Наступного року в Україні має бути скасований багаторічний мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Рівно через рік, у жовтні 2020 року, українська сільськогосподарська земля має стати об’єктом купівлі-продажу. Принаймні, українська влада заявила про наміри реалізувати цей проект і послідовно діє в цьому напрямі.
Тут варто зауважити, що нове – це добре забуте старе, адже на межі ХІХ-ХХ століть українська земля купувалася й продавалася. Причому, тоді вона була об’єктом купівлі-продажу у двох правових системах: у Російській імперії та в Австро-Угорщині. Згадаймо, як у п’єсі Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» персонаж Герасим Калитка вдався до махінацій із фальшивими грошима саме з метою купити землі.
Про те, яким колись був земельний ринок, Радіо Свобода поговорило з експертом з аграрних питань Іваном Киричевським.
– Зараз, коли обговорюють питання купівлі-продажу землі, то часто звертають увагу на такий аспект: чи зможуть купувати землю іноземці? А хто міг купити землю на межі ХІХ-ХХ століть?
Більшість землі була зосереджена у польських поміщиків, і вони більш охоче продавали землю іншим полякам
– Мали відповідний приклад у Західній Україні, де в другій половині ХІХ століття існував ринковий обіг земель. Але більшість землі була зосереджена у польських поміщиків, і вони більш охоче продавали землю іншим полякам. Навіть зберегли статистичні дані про те, що за 50 років продали 500 тисяч гектарів один одному, а українським селянам – лише 37 тисяч гектарів. Цей недопуск людей іншої крові до землі – традиційна річ.
– Але ті й інші були підданими австрійського імператора.
Іноземні колоністи мали землю, але отримували її за велінням монарха, а не тому, що вони купили її за ринковими умовами
– Так. Якщо брати Наддніпрянську Україну, то іноземні колоністи мали землю, але отримували її за велінням монарха, а не тому, що вони купили її за ринковими умовами. Тобто, на Наддніпрянській Україні як такого ринкового обігу землі між українцями та іншокровцями не було.
– Було по-різному. Був навіть період, коли можна було купити землю з кріпаками.
Спочатку цар-батюшка «височайшим повелінням» обдарував масивом землі у десять тисяч гектарів, а потім за непослух забирав
– Тут залежить від того, що ви маєте на увазі під «купити». Для попереднього періоду був більш притаманний інститут користування, а не власності на землю. Навіть інкорпорована в російське дворянство козацька старшина або польська шляхта доволі часто потерпали від цього. Бо начебто спочатку цар-батюшка «височайшим повелінням» обдарував масивом землі у десять тисяч гектарів, а потім за непослух забирав. І як же тут прогнозувати виробництво?
– І все-таки, навіть тоді могли продавати-купувати землю поміщики, різночинці, козаки. Щоправда, останні могли купувати-продавати із певними обмеженнями – тільки всередині свого стану.
Держава штучно розмежовувала селян та інші стани
– Тут доцільніше говорити, що держава штучно розмежовувала селян та інші стани. Варто наголосити, що цей ринок землі, який ми хочемо запустити з наступного року, у звичному й класичному для нас розумінні, з’явився наприкінці ХІХ століття.
– Завдяки чому?
До кінця ХІХ століття володіння землею було одним з феодальних прав
– Інтенсифікація агровиробництва й агроекспорту. До кінця ХІХ століття володіння землею було одним з феодальних прав, тобто: ти маєш землю, а отже ти маєш владу. І влада тут головне. Але агроекспорт, розвиток портів на Півдні України, поява залізниць стали більш вагомим. Можна було отримати гроші завдяки продажу зерна на експорт. І тоді вже земля стала предметом класичного ринкового обігу. Хоча в Європі земля у такому класичному ринковому обігу була ще з кінця XV століття. І навіть західноукраїнські землі, які були під Австро-Угорщиною, теж відставали від світової практики.
