод Медведчука-Марченко. А в квітні кожна третя тонна російського палива в США походила з «новошахти». Скільки на таких операціях міг заробити російський завод родини нардепа від ОПЗЖ?

Суми контрактів тримаються в секреті, але ринкова вартість аналогічного прямогінного бензину у 2020 році коливалась між 30 та 40 доларами за барель, тому як підрахували «Схеми», в середньому вартість зазначених поставок з заводу російського заводу Медведчука до штата Техас оцінюється у близько 150 мільйонів доларів.

Скільки ще тисяч тонн нафтопродуктів із «Новошахтинського заводу» родини Медведчука-Марченко прибуде у порт Х’юстона, спрогнозувати важко. Але тепер це вже буде неможливо не помітити.