Eugene Rumer, Andrew S. Weiss
Carnegie Endowment
Кремль насолоджується результатами своїх дій на Близькому Сході, де воєнне втручання Росії в Сирії змінило перебіг громадянської війни в цій країні. Дії Кремля на Близькому Сході мають глибокі історичні корені, але потенційний вплив Росії не варто перебільшувати. Про це мовиться в огляді на сайті аналітичного центру Carnegie Endowment зі США.
Чи намагається Росія замінити США як найвпливовішого гравця на Близькому Сході?
Попри хаос, який спричинило несподіване рішення президента США Дональда Трампа вивести свої війська з півночі Сирії, було б помилкою вважати, що Росія хоче повністю усунути роль США на Близькому Сході. Російські керівники, найімовірніше, хочуть, щоб Москва мала однакову вагу зі США як регіональний носій впливу.
Кремль стежить над тим, щоб не застрягнути в регіоні. Він відправив до Сирії відносно небагато особового складу і вів воєнні операції таким чином, щоб звести до мінімуму ризик втрат серед росіян. Звичайно, російські військові і близько не стримували себе в перебігу брутальної повітряної кампанії, яка вбила незліченні кількості цивільних сирійців. Але вони подбали про те, щоб не ризикувати життями надто багатьох своїх військових.
Які вигоди здобуває Росія зі змін у політиці США щодо Близького Сходу за влади Трампа?
Якщо не зважати на те, на який спектакль перетворюється вкрай імпульсивний підхід Трампа до керівництва зовнішньою політикою США, то сумна реальність полягає в тому, що США надто застрягли на Близькому Сході за останні два десятиліття, а Росія ні. Кремль уникав масштабної присутності своїх військових на Близькому Сході. Путін не посилав сотню тисяч своїх військ нікуди на Близький Схід.
Кремль хоче досягти там зовсім інших цілей, ніж США за влади колишніх президентів Барака Обами і Джорджа Буша. Росія вдовольнялася статусом-кво. Вона не зацікавлена у просуванні демократії – вона зацікавлена у стабільності. Російські лідери продовжують вважати, що політика США вкрай дестабілізує весь регіон, зокрема й через недавнє загострення напруженості між США й Іраном.
Що робила Росія на Близькому Сході останніми кількома роками?
Росія постала як визначальний впливовий політичний і воєнний гравець на Близькому Сході. 2015 року вона направила свої військово-повітряні сили і обмежений контингент сухопутних військ до Сирії. Це втручання змінило перебіг громадянської війни в Сирії і врятувало режим президента Башара аль-Асада від, здавалося, неминучої поразки.
Відштовхуючись від свого успіху в Сирії, Росія оновила свої старі відносини в усьому регіоні і створила нові. Кремль поліпшив ставлення до себе серед арабських держав Перської затоки. Москва показує правителям у регіоні, що може бути надійним партнером, на відміну від США, які перервали зв’язки з колишнім президентом Єгипту Хосні Мубараком за найменшої ознаки проблем – після понад тридцятилітнього партнерства. На противагу цьому, Кремль веде ділові оборудки з родиною Асадів у Сирії вже понад п’ятдесят років і підтримав там «свою людину».
Іще одне помітне явище у близькосхідній політиці – розквіт відносин між Росією й Ізраїлем. Ізраїль – найпотужніший у військовому плані регіональний гравець, і його вплив на світовій арені значно більший, ніж можна було б судити з невеликого розміру країни. А завдяки розширенню російської військової присутності в Сирії Росія стала по суті сусідом Ізраїлю, що є критично важливим для здатності останнього протистояти Іранові і його союзникам у Сирії.
Яка історія присутності Росії на Близькому Сході?
Зв’язки Росії з Близьким Сходом ідуть із глибини століть, і це є цінним фундаментом для розбудови цих відносин. Від пошуку портів у теплих водах і доступу до Середземномор’я у 18-му столітті до політики захисту православних християн, що жили в Османській імперії, в 19-му столітті, Росія історично відігравала помітну роль у близькосхідній політиці і геополітиці. Після занепаду колоніальних держав по Другій світовій війні Росія приваблювала до себе нові арабські держави. Вона здавна є великим постачальником зброї багатьом країнам регіону.
Чому Росія хоче мати присутність на Близькому Сході нині?
Росія – одна з великих держав. І Кремль хоче мати слово в цьому, можливо, найважливішому регіоні світу, де перетинаються інтереси багатьох держав: США, ЄС і навіть Китаю. Росія – не просто «регіональна держава», як її колись зневажливо назвав президент США Барак Обама. Кремль просуває власні інтереси і показує, що Росія більш настійлива і може діяти й поза межами своєї периферії.
Москва намагається відбудувати давні відносини з низкою близькосхідних країн після різкого скорочення цих відносин наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років. Росія і держави Перської затоки – значні експортери нафти і газу і займають великі частки світових енергетичних ринків. Нафта і газ критично важливі для економіки Росії, її внутрішньої стабільності і здатності фінансувати поточні зовнішньополітичні і воєнні авантюри.
Що може найбільше здивувати в темі Росії на Близькому Сході?
