Чи є на що опиратися, щоб робити прогнози щодо розвитку ситуації та можливих перспектив завершення війни? Як швидко можна сподіватися на отримання потрібної зброї від Заходу? Про це в ефірі Радіо Свобода розповів Сергій Рахманін, народний депутат України, член політради партії «Голос», член парламентського комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
– Які Ваші прогнози щодо розвитку ситуації і чи є якісь підстави сподіватися на швидке завершення війни?
– Насправді, війна буде тривалою, на превеликий жаль. Це було абсолютно очевидно вчора і тим більше очевидно сьогодні.
Щодо подальших планів Путіна, наскільки мені відомо він ніколи від них і не відмовлявся. Я не знаю звідки з’являлась інформація про те, що на нас чекає якесь перемир’я чи припинення війни.
У Путіна були абсолютно чіткі плани. Ці плани постійно коригувались через героїчну відсіч Збройних сил України, але він ніколи не відмовлявся від планів поставити під контроль усю Україну, він ніколи не відмовлявся від наступу на південь чи від захоплення Києва.
Просто на сьогодні йому потрібні конкретні реальні перемоги, яких йому очевидно бракує і тому сьогодні найбільша активність зосереджена на східному напрямку.
Це бої на території Донецької і Луганської областей.
Завдання поставлене достатньо давно – до кінця травня вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей. Спочатку був план зробити це до 9 травня.
Плани на сьогодні російських військ вийти на адмінкордони Донецької і Луганської областей до кінця травня
Цілком очевидно, що цього не відбулось, плани на сьогодні російських військ вийти на адмінкордони Донецької і Луганської областей до кінця травня і через це вони не зупиняються ні перед будь-якими втратами з одного боку, з іншого боку вони застосовують абсолютно всі засоби, які в них наявні.
По позиціях українських військ в Донецьких і Луганських областей б’ють, починаючи від польової артилерії, закінчуючи крилатими ракетами. Важко було це уявити два місяці тому, але у нас по невеличких населених пунктах, які можна об’їхати на ровері за пів дня, вони б’ють крилатими ракетами. Просто через те, щоб лише зробити наступ якомога швидшим.
– Чи почала українська армія отримувати потрібне їй озброєння і як це може вплинути на характер бойових дій?
– Озброєння системно і масово почало надходити тільки лічені дні. Воно ще в недостатній кількості для того, щоб внести суттєвий перелом.
Російська армія озброювалась останні 20 років
Російська армія озброювалась останні 20 років. Вона витрачала щороку на свої збройні сили приблизно скільки, скільки складає весь український бюджет. Зрозуміло, що частина цих грошей розкрадалась, частина неефективно використовувалась. Але 20 років російська армія озброювалася і цієї зброї, на превеликий жаль, принаймні на базах зберігання, її ще достатньо багато.
Українцям для того, щоб опанувати ці системи потрібний час. Є вироби, є види озброєння для опанування яких потрібні години, є для яких потрібні дні, тижні, місяці. Більше того, для того, щоб ефективно експлуатувати техніку, яка приходить, недостатньо навчити просто екіпажі за кількістю танків чи САУ. Потрібно мати людей, які здатні будуть змінити цей екіпаж вразі загибелі або поранення. Все це потребує часу, зусиль.
Українцям для того, щоб опанувати ці системи потрібний час
Недостатньо просто мати ефективне озброєння, навіть недостатньо ефективно навчитись ним користуватись, потрібно, щоб різні підрозділи, різні частини різні види озброєння контактували між собою, доповнювали один одного, щоб була взаємодія, координація. Все це потребує часу. А часу на вишкіл і навчання немає, тому що все це нам доводиться робити в умовах війни.
Часто наші військовики вивчають нові зразки озброєння безпосередньо на лінії фронту, під вогнем противника.
Звісно, що нова зброя внесе додаткові переваги, але сподіватись, що це відбудеться просто завтра, щонайменше наївно.
– Як ви оцінюєте ситуацію на Харківщині, де українська армія звільняє село за селом?