– Коли можна сказати, що в Україні виник класичний ринок землі?
Українські селяни страждали від малоземелля. Половина селян мала наділ в один морг – це 1,12 гектара
– Хронологічно в підавстрійській Україні можна визначити період 1860-1914 роки. Він був у незначних обсягах, але функціонував. Тим більше, там не було чисельних гравців, які могли б продавати землю – українські селяни страждали від малоземелля. Половина селян мала наділ в один морг – це 1,12 гектара. У нас межа бідності вимірюється у фінансовому плані, а в селян це вимірювалося наділом.
Столипін запровадив, що землю можна купити й продати, а не перерозподіляти в рамках землевласницької громади
Старт класичного ринку землі в Наддніпрянській Україні пов’язаний з реформами Петра Столипіна. Він запровадив, що землю можна купити й продати, а не перерозподіляти в рамках землевласницької громади.
– Петро Столипін – російський прем’єр-міністр в 1906–1911 роках. До речі, у Києві його і застрелили.
– Прикметно, що плодами його земельної реформи українці найактивніше користувалися. А російська преса на місцях розповідала про жахи імперських чиновників, які примушували розформовувати громади, організовувати земельні торги. Росіяни цього не хотіли, а українці активно купували.
– До цього землею володіла селянська громада, а Столипін стимулював приватну власність.
– Так. Община була погана тим, що їй була характерна так звана «чересполосіца», тобто для того, щоб зберегти начебто рівномірність розподілу масиву землі серед селян, їх розподіляли на рівні за площею смуги. Але у деяких випадках це були настільки вузькі смужки, що там було складно провести плугом. Про якесь продуктивне виробництво за таких умов говорити не доводилося. Тим більше, якщо один селянин хоче орати, а інший – випасати худобу, це створювало складності й конфлікти. І у програші залишалися всі, бо у них не було ресурсів для зростання виробництва.
– Столипінська реформа стартувала восени 1906 року. Що після цього змінилося?
– Загалом, українці від цього виграли. Зафіксовано, що за п’ять років реформи в Україні було продано три мільйони гектарів земель. Насправді, це небагато. Адже земель сільськогосподарського було близько 40 мільйонах гектарів. Але, з іншого боку, 25% усіх транзакцій припадало на те, що селянин продавав ділянку, яка його не влаштовувала і на виручені гроші купував іншу ділянку, щоб краще господарювати.
Завдяки земельній реформі Столипіна у нас частка так званих товарних господарств, які постачали на експорт зерно, зросла до 15%
Завдяки земельній реформі Столипіна у нас частка так званих товарних господарств, які постачали на експорт зерно, зросла до 15%. Це ніби й небагато, але вага України в експорті зерна з Російської імперії виросла до 70%. Зрештою, заведено згадувати часи куркулів, як якусь забуду Атлантиду. Але вони постали завдяки цьому. Якби далі зберігалися ці земельні громади, то український селянин і далі був би бідний.
– В Україні селянську громаду знищили повністю завдяки запровадженню ринку землі?
– Громада, як юридичний суб’єкт, залишилася лишався, але, як суб’єкт землегосподарювання, їх переважно розформовували. Бо українець за своєю природою індивідуаліст.
– Але стається революція у 1917 році, і Центральна Рада чомусь запроваджує соціалізацію землі. Чому? Куди подівся індивідуалізм і приватновласницькі настрої?
– Центральна Рада намагалася задовольнити суспільний запит на справедливість. А запит полягав у чому? До війська під час Першої Світової війни переважно забирали селян. Чоловік йшов на війну, а дружина з дітьми залишалася сама. Жінка обробити землю не може, і траплялося так, що ділянки цих солдатських жінок заорювали собі поміщики. Як би це назвали зараз, рейдерські захоплення, які переважно залишалися безкарними. Жінки з цього нічого не отримували, вони бідували, писали про це в листах на фронт, що негативно впливало на бойовий дух. У 1917 році військо було максимально деморалізовано – солдати прагнули додому розв'язувати свої проблеми.