Існує тенденція ігнорувати довгу й заплутану історію відносин Росії з Близьким Сходом. Багато хто сприйняв відносно короткий період відходу Росії з близькосхідної сцени в 1990-х роках як норму. Але насправді це був лише відступ від норми.
Інша несподіванка – у близьких відносинах між Росією й Ізраїлем. Ізраїльтяни пишаються тим, що вони мають єдину демократію на Близькому Сході і є найближчим союзником США в регіоні. Протягом усієї Холодної війни СРСР підтримував заклятого ворога Ізраїлю, Організацію визволення Палестини, а грубий антисемітизм був постійною темою радянської пропаганди.
Але сьогодні Росія й Ізраїль мають дуже близькі відносини. Президент Росії Володимир Путін дружній із прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу. Обсяг торгівлі й економічних відносин між двома країнами в доларах може не так і вражати. Але міжлюдські зв’язки особливо тісні, зокрема й завдяки безвізовому режимові. Приблизно кожен п’ятий громадянин Ізраїлю веде свій рід із Росії чи колишнього СРСР і, найімовірніше, є російськомовним.
Із яким ентузіазмом ставиться російська громадська думка до близькосхідної стратегії Путіна?
Це важко сказати. Популярність Путіна в Росії занепадає. Це звучить гірше, ніж є насправді, бо ж він не має ніяких суперників, жодному з його політичних опонентів не дозволено кидати йому виклик.
Але й попри це його рейтинг в опитуваннях усе одно важливий, бо популярність визначає легітимність. Анексія Криму в 2014 році значно підвищила популярність Путіна. Нововіднайдена помітна роль Росії на Близькому Сході має на меті показати, що Росія – велика держава і що Путін «робить Росію знову великою».
Але користь із гри цією картою має свої межі. Росіяни мають приказку про свою внутрішню політику: «Це змагання між телевізором і холодильником». Іншими словами, гарні новини і пропаганда на телеекрані мають замінити порожні холодильники. За даними останніх опитувань, ефективність телевізора зменшується.
Яким може бути майбутнє Росії на Близькому Сході?
Росія, найімовірніше, залишиться важливим гравцем на Близькому Сході в осяжному майбутньому. Кремль стежить за тим, щоб не взятися за те, що не зможе завершити. Він не робить надмірних обіцянок і веде активну дипломатичну стратегію, яка коштує Росії зовсім небагато крові чи багатств.
Для декого у США Росія може мати вигляд країни, що занепадає. Але для багатьох інших країни вона є великим дипломатичним актором і постійним членом Ради безпеки ООН. Росія навряд чи стане воєнним актором у масштабі, порівнянному зі США. Росія виставляє себе не як головного гравця, але як того, хто буде мати здатність кинути виклик тим іншим країнам, які самі захочуть стати головними гравцями в регіоні. Це видається розумною стратегією недопущення, якою можна досягти багато чого з відносно малим докладанням зусиль.
Росія дуже добре вправляється з тим, щоб змагатися у вищій ваговій категорії. Залежно від способу обрахунку, ВВП Росії становить ледь більше ніж 3 відсотки від світового ВВП. Але вона успішно відіграє на світовій сцені значно більшу роль. І Близький Схід – одне з тих місць, де вона має певні переваги при розширенні своєї присутності.
Які ці переваги?
Росія використовує довгу історію залучення на Близькому Сході з вигодою для себе, і це та частина світу, де історія важлива. Росія географічно наближена до регіону. І вона веде дуже активну дипломатію на всьому Близькому Сході.
Не менш важливо те, що Росія ставиться до цих країн і їхніх правителів як до таких, якими вони є, а не як до таких, якими вона хоче їх бачити. США ж аж до часів Трампа часто вимагали від країн певних перетворень як передумови добрих відносин. Росіяни не мають таких амбіцій.
Чи ризикує Росія, залучаючись до політики й конфліктів на Близькому Сході?
Так. Російські військові відчули смак перемоги в Сирії. Це може викликати бажання повторити. Тож питання такі: Чи вдовольняться вони своєю відносно скромною присутністю в регіоні? Чи вони спокусяться втрутитися й в інші конфлікти більш безпосередньо? Є російське прислів’я: «Апетит приходить під час їжі». Дотепер вони були обережними. Але ризик завжди є.
Існує також виклик у веденні відносин із Іраном. Інтереси Росії й Ірану в Сирії розбіжні.
Росія не зацікавлена в тривалому конфлікті в Сирії чи поза її межами. Але Іран і його союзники зацікавлені в конфронтації з Ізраїлем. Це може стати джерелом тертя з Росією, яке буде важко подолати.
Якщо Росія хоче бути справжнім впливовим гравцем у регіоні, для цього їй не досить бути стороною, про яку всі говорять. Їй треба буде докладати зусиль, ставати на той чи інший бік і ризикувати тим, що це викличе чиюсь ворожнечу. І це буде для Росії дипломатичним викликом – а може, й викликом її безпеці.
У цьому тексті термін «Близький Схід» використаний із метою спрощення для перекладу англомовного поняття Middle East – буквально «Середній Схід», що має дещо інше територіальні межі, ніж в українському терміні.
Повернення Росії на Близький Схід: короткий довідник (відео англійською мовою)
