За радянських часів у школі не було правдивих підручників. Навіть у точних науках багато тем супроводжувалися твердженнями про те, що радянська наука ‒ найбільш передова у світі. У 1930-і роки всі, хто сумнівався в цьому, були репресовані. І все старше покоління, мабуть, ще пам'ятає, що згідно з їхніми підручниками, всі доленосні відкриття були зроблені або російськими, або ж радянськими вченими.
Радіо винайшов Олександр Попов, а такі імена, як італієць Гульєрмо Марконі, серб Нікола Тесла, німець Генріх Герц та британець Олівер Лодж навіть не згадувалися. Всі науки, навіть точні, були з «виховним» ухилом, і в підручниках усе підкорялося вихованню у дітей не правдивості, не прагнення до істинних знань, а помилково уявного патріотизму та віри у «велич своєї батьківщини». Прикладів багато: від винаходу електричної лампочки, коли з чотирьох вчених ‒ Едісон, Сван, Яблочков, Лодигін ‒ учням пропонувався тільки Яблочков, до створення паровоза, де як конструктори пропонувалися брати Черепанови, а Тревітик, а також батько та син Стефенсони трималися в секреті. При вивченні ракетного руху розповідали про Ціолковського, але забували про всіх закордонних попередників і послідовників, як, наприклад, американець Роберт Ґоддард і німець Герман Оберт. І таке інше…
Найгірше було з історією. Археологи досі не можуть знайти місце Куликовської битви, не говорячи вже про її значення. Образ Олександра Невського в російських міфах зовсім не збігається з результатами досліджень його справжньої ролі в історії. «История государства Российского» Миколи Карамзіна є не просто пропагандою самодержавства, а утвердженням самодержавного погляду на всю історію, збірником міфів. І майже кожен вчений і вдумливий письменник у Росії, а потім і в СРСР ‒ від Сергія Соловйова, Дмитра Мережковського і до Бориса Акуніна ‒ писав свою історію.
Ще більше міфів ховалося в радянській історії: «холостий» постріл «Аврори», «Короткий курс історії ВКП (б)», історія більшовицького перевороту, колективізації, індустріалізації, концепція Другої світової війни, епоха «розбудови» комунізму. Були величезні лакуни в описі цілих періодів історії, повністю спотворювалися події 1920-50-х років. У багатьох випадках це була не історія народів, які населяли СРСР, а історія правлячої верхівки влади. Тож не дивно, що і влада нинішньої Росії досі люто чинить спротив створенню правдивої та неупередженої історії, оскільки відразу стає зрозумілим: «А король же голий!»
Щодо історії України принцип правдивості та неупередженості почав реалізовуватися наприкінці ХIХ ‒ початку ХХ століття у книгах Миколи Аркаса, Михайла Грушевського, Наталії Василенко-Полонської та інших авторів. Однак це монографії, але не підручники.
Що стосується історії Криму, то навіть після перебудови було видано декілька її версій, але кожна з них з волі авторів мала підводні камені, об них спотикалася аналітична думка, натикаючись або на суперечності, або на невідповідності, або на підтасування та замовчування.
У нас є шанс, нарешті, отримати послідовну й неупереджену історію Криму та людей, які живуть у ньому
Але сьогодні у нас є шанс, нарешті, отримати послідовну й неупереджену історію Криму та людей, які живуть у ньому, яка й потрібна для шкіл і вишів. Йдеться про книгу «Історія Криму і кримськотатарського народу», автори ‒ Гульнара Бекірова, Андрій Іванець, Юлія Тищенко, Сергій Громенко Бекір Аблаєв.
Докладніше про цю книгу вже можна говорити як про підручник нового покоління, в якому реалізований принцип історичної неупередженості. Новаторство книги видно вже в самому підході ‒ це історія не просто Криму як території, але історія його корінного народу.
Тим більше значення ця книга має в порівнянні з підручником історії Криму, виданим на півострові, в якому застосоване перекручене, по суті, сталінське трактування історії. Уже після критики її автори змушені були вилучати книгу з бібліотек і вирізати з неї брехливі сторінки.
Історія Криму в цьому підручнику написана не фрагментарно, як робили раніше. Вона дає цілісну історичну панораму
Люди, які звикли сприймати історію тільки як погляд того чи іншого автора на події минулого, можуть запитати: для чого це потрібно і в чому переваги? Історія Криму в цьому підручнику написана не фрагментарно, як робили раніше. Вона дає цілісну історичну панораму від первісних людей, давньої та середньовічної епох до другого десятиліття ХХI століття. Головне в цьому підручнику те, що в ньому не втрачені жодні події, все викладене послідовно і логічно.
На відміну від російських підручників історії, ця книга показує і те, що раніше замовчувалося або замінювалося міфами. Так, автори підручника детально викладають історичний процес формування на півострові нового етносу кримських татар. В одіозних радянських книгах історія Криму взагалі починалася з завоювання його Російською імперією.
Автори не замовчують складну історію створення, розвитку, розквіту, занепаду та анексії Росією держави кримських татар ‒ Кримського ханства, яке мало свого часу значну роль у житті Східної Європи. Розкривають і внутрішні причини загибелі Кримського ханства, автори показують, що головну роль у цьому зіграла завойовницька політика Росії, яка прагне реалізувати так званий «грецький проєкт».
Але ця книга не тільки про історію воєн і завоювань, як траплялося, писали раніше. У ній багато місця відведене опису творчої діяльності народів, їх культурній, економічній та гуманітарній ролі. По суті, це реалізація нового підходу до історії, за якого не війни і революції є «локомотивами» історії, а праця і творчість, взаємозв'язок і взаємодія народів. Згубна, а не прогресивна роль війни чітко видна на декількох етапах історії Криму. У період «чорного століття» (кінець XVIII ‒ перша половина XIX століття) Крим був спустошений і понівечений російськими війнами, що стало гуманітарною катастрофою для його населення. А Перша та Друга світові війни призвели до ліквідації відроджуваної кримськотатарської державності, а потім і до геноциду народу...
У книзі викладена історія Кримської АРСР як складової частини прагнення народу до самовизначення і творення, показана роль сталінських репресій в утвердженні нового «комуністичного» самодержавства, яке, врешті-решт, і призвело до остаточного вирішення кримськотатарського питання ‒ депортації та геноциду. У книзі об'єктивно розглядається проблема колабораціонізму у Другій світовій війні, її причини та порівняльні масштаби, правда та брехня влади про неї.
Новаторською главою книги є історія виникнення, розвитку та боротьби Національного руху кримських татар за повернення на батьківщину, яка раніше також замовчувалася або спотворювалася.
Детально викладений сам процес окупації, наведені численні факти порушення прав людини, прав корінного народу
Автори підручника системно викладають механізми взаємодії кримськотатарського народу, який повернувся з депортації, та української держави у процесі облаштування на батьківщині, питання визнання за народом статусу корінного, історію відродження Курултаю кримськотатарського народу в нових умовах, взаємодія Меджлісу з українськими органами влади.
Остання глава книги присвячена незаконній окупації Криму Росією у 2014 році. Детально викладений сам процес окупації, наведені численні факти порушення прав людини, прав корінного народу, мілітаризації Криму, розкрита шкода, завдана економіці, екології, культурі та відносинам між народами, які населяють Крим. Росія заперечує ці факти, але приховати те, що вже увійшло в історію, неможливо.
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
