30 років тому, 2 жовтня 1990 року в Києві, на майдані Незалежності (на той час площа Жовтневої революції), розпочалася студентська акція протесту, яка згодом отримала назву «Революція на граніті». Молоді люди оголосили голодування і висунули політичні вимоги. А у Львові «Студентське братство» готувалось до протесту і розробляло стратегію. Як народилася ідея студентської революції? Чому вона розпочалась 2 жовтня? Як учасники спротиву оцінюють події 30-річної давності?
Днями один із учасників акції спротиву зі Львова, лікар Тарас Семущак знайшов зошити, в яких він записував прізвища голодуючих, коли розпочали і припинили голодування, стан їхнього здоров’я. Протягом 16 днів акції голодували від 400 до 450 осіб, переважно студенти, до них долучалися також народні депутати і люди старші. Кожен голодував різну кількість днів.
«Я знав, що мав ці зошити, але переживав, що їх втратив. А вони збереглися. Мої батьки склали їх, а я тепер знайшов», – говорить Тарас Семущак. Він, тоді студент Львівського медичного інституту, був керівником медичної служби студентської Революції на граніті.
У кількох зошитах написані імена близько 400 осіб, які голодували на майдані, можна дізнатися, хто і скільки часу не вживав їжу. Переважна більшість – це студенти, але є й хлопці по 16-17 років, старші люди. Цей облік почали вести одразу на другий день голодування. Десь на четвертий день протесту студентів возили на обстеження в медичний заклад. Низький рівень цукру був доказом для КДБ та влади, що люди справді голодують.
Все було під контролемТарас Семущак
«Збереглися плахти від медиків, де вказано, який у кого рівень цукру, також вага людей. Ось запис – Маркіян Іващишин і рівень цукру – 2,75. Видно чітке падіння рівня цукру в наступні дні. Ось у голодуючого рівень 2,3, ще нижче. Коли рівень 1,84, то це вже коматозний стан і в людини, яка не голодує, таке не може бути. 8 жовтня ми привезли у лікарню 48 людей на обстеження. Ми вели зошити, щоб стежити за голодуючими. Ось – Ігор Богуш, 22 роки, третя доба, сухе голодування. Я силою змушував давати йому пити. Ось у записах студент Просєкін із Іркутська, 20 років йому. На 10-у добу його госпіталізували з діагнозом метаболічна депресія, його прокапали у лікарні, але він не припинив голодування і повернувся у табір. Потім ми зрозуміли, що зошита буде недостатньо і вели щоденники, розграфили і вносили дані про всіх, хто входив чи виходив із голодування. Все було під контролем», – каже Тарас Семущак.
У записах Тараса Семущака знаходжу прізвище Миколи Богославця з міста Надвірне Івано-Франківської області. Він був тоді студентом «Львівської політехніки», розпочав голодування у перший день і завершив на дев'ятий.
Ми всі розуміли, що треба змінювати країну. Реально так і було, попри високі слова, кожен був готовий до діїМикола Богославець
«Мої батьки не знали, що я їду на революцію і голодую. Я мусів припинити і поїхати додому, щоб їм пояснити, розказати і одразу повернувся в Київ на майдан. Мені треба було сказати батькам, що мої дії нормальні. Я не міг навіть думку допустити, щоб не поїхати у Київ. Ми всі розуміли, що треба змінювати країну. Реально так і було, попри високі слова, кожен був готовий до дії. Ми були готові, що нас можуть побити, але щодня більше людей було на майдані, кияни приходили, телеграми нам надсилали, була тепла атмосфера. Мені було 19 років і з друзями нічого не було страшно. Найскладніший був перший день, тому що ми розбились на групи, щоб вийти на площу. Ми не знали, як це все буде починатися», – говорить Микола Богославець.
Перші дні голодування, каже, не були дуже складними. Але на 7-й день Микола Богославець відчув втрату сил.
Ледве до табору дотеліпалиМикола Богославець
«Протягом всіх днів голодування наче все було гаразд. Поруч – з друзями, була підтримка, ми співали, розмовляли, сміялись. Нас возили у лікарню, там лікарі дуже добре ставились, сприймали нас, міряли цукор, давали клізми, ставились із розумінням. Приходили до нас люди, які професійно розповідали, як голодувати, ті які займались системою Іванова. Ми більше лежали, бо активність не дуже рекомендується при голодуванні. Десь на 7-й день відчув фізично, що немає сил. Ми з товаришем пішли у Софію Київську і там купили по величезній книжці «Літопис руський», який видали недавно. Повернутись назад, фактично, не могли. Ледве до табору дотеліпали, голова крутилась, ноги не несли», – каже Радіо Свобода Микола Богославець.
Ідея революції народилась у Маркіяна Іващишина – кажуть у Львові
Ідея розпочати студентський протест у формі голодування народилася у Львові в лідера «Студентського братства» Маркіяна Іващишина, про це Радіо Свобода розповіли десятки учасників акції, з якими спілкувались. Хоча дехто з київських учасників протесту говорить про те, що це задум Української студентської спілки Києва.
Маркіян Іващишин був лідером студентського руху в Україні. У Львові в 1989–1990 роках відбувалися акції протесту студентства, яке вимагало звільнення арештованих побратимів за їхню громадянську позицію, поновлення їх у вишах. Львівське братство було активне і дружнє, відповідальне і дисципліноване, згуртоване і цілеспрямоване.
Учасниця студентської Революції на граніті Роксолана Шимчук розповіла, що акція розпочалась не 1-го, а саме 2 жовтня, тому що у неї і Маркіяна Іващишина було весілля 29-30 вересня.
