Олександр Стефанчук
У який спосіб сталінський режим провів на Поділлі спецоперацію «розкуркулення» – тобто повне винищення хліборобів-власників? Як більшовикам вдалося налаштувати селян один проти одного? У яких формах проходили репресії проти селянства? Розповідаємо про це у рамках проєкту Радіо Свобода, який реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду – «Як сталінський режим нищив українське вільне селянство».
Прикордонне українське Поділля на початку становлення сталінського режиму перебувало у зоні особливої уваги більшовицької компартійної верхівки. Культивуючи ідею про небезпеку нападу з боку «імперіалістичного заходу» і «буржуїв-капіталістів», радянська влада намагалася взяти під контроль усі сфери життя на заході СРСР. Разом із цим із регіону максимально витягувалися усі можливі ресурси.
Хліб, цукор і спирт ешелонами транспортувався на схід, а у селах та містах наростав масовий терор, що вилився у повну ліквідацію одноосібних селянських господарств – так зване «розкуркулення», тотальну примусову колективізацію, повне вилучення продовольчих ресурсів, і як наслідок – Голодомор.
Зі спогадів і хронік
- Шмагальські мали 5 гектарів землі у селі Трояни біля Деражні. У родині було семеро дітей. Побудували будинок, жили дружно, важко працювали. Був великий сад і родюче поле. Під час розкуркулення діда Павла забрали до Сибіру, а бабусю і шестеро дітей вигнали з хати. Будинок розвалили. Просилися до чужих людей, жили, де виходило. Бувало, спали на вулиці... (зі спогадів онуки Лариси Мовчан)
- Семен Медун господарював у селі Брикуля Грицівського (тепер Шепетівського – ред.) району. Під час розкуркулення його ув'язнили, а дружину, сина та дочку вислали за Урал. Його син Павло залишився у селі. Його арештовували сім разів, нібито «за контрреволюційну діяльність», піддавали тортурам, а 14 квітня 1938 року розстріляли. (Із збірника «Реабілітовані історією. Хмельницька область»)
- У селі Іршики голова сільради примушував до статевих стосунків дружину Федорчука Харитона і за те, що той йому пригрозив, розкуркулив усю родину. (Із збірника «Реабілітовані історією. Хмельницька область»)
- У селі Іришки 75-річний Макарчук Яким із дружиною були виселені з хати. Вони знайшли притулок у курнику. Коли взнала бригада, прийшла й розвалила курник. Старі перейшли жити в погріб, але й погріб був теж розвалений. Так як не було де діватися, оскільки селяни, боячись репресій, не пускали до себе старих, вони валялися під парканом під час сильних морозів, внаслідок чого стара померла. (Із збірника «Реабілітовані історією. Хмельницька область»).
- У селі Гатки уповноважений Райпарткому, завідувач поштовим відділенням, голова Гатицького колгоспу і бригадир, кандидат у члени КП(б)У Киричук при штабі виділили приміщення, в якому закривали нездатчиків (селян, які не виконали норму хлібозаготівлі – ред.). Приміщення попередньо нагрівали, щоб було жарко як у бані, а потім затриманих селян кидали в холодний погріб. Серед ув’язнених були також жінки. (Із збірника «Реабілітовані історією. Хмельницька область»)
- Василь Гроссман, який був членом комнезему (комітети незаможних селян – ред.) під час розкуркулення на Вінничині, так згадував про те, що відбувалося у селі: «З нашого села «куркулів» виганяли пішки. Вони взяли з собою те, що могли нести на собі – постільну білизну, одяг. Грязюка була така глибока, що стягувала черевики з ніг. Було страшно дивитися на них. Вони йшли в колоні, оглядаючись на свої хати, і їхні тіла все ще тримали тепло від їхніх печей. Як тяжко вони мусили страждати! Та ж вони народилися в цих хатинах! Там вони віддавали заміж своїх дочок. Вони розпалили печі, вони лишили зварений борщ… Дим все ще піднімався з димарів їхніх хат. Жінки схлипували, але плакати боялися. Партійним активістам було байдуже до них. Ми гнали їх, як гусей». (Із монографії «Трагічний перелом. Колективізація і розкуркулення на Поділлі та Південно-східній Волині» Івана Рибака і Андрія Матвєєва)
Як все почалося?
