Президент Росії Володимир Путін заявив про перетворення України в «якусь Антиросію». За його словами, в сусідній державі відбувається «очевидна зачистка політичного поля» а Захід на це ніяк не реагує.
«Це, безумовно, питання, яке повинно завжди перебувати в полі нашої уваги, і ми своєчасно, належним чином, маючи на увазі ті загрози, які для нас створюються, повинні на це реагувати», – додав Путін.
Цей виступ він зробив на тлі звинувачень у державній зраді на адресу депутата Верховної Ради України, лідера проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктора Медведчука.
Як Путін збирається реагувати на внутрішні процеси в Україні? Про це телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», поговорив із російським політологом Глібом Павловським.
– Путін тут, так би мовити, висловив досить щиро два боки, це дивно, російського ставлення до України. Московська політика у ставленні до України більш-менш відома, і вона майже не змінювалася протягом останніх років. За нею стоїть, звичайно, глибока патологія, яка не має прямого стосунку до України, і, як не дивно, Путін її висловив. Він сказав про Україну – «Антиросію», саме за цим треба стежити уважно, тому що Путін сприймає Україну як дзеркало. І те, що він дозволяє собі стосовно України, він дуже уважно відзначає в діях Києва.
Медведчук розіграв карти краще, ніж Путін. Він перетворив себе в монопольний канал впливу
Він має на увазі не політичну сторону питання, а те, що він і його «коло» в Україні шукає виправдання, обґрунтування взагалі своєї політичної філософії. Це дуже дивно для людей, які безперервно говорять про суверенітет. Але Україна і Росія – це для них патологічна пара. І нині Путін це висловив вголос, я здивований, тому що це, взагалі-то кажучи, дійсно глибокий підтекст відносин. А це означає, що Україна постійно буде втілювати для Кремля якусь зовсім особливу силу, не рівну навіть реальному стратегічному або економічному потенціалу України. Тобто це нещасна ситуація, вона погана.
– А як Путін все-таки може відповісти на затримання свого найближчого союзника в Україні?
- Тут немає ніякої великої таємниці, Путін буде готувати, я думаю, зараз готує друге видання тієї мобілізації, яку ми нещодавно спостерігали: військово-технічної, стратегічної мобілізації. Взагалі наша система працює так, вона активна тільки в режимі мобілізації, в режимі управління звичайного політикою вона, загалом, малокомпетентна. Чекайте зустрічі.
– А вам зрозуміла, яка кінцева мета в цій мобілізації?
– Забудьте визначення «кінцева мета», коли говорите про московську політику. У ній немає уявлення про кінцеву мету, тому що в цьому і полягає патологія. Чому для Росії так важлива Україна, якщо вона не готова її окупувати? А якщо Росія її окупує, що вона буде з нею робити? Абсолютно незрозуміло. Це буде крах саме російської системи, а не української в першу чергу.
– Коли ви працювали з Путіним, із його командою, Медведчук вже тоді був досить відомим політиком в Україні. Чи відомо вам щось про їхні взаємини? Як взагалі Путін ставиться до Медведчука?
– Цим відносинам не так багато часу. Власне, вони виникли десь близько 2005 року. Тоді Медведчук, звичайно, викликав у Путіна симпатію своїм стилем управління, своєю здатністю організовувати, якщо щось говорить. Тому що для України тоді це було абсолютно нетипово. Україна була загалом некерованою країною, так само як і Росія, з моєї точки зору. Медведчук із його стилем американського «яппі» справляв дуже сильне враження на Путіна. Але далі Медведчук розіграв карти краще, ніж Путін. Він перетворив себе в монопольний канал впливу. Тобто хто на кого впливає більше – не так просто сказати. Моя точка зору, що Медведчук впливає на українську лінію політики Росії більше, ніж Путін через Медведчука впливає на Україну.
– Путін прагне намацати інші центри впливу на Україну?
- Він дуже консервативний у кадрових справах. Він, бачите, [оголошеному ЦВК Білорусі президентом Олександру] Лукашенко ніяк не може знайти заміну.