Ніхто не думав, що акція закінчиться через 16 днів, налаштовувались на тривалий час, що треба робити ланцюгове голодування, піднімати людей по містахРоксолана Шимчук
«У суботу було весілля для родини, а вже в неділю – молодіжне. Відповідно, ми не могли 30 вересня виїхати, щоб 1 жовтня бути на майдані в Києві. Рада ухвалила рішення, що дівчата у перший день протесту не їдуть. Ми обурювалися, але у нас була залізна дисципліна. Нам хлопці пояснювали, що невідомо, як буде ситуація розгортатися і їм легше буде втекти, нім ми ще там будемо поруч. Треба було завезти синьо-жовтий прапор на акцію», – зазначає вона.
«3 жовтня Наталка Климовська повезла стяг і звідти подзвонила, що на Майдані є київські студентки, а ми сидимо по хатах. 4 жовтня у свій день народження я ввечері поїхала. Коли приїхала, то перше, що Марек мені сказав, чого я приїхала, що він не зможе робити революцію. Я була кілька днів. Тоді були всі наші дівчата з братства. Було ухвалене рішення, що дівчата не голодують і що я їду у Львів, бо там треба піднімати студентів. А ще Марека виключили з вузу і треба було так зробити, щоб йому дали академку. Отож, я змушена була повертатись у Львів, але приїжджала ще на Майдан. Ніхто не думав, що акція закінчиться через 16 днів. Ідея революції зародилась не в Донія, а в Іващишина у Львові. Львів мав велику студентську підтримку. Ми мали ідею і жодних корисливих цілей. Головне – незалежна Україна», – пригадує Роксолана Шимчук.
2 жовтня, у перший день студентської Революції на граніті, за різними даними її учасників, було від 100 до близько 200 осіб. А це студенти переважно зі Львова, Києва, Івано-Франківська, поодинокі молоді люди з Луганська, Дніпра, Запоріжжя. Йшли невеликими групами на площу, розкладали намети і оголосили голодування. Міліція і влада були розгублені, оскільки очікували студентів біля Маріїнського парку. Молодь зуміла конспіративно змінити місце протесту.
Вимоги виконали не всі
Щодня до голодуючих доєднувалися люди з різних міст України. Кияни допомагали всім необхідним. Влада вдавала, що не помічає голодування студентів. Їхні вимоги були політичні: дострокове припинення повноваження Верховної Ради, призначення нових виборів у 1991 році, відставка голови Ради міністрів України Віталія Масола, ухвалення закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ, недопущення підписання нового Союзного договору, повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і в подальшому проходження військової служби українськими чоловіками мало бути лише на території України.
8 жовтня 1990 року на ІІ сесії Верховної Ради виступив народний депутат України Ігор Юхновський. Він зачитав вимоги і заяву студентів, а також проєкт Комісії з питань народної освіти та науки. У цьому документі, зокрема, була інформація про те, що, окрім голодування, студенти попереджають про масове самоспалення, що двоє осіб перебуває в реанімації, що на площі перебуває 250 осіб, а голодує 158. Ці слова викликали сміх у залі.
«Немає з чого сміятись. Серед голодуючих представники із 24 міст України. Голодуючі не вживають жодної їжі, п’ють тільки переварену воду. З голодування виведено 4 дівчат і 1 одного хлопця, в якого впав тиск, двох чоловіків взято в реанімаційне відділення. У цілому становище студентів драматичне. Вони тримаються мужньо. У таборі порядок», – сказав тоді парламентар, академік Ігор Юхновський.
У своєму виступі Юхновський також розповів, що у перші дні протесту працівники парткому політехнічного інституту принесли студентам розкладні ліжка і матраци. Допомогу надали і студенти медінституту Києва.
Переломним у боротьбі студентів було 15 жовтня. У цей день у Києві оголосили загальний студентський страйк, студенти почали захоплювати приміщення вишів, на Майдані зібралося близько ста тисяч людей і учасники акції пішли вулицею Грушевського до приміщення Верховної Ради, прорвавши кордон міліції. Там влаштували друге наметове містечко. Влада не наважилася розігнати акцію спротиву.
Після гарячих суперечок 17 жовтня Верховна Рада 314 голосами «за» частково задовольнила вимоги студентів. Голову Ради міністрів УРСР Віталія Масола відправили у відставку, українські чоловіки мали проходити військову службу лише в Україні, відмовитись від підписання Союзного договору з Росією. Вимога студентів про розпуск Верховної Ради і призначення дострокових виборів на 1991 рік була знята.
Боялись, що втратять те, що мали у рукахМикола Богославець
«Якби тоді була виконана вимога про проведення дострокових виборів, як того спершу вимагали студенти, країна могла б піти по іншому. Тому що все ж таки люди, які були на Майдані у той час, вони були не совками, мали інше мислення, попри те, що родились в СРСР. Вони хотіли нормального розвитку України, без ворога Росії, бо це розуміли. Був би чітко сформований вектор розвитку, не було б «нашим-вашим». Якби така була ситуація, був би інший склад парламенту, більше молодих людей. Чому боялися перевиборів? Боялися, що втратять те, що мали в руках – засоби виробництва, владу, а тут треба було би змінювати, змінювався би устрій», – зауважує Микола Богославець.
Сподівання і очікування Миколи Богославця щодо студентського спротиву, його участі у ньому справдились.
«Ми маємо свою країну і поступово реформується суспільство. Інакше не може бути після того, як знищили все найкраще і кращих під час совітів. Має пройти тривалий час, щоб відновилася нова генерація і зараз вона формується. З одиниць людей, які були готові до дій 30 років тому, зараз уже сотні тисяч і мільйони. Це – багато», – зазначає учасник студентської Революції на граніті Микола Богославець.