Розподіл земель пропонували коштом поміщиків. А поміщики тоді були переважно зросійщені або сполячені
А неозвучений аспект, який, ймовірно, мав місце – розподіл земель пропонували коштом поміщиків. А поміщики тоді були переважно зросійщені або сполячені. Негласно Центральна Рада хотіла демонтажу класово чужого суспільного прошарку. Крім того, Закон про земельну реформу Центральна Рада виписувала в дуже великому поспіху. Більшовики вже були на околицях Києва, а його дописували. За таких умов не випишеш нормально.
Невдовзі гетьман Скоропадський виписував земельну реформу, так і не запущену, більш ретельно. Бо час був начебто мирний, але був супротив всередині адміністрації. Виписали буквально одну норму: «Обмеження в одні руки 25 гектарів». А як воно має контролюватися, як діяти – цього всього не було. Відтак статистичні дані говорять, що обігу земель як такого не було, але Дмитро Донцов у своєму щоденнику фіксує, що один спекулянт прикупив 1800 гектарів землі.
– У січні 1919 року УНР і ЗУНР підписали Акт Злуки. Серед іншого, угода про об’єднання передбачала, що в Галичині буде приватна власність на землю, тоді як в УНР знову відбувалася соціалізація. Ви кажете, що ринок землі в Галичині був нерозвинений, але там було відчуття приватної власності на землю. А в Наддніпрянщині ніби постав земельний ринок, але все одно запроваджують соціалізацію. Як пояснити цей парадокс?
– Цей феномен можна пояснити економічною логікою, бо в Західній Україні поміщики себе поводили адекватно. Під час Першої Світової війни Галичина стала ареною бойових дій. Якщо до війни площа ріллі тут становила близько 2,6 мільйонів гектарів, то під час бойових дій мільйон гектарів – вийшов з обігу. І місцеві поміщики йшли на мирову з селянами: селянин може зайняти на правах оренди будь-яку ділянку пана – скільки зможе, стільки хай бере – і має розрахуватися половиною вирощеного на цій ділянці урожаю.
Західноукраїнський парламент не поспішав із земельною реформою
Якщо говорити про політичний аспект, то для ЗУНР це був такий собі заділ на майбутнє, щоб створити простір для маневру. Західноукраїнський парламент не поспішав із земельною реформою. Навіть у тодішній пресі цю заминку пояснювали, що нам потрібно бути однаково хорошими як для президента США Вілсона, так і для Леніна. Тому відкладемо це питання й вирішимо після війни. Але ці рядки були написані навесні 1919 року, а влітку вже не було кому вирішувати – Галицька армія перейшла за Збруч.
Також дотриманню права власності сприяла імперська адміністрація. Австро-Угорщина припинила існування, але адміністрація та звички залишилися. І ще робота церкви й вчителів тут далася взнаки в 1919-1920 роках.
Але, на жаль, у 1939 році це вже не спрацювало. Тоді із Червоною армією прийшов Хрущов і радісно оголосив полювання на 2 мільйони гектарів польських панів. І церква і вчителі тут уже не допомогли.
– З огляду на минуле, на історію земельного ринку в Україні, готуючись до запровадження ринку аграрних земель, на що слід звернути увагу?
– Не сприймати негативні ефекти занадто гостро. Тому що при будь-якій реформі проявляються негативні ефекти, але це не означає, що від реформи треба відмовитися.
Консервувати бідність, аби всі були бідні – так теж не треба
Один з закидів більшовиків з приводу Столипінської реформи, що вона, мовляв, призвела до деякої пролетаризації селянства. Сучасною мовою це називається «продадуть свій пай за дві пляшки горілки й позбудуться права на власність». Але ж консервувати бідність, аби всі були бідні – так теж не треба.