Так звана продрозкладка (норма обов’язкового безоплатного здавання державі хліба й інших продовольчих продуктів – ред.), запроваджена компартійною верхівкою на чолі зі Сталіним із початку 1928 року, фактично загнала ситуацію на селі у глухий кут.
Норми були нереальними, а влада замість того, щоб змінити політику – лише посилювала тиск.
Врешті невиконання хлібозаготівельних планів стало катастрофічним і на цьому тлі Сталін вирішив остаточно «зламати хребет» головному сільгоспвиробникові – працьовитому хліборобу, господареві, якого ще Ленін обізвав «кулаком» (український відповідник «куркуль»)
Сигналом до початку спецоперації «розкуркулення» в УСРР (Українська соціалістична радянська республіка, після 1937 року змінили назву на УРСР – ред.) стала таємна телеграма секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора окружкомам партії від 23 січня 1930 року.
Косіор вимагав, щоб «протягом 2-3 тижнів підготували бідняцько-середняцький актив і приступити до розкуркулення». Спершу наказувалося «ліквідувати куркулів» у прикордонній смузі й завершити все до 15 березня 1930 року.
Політика Комуністичної партії передбачала повну «ліквідацію куркульства як класу». До насильницького позбавлення селян одноосібників усього майна залучали спецзагони ГПУ (каральний орган Державного політичного управління НКВС – ред.). місцевих партійних і комсомольських активістів, а також створені на селі так звані Комнеземи.
Розділяй і знищуй
Фактично, перед початком масового розкуркулення більшовики провели на селі масовану кампанію із дезінформації і розпалювання ворожнечі всередині сільських громад.
Видання «Реабілітовані історією» наводить лист секретаря Новоушицького райкому КП(б)У Цімермана до партосередків на місцях від 17 січня 1930 року.
Завдання партосередків – підвести бідняцько-середняцькі маси до винесення постанови про розкуркулення глитаїв свого села і здійснювати розкуркулення
«Розкуркулювання мають проводити самі бідняцько-середняцькі маси. Це значить, що факт розкуркулення є формою боротьби з куркулем. Завдання партосередків і партприкріплених – підвести бідняцько-середняцькі маси до кінцевої потреби винести не тільки постанову про розкуркулення глитаїв свого села, але й здійснювати це розкуркулення в інтересах колгоспу. Отже, навколо питання розкуркулення треба провести велику масово-політичну роботу», – наказує секретар Новоушицького райкому Компартії.
Як пишуть дослідники розкуркулення на Поділлі Іван Рибак й Андрій Матвєєв у своїй документальній книзі, написаній на основі архівних матеріалів і свідчень очевидців, «Трагічний перелом. Колективізація і розкуркулення на Поділлі та Південно-східній Волині» – радянській владі вдалося:
- роз’єднати село,
- налаштувати бідняків проти заможніших односельців,
- переконати, що пограбувавши «куркуля» усі заживуть сито і багато.
У політзведенні про хід розкуркулення у Дунаєвецькому районі станом на 13 лютого 1930 року повідомлялося: «…1000 чоловік активістів на місцях виявили бажання добровільно взяти участь у розкуркуленні. Настрой бідняків під час розкуркулення такий: у селі Чаньків колгоспники зустріли аплодисментами список округового виконавчого комітету про розкуркулення. У селах Рахнівка, Іванківці колгоспники вимагають негайної висилки куркулів, що виступають проти заходів влади. У селі Нестеровці – актив села вийшов із прапорами для здійснення розкуркулення».
Траплялося, що «розкуркулювали батька на користь сина. Батька на висилку, а сина в його хату».
У що це вилилося, описав голова одного із подільських сіл.
Розпорядження негайно виділити 15-20% куркулів для висилки на Сибір
«Справи кепські. Мається письмове, загальне для всіх сіл розпорядження негайно виділити 15-20% куркулів для висилки на Сибір. Що ж я можу зробити, коли маю таке бідне село, в якому нема жодного куркуля. Коли з цим запитанням я звернувся до представників влади, то мені відповіли, що коли я не знайду 15% куркулів, то сам поїду на Сибір. Ще кожному з цих людей треба видумати і сформулювати досить тяжке обвинувачення, якого кожний з цих людей не чув і не бачив. Це все одно, що вбити цих людей», – чесно написав у своїй скарзі голова села.
Задля виконання «контрольних цифр» із розкуркулення, середняцькі господарства з родинними зв’язками поєднували в одне «куркульське», за інформацією Новоушицького райкому партії.
