Судячи з усього, російський наступ в Україну не просувається добре.
За попередніми підрахунками, масштаби втрат у російському війську за час вторгнення в Україну майже досягли рівня втрат радянської армії за 10 років війни в Афганістані. Російським силам не вдалося досягти своїх стратегічних цілей, як захоплення столиці Київ чи портового міста Маріуполя. Росія застосувала понад дві третини своїх тактичних батальйонів, які є її основними бойовими силами.
Інша велика проблема у списку – це супутники, а точніше: їхня мізерна кількість. Особливо мало серед них дійсно справних та якісних.
Згідно з даними експертів та інформацією з відкритих джерел, яку зібрало Радіо Свобода, Росію довгий час обтяжували її ж супутники зв’язку та спостереження. Ба більше, створені вони були на основі застарілих технологій або з використанням іноземних деталей, які зараз важче знайти через санкції Заходу.
Україна немає власної бази супутників. Однак вона має інші переваги, серед яких – не тільки озброєння та військове спорядження від США, яке союзники постачають в раніше небачених масштабах, але й американська розвідка високого рівня, зокрема спостереження за пересуванням російського війська в режимі реального часу.
Невідомо, чи це передбачає використання супутників-шпигунів для отримання зображень високої роздільної здатності.
В будь-якому разі західні технологічні розробки надали військовій розвідці та приватним компаніям доступ до високоякісних знімків супутників у режимі реального часу. Росія майже нічого з цього немає.
«Загалом Росія вже практично «сліпа» на орбіті», – сказав Барт Гендрікс, брюссельський аналітик і експерт з радянських і російських космічних програм.
Згідно з базою даних, яку веде неурядова організація США Union of Concerned Scientists (Спілка зацікавлених вчених), наразі в Росії є близько 100 військових супутників або супутників подвійного призначення. Дев’ятнадцять з них класифікують як супутники дистанційного зондування, з технологією, що дозволяє здійснювати оптичну фотографію або спостереження за радіосигналом. Решта служать іншим цілям.
Питання роздільної здатності
За словами Гендрікса, наразі на орбіті розміщені два російські оптичні супутники для спостереження Persona, однак вони перебувають там впродовж семи-дев’яти років, тож ці супутники зараз є на межі своєї працездатності та ефективності.
Однак Барт Гендіркс повідомляє, що складнощі на цьому не закінчуються: вважається, що максимальна роздільна здатність супутника Persona складає 50 сантиметрів на піксель.
Для порівняння, найкращі американські супутники-шпигуни, які називаються Keyhole, мають роздільну здатність близько 5 сантиметрів на піксель. При такій резолюції букву «V», яку малюють на дахах російських військових машин, що діють в Україні, було б легко і чітко видно зі звичної для супутника-шпигуна висоти.
Комерційні супутникові компанії, такі, як Maxar і Planet, зазвичай мають максимальну роздільну здатність близько 15 сантиметрів.
«У американців є щонайменше п’ять супутників Keyhole-12, італійці, французи та іспанці мають навіть більше власних супутників», – сказав Гендрікс Радіо Свобода.
Росія також відстала у створенні та розміщенні супутників дистанційного спостереження, з радарами, що, на відміну від оптичних супутників, бачать крізь хмари.
Згідно з базою даних Union of Concerned Scientists (Союзу зацікавлених вчених), у Росії є лише один підтверджений радіолокаційний супутник під назвою «Кондор». Він був запущений у 2014 році на очікуваний термін служби протягом п’яти років. Можливо, він уже припинив свою роботу.
У лютому російські космічні сили запустили ще один супутник, який отримав назву «Космос-2553», або «Нейтрон». Про його призначення та можливості інформації мало, проте відомо, що він був побудований московським військовим науково-дослідницьким інститутом «Машиностроение», який спеціалізується саме на супутниках радіолокаційного зондування.
«Якщо «Нейтрон» є радіолокаційним супутником, то це перший подібний запуск за майже 10 років», – сказав Гендрікс.
«Якщо йдеться про радіолокаційні супутники, то Росія також відстає від НАТО», – сказав він.
GPS та Глобальна навігаційна супутникова система
Найпоширеніша глобальна система позиціонування, більш відома як GPS, була розроблена в США.
Ця платформа є загальнодоступною та широко вживаною у різних сферах, від навігаційних систем до звичайних смартфонів. Оскільки нею володіє та керує уряд США, Росія вже віддавна висловлює обурення і намагається створити альтернативу, відому як Глобальна навігаційна супутникова система, скорочено – ГЛОНАСС.
Проте для повноцінної роботи мережі ГЛОНАСС потрібно 24 супутники. Наразі Росія розмістила лише 23. Термін експлуатації на орбіті частини з цих супутників вже спливає.
Росія мала труднощі зі створенням та запуском нових блоків для мережі ГЛОНАСС, частково через санкції Заходу, запроваджені проти Москви за захоплення українського Криму в 2014 році.
Експерти стверджують, що близько 90 відсотків стійких до руйнівного космічного випромінювання супутників Росія отримує шляхом імпорту. Спроби Росії розробити та виготовити саморобні запасні частини були марними: виготовлений супутник був удвічі важчим за попередні моделі, тож його ще не вивели на орбіту.
«Половина супутників ГЛОНАСС може впасти [з орбіти] в будь-який момент. В принципі вихід з ладу перших трьох-чотирьох вплине лише на точність у певній зоні. Але для нормального покриття території Росії потрібно близько 18 одиниць», – сказав один експерт, який працював у російській та європейській аерокосмічній промисловості і попросив залишитися анонімним під час обговорення галузевих питань.
«Якщо докорінно не змінити динаміку запуску, система ГЛОНАСС розпадеться протягом наступних кількох років», – додав він.
Ще одне ускладнення: наступне покоління російських військових ракет-носіїв – важка «Ангара-5» – також є доволі проблемною. Із 2014 року цю ракету запускали лише тричі.
Перевантаження даними
Чергова проблема – це обробка даних. Про це повідомив Павло Подвіг, експерт з питань російських збройних сил і старший науковий співробітник Інституту ООН з питань роззброєння в Женеві.
Той факт, що в Росії є якісь супутники, які все ще літають, не означає, що така система існуєПавло Подвіг
«Одна справа – мати супутники, а зовсім інша – мати можливість скористатися ними. Для цього необхідна система передачі інформації від супутника до експертів з обробки даних, які далі передадуть її особам, наприклад, відповідальним за позначення цілей», – сказав він.
«Той факт, що в Росії є якісь супутники, які все ще літають, не означає, що така система існує. Навіть якщо вона існує, то у випадку з Росією важко сказати, наскільки вона хороша чи погана», – додав Подвіг.
«Навіть американці не в змозі впоратися з цим завданням, – сказав він. – Я не бачу жодних доказів того, що Росія успішно вирішує це завдання у війні з Україною».
( Написав Майк Екель на основі репортажу Марка Крутова та Сергія Добриніна з Російської служби Радіо Свобода)