– Якщо ми говоримо про Слобожанський напрямок про Харківську область це фактично два різних театри воєнних дій. Є ворожі війська, які знаходились впритул до міста Харкова, фактично на його околицях.
Нагадаю, свого часу росіяни навіть зайшли в місто, але були вибиті звідти, відкинуті далі від цього міста, але вони знаходилися і знаходяться в достатньо загрозливій близькості до цього міста. Для того щоби убезпечити Харків від подальшого наступу був здійснений контрнаступ в напрямку Козачої Лопані в напрямку державного кордону для того, щоб відсунути вороже БТГр подалі від міста. Це одна частина.
Контрнаступ на Харківщині. Як працює українська артилерія (фотогалерея)
Є інша. Харківська область використовується агресором, як плацдарм для наступу на Слов’янсько-Краматорську агломерацію.
З боку Ізюму постійно відбувається наступ з одного боку в напрямку Барвінкового для того, щоб охопити угрупування українських військ, з іншого боку безпосередньо в напрямку Слов’янська. Нагадаю, між Ізюмом і Слов’янськом невелика відстань, там фактично пряма дорога.
Зараз вона заблокована там точаться бої, але це не велика відстань наступ з боку Харківської області з боку Ізюму він створює додаткові загрози угрупуванню української армії, яка знаходиться в Донецькій і Луганській областях.
Тут як раз ворог просувається, але достатньо повільно. Йдуть величезні бої з величезними втратами. Криваві бої із застосуванням величезної кількості бронетехніки особового складу. Як раз там зараз позиційні обороні бої і на превеликий жаль поки що українських збройних сил вдарити ворога, оточити його в напрямку Ізюму для, того щоб відсунути і унеможливити подальший наступ на Донецьку область в нас поки що сил і засобів не вистачає.
Натомість ефективний наступ ідеться в іншій частині Харківської області. Там, де ворог відсувається подалі від Харкова там, де українські військові наступають в напрямку державного кордону між Україною і Росією у Харківській області.
– Росіянам пояснюють, чому вони просуваються так повільно?
– Росіяни сподівалися взяти Україну за лічені дні. В крайньому випадку за лічені тижні. Війна триває вже два з половиною місяці, а своїх цілей вони не досягли.
Для того щоб пояснити повільне просування їм необхідно змінити наратив. Вони його змінюють.
Для того, щоб пояснити чому вони просуваються так повільно і досі не поставили Україну під контроль, вони використовують тези про те, що вони воюють не просто з українською армією, а воюють з усім блоком НАТО, це перша теза.
Вони несуть втрати, вони постійно проводять ротації
Друга теза пов’язана з першою, росіяни вже достатньо гостро відчувають брак ресурсів в тому числі людський.
Вони несуть втрати, вони постійно проводять ротації своїх батальйонно-тактичних груп, вони відновлюють їхню боєздатність за рахунок ресурсів, які в них наявні в збройних силах, але ці резерви не є нескінченими.
– Їм потрібна мобілізація?
– Так. Для того, щоб безболісно відновлювати ці втрати і невідворотні санітарні загиблих і поранених їм потрібно проводити мобілізацію. А це вкрай непопулярна річ.
Це одна з тих речей, які теоретично можуть розхитати російське суспільство
Це одна з тих речей, які теоретично можуть розхитати російське суспільство. Це ледь не єдине, що може розхитати російське суспільство, це навіть не підвищення цін, а загальна мобілізація в тому чи іншому вигляді.
Для того, щоб підготувати ґрунт для можливого проведення цієї мобілізації оголошеної чи прихованої їм потрібно якимось чином це пояснювати, тому використовуються ці тези пропагандистські про «останню боротьбу з нацизмом», про «другу велику вітчизняну», про «боротьбу з блоком НАТО». Це підготовка ґрунту, це зондаж настроїв суспільства перед неминучою мобілізацією, тому що людських ресурсів навіть в такій величезній країна як
Росії фізично не вистачає людей, їм поповнювати резерви щоразу складніше. Вони це поки що не роблять, у них поки що ресурс є, крана велика-армія велика, але робити їм це вкрай важко, бо вони несуть величезні втрати.
