Нещодавно Український Інститут Майбутнього опублікував прогноз на 2022 рік з ймовірними сценаріями розвитку ситуації всередині України, включно з війною на Донбасі.
Всі сценарії розвитку подій досить песимістичні, і на те є вагомі обґрунтування: як економічні, так і геополітичні.
Але чи існує сценарій, який лякає самого господаря Кремля? Сценарій, через який, по великому рахунку, був анексований Крим і йде війна на Донбасі? Сценарій, який має кінцевою метою перетворення України на Українську область РФ, як це вже сталося з Білоруссю? — Такий сценарій існує, і Путін вже неодноразово про нього казав.
Ракета із Харкова
У свідомості очільника «русского мира» десь із Харкова вилітає ядерна ракета НАТО, яка прямує просто на Москву з часом підльоту 7-10 хвилин. Ці сім хвилин, про які пан Путін віднедавна згадує ледь не у кожному своєму виступі, – і є ключовою відповіддю на те, що відбувається навколо Росії:
«Представим себе, что Украина станет членом НАТО. Подлетное время от Харькова, скажем, или, не знаю, Днепропетровска до центральной части России, до Москвы, уменьшится до 7-10 минут. Это для нас красная линия или нет?» – сказав Путін в інтервю телеканалу «Росія-1».
Крим, Донбас, а раніше – Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я, всі ці зруйновані землі й долі, десятки тисяч загиблих та другий акт «Карибської кризи» ( Карибська криза 1962 року – загострення між СРСР і США через таємне розміщення радянських ракет на Кубі, що ледь не призвело до ядерної війни –ред.) – все це вкладається у російській свідомості у «время подлёта» – 7-10 минут».
При цьому в самій Росії мало хто задається питанням: а навіщо країнам НАТО, які уособлюють собою технології, мистецтво, науку, прогрес, цивілізацію, бити по Москві ядерною ракетою з Харкова? Щоби що?
Вочевидь, про «життєвий простір для німців» тепер вже не йдеться. Але 70% росіян, за останніми соціологічними опитуваннями, не виключають війну з Україною – і нічого дивного у цих цифрах нема.
Вмирати за 10 хвилин
Колись давно у мене на парті лежав радянський підручник історії. Він був кінця 80-х років і в ньому пояснювалось, як так вийшло, що з інтервалом у 20 років людство розв'язало дві Світові війни. Щодо Другої світової на тих сторінках все скидали на німців і їх «життєвий простір»: потужна ідеологія Третього рейху потребувала жертв. А от щодо Першої світової вказувалось багато причин, зокрема – у марксистському дусі – «перерозподіл світових ринків збуту».
Пам'ятаю, як ще дитиною після цього речення мені на думку спала сцена з роману Ремарка «На Західному фронті без змін». Отже, той хлопець, який помер непомітно для світу наприкінці війни – воював, бачив газові атаки, сотні понівечених трупів і зрештою втратив життя через «перерозподіл»?!
Чи справді він так сприймав ту війну? Питання не риторичне. Навпаки: можливо, саме у ньому – запобіжник від Третьої світової, яка потроху, ледь-ледь, набирає обертів на нашій землі.
Чи розуміють десятки тисяч російських солдатів, яких Кремль зараз стягує до українських кордонів, що їм доведеться вмирати через ефемерні 10 хвилин? Навряд. Як навряд розуміє й українська влада, вже вісім років намагаючись домовитись з Москвою у «Мінську», що ці 10 хвилин не виникли у 2014-му: ця «ракета із Харкова» летить ще з часів «Москва – третій Рим».
Очима Москви
Глибинне протиріччя між Заходом та Росією, яке зараз уособлює у собі Володимир Путін своєю політикою, має давнє метафізичне коріння, яке з часом лише змінює зовнішню політичну оболонку. Але його суть, як і раніше, не підлягає жодним «нормандським обговоренням».
Ще з часів Середньовіччя Росія мислить себе спадкоємицею та охоронницею так званої «особливої форми духовності», яка, нібито була втрачена католицьким Заходом, а згодом – і Константинополем.
У часи більшовиків ця концепція набула світського значення, але залишилась при цьому релігійною (метафізичною) за своєю суттю. Зо цією концепцією, колективний Захід завжди «загниває» (читай – є єретичним), але не через релігійне Filioque, а через капіталізм. Тоді як Союз (читай – Росія) йшов до Царства Божого, але вже на землі – комунізму.
Із втратою і цієї – комуністичної ідеології, в самій Росії нічого не змінилося: «третій Рим» став «русским миром», й надалі тримаючи траєкторію ракетного удару в бік Заходу, адже Росії – як і століття тому – нема чого запропонувати світові, окрім ракет.
Але саме для цього і потрібен колективний страх щодо «часу підльоту», адже тільки таким чином – в очікуванні «удара врагов» – можна пояснити власні ракети, Крим та Донбас, війна на якому, від самого початку не мала жодного стосунку до самого Донбасу. Цей регіон України не потрібен Росії. Кремль використав Донбас як інструмент повернення України в «русский мир», як інструмент блокування зближення України зі Заходом.
Саме тому принципові розбіжності, які колективний Захід намагається зрівняти економічними санкціями, й надалі будуть лише поглиблюватися.
Саме тому – сценарії найближчого майбутнього песимістичні, а будь-які перемовини з Росією й надалі будуть стосуватися лише «модальностей»: обміну полоненими чи відкриття блокпостів.
Росія не змінюється століттями. Не варто обманювати себе, що вона зміниться й у найближчі роки.
Станіслав Асєєв – письменник, журналіст і блогер, колишній в’язень російських гібридних сил
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