Спецоперація: багнети, конвої, ешелони
Спецоперацією «розкуркулення» в Україні керувала спеціально створена комісія у складі Косіора, Балицького, Порайка, Демченка і Постишева.
Також відкликали із запасу для цієї справи 500 чекістів, які мали допомагати придушувати опір. Наркомат освіти СРСР розробив положення, що забороняло дітям куркулів отримувати середню і вищу освіту.
Кремль вимагав від місцевих партійних осередків та силових структур «провести найбільш організованим способом розпочатий у районах суцільної колективізації процес ліквідації глитайських господарств і рішуче придушити спроби контрреволюційного опору глитайства колгоспному рухові».
Як зазначено у документах, опублікованих у книзі «Реабілітовані історією», 7 лютого 1930 року на місця надійшов оперативний наказ № 42167 ДПУ УСРР про організацію операції з масового виселення «куркульського елементу» з території України.
Це була чітка інструкція, як і що робити: відібрати все, повантажити і вивезти у Сибір.
Чітко вказувалося, скільки і чого розкуркулений селянин міг з собою взяти: «грошові заощадження залишати на руках лише у мінімальних сумах (до 500 крб. на сім’ю), які необхідні для переїзду та облаштування на новому місці, а також зобов’язати в рахунок 25-30 пудів речей брати не менше ніж на 2 місяці продовольства».
Органи держбезпеки розробили два варіанти графіку перевезення розкуркулених селян ешелонами на північ.
За першим планом, завантаження ешелонів селянами Кам’янець-Подільського округу мало початися 11 березня 1930 року і завершитися 14 березня, Проскурівської округи відповідно – 13 та 15 березня, Шепетівської округи – 15 та 17 березня.
За другим варіантом, мали розпочинати 28 березня, але оскільки боялися порушити сталінські накази і запізнитися із остаточним утворенням колгоспів до початку посівної – за «розкуркулення» взялися одразу.
А далі приходили, казали швидко збиратися разом із дітьми, вантажили на підводи і везли на залізничну станцію. А в цей час, на очах у цих людей, усе їхнє, нажите роками важкої праці, майно – розгрібалося, роздиралося і теж вивозилося.
Більшовики видерли з корінням і депортували цілі хліборобські роди, а часом виселяли на Сибір лише годувальника, а дружину з дітьми залишали посеред зими на вулиці.
За 1,5 місяця знищили усіх господарів
Оскільки з центру спускалися на місця «контрольні цифри» з розкуркулення та виселення, то щоб виконати їх, репресіям почали піддавати і середняків, а потім навіть і бідняків, які не погоджувалися грабувати односельців.
Політзведення Ладижинського райкому партії від 11 лютого 1930 року цитує дослідник Андрій Матвєєв у збірнику «Документи радянської влади щодо здійснення «Ліквідації куркульства як класу» (січень – березень 1930 року)».
«Прибувши з наради секретарів РПК, бюро райкому партії зараз же проробило питання розкуркулення і надвечір того ж дня скликало актив партійців та з їх числа було виділено уповноважених по селах. До ранку ми вже мали постанови всіх сіл, а також колгоспів, КНС про виселення куркулів, й також списки «виселенців», – зазначається у зведенні.
А у деяких районах – зазвичай це залежало від «завзятості» партійного керівництва – ще й брали на себе зобов'язання із збільшення цифр розкуркулення та виселення.
У документах того часу є звіти про «повністю проведене розкуркулення у всіх районах Вінницької (13 районів) та Проскурівської округи (14 районів)».
Для порівняння, у Кам’янець-Подільській окрузі розкуркулили 230 господарств, а у Проскурівській (керівники якої прозвітували про повністю проведене розкуркулення) – 1281 господарство.
За неповними даними, на 10 березня 1930 року на Поділлі було розкуркулено 4442 господарства.
У рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство – просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.
Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org
Якщо ви шукаєте відомості про своїх рідних, які були репресовані під час комуністичного терору, але не знаєте, як почати пошук, – допомогу вам запропонують у Галузевому держархіві Українського інституту національної пам’яті. Тут відкрили Консультаційний центр для пошуку інформації про репресованих.
Читайте ще:
Розкуркулення на Одещині: пограбування, виселення у Сибір, «червоний терор»
Терор проти селянства під час сталінського «розкуркулення»: кіровоградські хроніки
Зона голоду на заході закінчувалася на кордоні УСРР: подільські хроніки
