28 листопада фотожурналістка Радіо Свобода Тамуна Чкареулі перебувала вдома після кількох днів роботи в епіцентрі вуличних протестів, що розпочалися внаслідок спірних парламентських виборів.

Вона дивилася у прямому ефірі, як прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що уряд відкладе переговори про вступ до ЄС до 2028 року.

Чкареулі описує, що відбувалося далі.

Після висвітлення передвиборчих протестів я була фізично та емоційно виснажена. Здавалося, що вони нікуди не йдуть, але коли я почула про те, що уряд збирається призупинити європейський курс країни, я зрозуміла, що люди знову вийдуть на вулицю, тому зібрала речі і попрямувала туди.

Коли я приїхала до будівлі парламенту, там вже зібралися сотні людей.

Зазвичай на великих акціях протесту в Грузії грає музика, а люди дещо веселіші. Однак цього разу атмосфера була напружена. Жоден політичний лідер не виступав з промовами; це був спонтанний, розгніваний, галасливий натовп. Люди не чекали, поки їх хтось покличе на протест, вони вийшли самі.

Поліцейські в захисному спорядженні вишикувалися по обидва боки парламенту. Саме тоді я помітила ще один незвичний аспект цього протесту – поліцейські вживали дуже вульгарну лайку. Коли протестувальники кричали, силовики кричали їм у відповідь і показували середній палець. Вони висловлювалися грубо про матерів протестувальників. Я ніколи не бачила нічого схожого на минулих протестах, які я висвітлювала.

Близько 2 години ночі протести стали більш інтенсивними, і протестувальникам вдалося зламати частину огорожі. Вони використовували її як захисну барикаду, направляючись до будівлі парламенту, тримаючи в руках прапори ЄС. Силовики застосували водомети.

Водомети видають своєрідний гуркіт перед тим, як почати розпилювати воду, і це дає можливість сховатися в укритті. Подейкували, що у воді, яку розпилювали водомети, була якась речовина. Коли вода потрапляла на мою шкіру, я відчувала, що вона пече.

Невдовзі моє взуття наповнилося водою, я була мокра з ніг до голови, а шкіра горіла. Я зрозуміла, що не зможу продовжувати працювати, тому повернулася до офісу. Мої колеги дали мені сухе взуття, проте воно було на кілька розмірів більшим.

Я знала з минулих протестів, що арешти зазвичай починаються рано вранці, коли натовп рідшає, і силовикам легше працювати. Близько 5 ранку я повернулася до театру Руставелі, куди відтіснили протестувальників. Я знала, що щось має статися.

Близько 6:30 ранку залишилося не більше 100 протестувальників, і поліція накинулася на людей, як лавина, просто чорна орда. Вони жорстоко били людей. Вони нападали на протестувальників, валили їх на землю і били кулаками та ногами по ребрах. Потім тягнули їх геть. Жінки кричали.

Я робила знімки, і ми з моїм колегою, оператором Іллею Ратіаною, не спускали очей одне з одного і рухалися разом, поки поліція переслідувала людей по всій вулиці.

Силовики були дуже агресивні до журналістів всю ніч, вони намагались закрити об'єктив Ратіани, коли ми проходили повз, і кричали на нас з лайкою. Фотографа Олександра Кешелашвілі заарештували і жорстоко побили тієї ночі. Я ніколи раніше не стикалася з таким рівнем агресії з боку поліції.

У центрі, біля Академії наук, я сфотографувала, як поліція б'є зовсім юного хлопця. Потім прийшли інші молоді протестувальники, і намагалися захистити хлопця, якого били. Вони кричали, поліцейські почали переслідувати і їх теж.

У Тбілісі багато цілодобових аптек, і молоді протестувальники забігли в одну з них, щоб сховатися. Поліцейські зайшли всередину, і я почула крики зсередини, коли силовики намагалися витягнути їх назовні. Але їм це не вдалося.

Коли поліція повернулася, вони були дуже розлючені та агресивно налаштовані і напали на мого колегу Давида Цагареллі. Вони знали, що він журналіст; його журналістський жилет неможливо було не помітити. Але коли поліцейські пробігали повз нього, вони вдарили його в живіт. Ми допомогли йому піднятися, і він сів на сходинки неподалік, щоб віддихатися. Ми зібрали кілька кадрів від очевидців, які зафіксували напад, а потім повернулися до офісу.

Ця ніч дала зрозуміти, що протести тільки починаються і попереду ще багато бурхливих ночей. Вогонь цих протестів був розпалений розчаруванням і гнівом людей, а жорстокість силовиків, свідками якої всі стали, лише підлила масла у вогонь.