- Чому Білорусь може копіювати український сценарій на тлі напруги з Москвою, пишуть у статті на сайті аналітичного центру Atlantic Council.
- Газета The Independent публікує занепокоєння білорусів щодо будівництва російської АЕС на її території.
- У статті «Бі-бі-сі» розповідають про успіхи українського серіалу «Слуга народу».
Чому президент Білорусі Олександр Лукашенко може копіювати український сценарій для своєї держави, мовиться в статті на сайті аналітичного центру Atlantic Council зі США.
Президент Росії Володимир Путін нещодавно всіх здивував раптовим оголошенням конституційних змін, які б дозволили йому продовжувати керувати Росією нескінченно, навіть після закінчення його президентського терміну, пише авторка Даян Франсіс.
Але ще до оголошення планів Путіна багато хто очікував, що він піде шляхом злиття з Білоруссю, створивши так звану союзну державу, яку він же і очолив би. Тепер цей сценарій відійшов на другий план, але ми не повинні розраховувати на зменшення експансіоністських апетитів Путіна, вважає авторка. І в цьому сенсі Білорусь залишається найбільш очевидною ціллю Москви.
Останнім часом Путін посилив тиск на Лукашенка, підвищивши ціни на енергоносії і знизивши субсидії.
Москва намагається зміцнити свої західні кордони на тлі війни з Україною, пише Франсіс. Розбіжності між Мінськом і Москвою збільшуються, і почалося це ще відтоді, як 2014 року Лукашенко відмовився визнавати анексію Криму. Потім він відмовив Росії в її домаганнях створити свої військові бази в його країні, що ще більше посилило напруженість із Москвою.
На думку авторки, останнім часом позиція Лукашенка, який нещодавно натякав на можливу відповідь із боку Заходу на будь-які спроби Москви порушити суверенітет Білорусі, нагадує український сценарій загравання з ЄС і США. І це вже приносить певні результати. Тодішній радник президента США з національної безпеки Джон Болтон зустрічався з білоруським лідером у серпні. Пізніше було домовлено про призначення посла США у Мінськ – вперше більш ніж за десятиліття, мовиться у статті.
«Лукашенко захищав свої геополітичні позиції у досить широкому діапазоні. Він попросив поляків і литовців допомогти йому замінити Росію як єдиного постачальника енергоносіїв. Він також домовлявся з НАТО про участь у військових навчаннях і проводив зустрічі з ЄС щодо співпраці й віз. Дивлячись навіть поза межі Заходу, він надав концесії на будівництво інфраструктури Китаєві, водночас зміцнюючи фінансові зв’язки з Пекіном», – пише Франсіс.
Щоправда, в чому Лукашенко уникає гри за українським сценарієм, так це у розвитку сильного громадянського суспільства, здатного протидіяти російському впливу в країні. Натомість він придушує реформи і жорстоко розправляється з інакодумством, мовиться у статті.
«Але також зростають ознаки того, що він може бути готовий мобілізувати політику національного самоусвідомлення і «влади народу» в українському стилі в його спробах протистояти російським зазіханням. За останній рік Лукашенко у своїх публічних зверненнях перейшов із російської на білоруську», – мовиться у статті. А ще важливіше, що він дозволив провести відносно масштабні протести проти об’єднання з Росією під гаслами «Спершу Крим, потім Білорусь» чи «Стоп анексії», наголошує авторка.
Поки що оглядачі погоджуються, що нові конституційні зміни Путіна мають зайняти його на деякий час і відволікти від думок про Білорусь. Але все одно багато хто буде протягом цього року уважно спостерігати за Білоруссю як за найімовірнішим місцем нової великої зовнішньополітичної авантюри Путіна, мовиться у статті.
Російська державна атомна компанія «Росатом» будує у Білорусі атомну електростанцію на тлі місцевих побоювань про «новий Чорнобиль», розповідає оглядач Олівер Керролл у статті для британського видання The Independent.
«Низка інцидентів затримала її відкриття, але, нарешті, перший реактор повинен запрацювати на початку 2020 року», – мовиться у статті.
Мешканці містечка Островець не задоволені будівництвом атомної електростанції, адже тут усе ще не загоєні рани минулого. Мешканці Білорусі, старші за 50 років, добре пам’ятають Чорнобильську катастрофу, все ще найгіршу в історії.
Марія Іванівна, жителька Островця, каже: «Думка про те, що сталося у 1986 році, не може не викликати занепокоєння з приводу того, що може статися попереду. Ви знаєте, що вам можуть сказати не всю правду».
Островець лежить лише за півсотні кілометрів від столиці Литви Вільнюса. Литва каже, що з нею не були проведені належні консультації і що нова станція порушує правила розташування, запроваджені після аварії у Фукусімі. Зокрема, існує рекомендація про те, що атомні електростанції не мають будуватися на відстані ближче ніж 100 кілометрів від великих міських агломерацій.
Білоруський фізик Юрій Воронежцев, який очолював свого часу офіційне радянське розслідування Чорнобильської трагедії і подолання її наслідків, сказав, що не вірить у те, що станція буде безпечною.
«Я не вірю, що наші білоруські будівельники кращі, ніж були радянські, – каже він. – У нас ті самі люди, ті самі системи. Не забувайте, що Анатолій Александров – фізик, який спроєктував Чорнобиль, – запевняв нас, що в нього настільки безпечна станція, що її можна поставити на Красній площі. Час не виправдав його впевненості».
У російському державному атомному агентстві «Росатом», яке керує будівництвом АЕС у Білорусі, переконують, що занепокоєння безпідставні: мовляв, нова станція спроєктована таким чином, що може витримати навіть удар літака.
Білорусь каже, що станція буде покривати її внутрішні енергетичні потреби, а не експортуватися до сусідніх країн Балтії, які досі приєднані до російської електромережі, як припускали. Але активіст Микола Уласевич вбачає у будівництві станції «частину більшої гри» для посилення залежності від Москви – в електроенергії, газі чи нафті – всіх країн, географічно наближених до неї.
У статті британського громадського мовця «Бі-бі-сі» розповідають про успіхи українського серіалу «Слуга народу», в якому Володимир Зеленський грав роль голови держави, перш ніж пізніше прийшов до влади в реальному житті.
Успіх «Слуги народу» і подальша перемога Зеленського на виборах відобразили виснаження українців від звичної їм олігархії, вважає Катрін Якобсен, яка висвітлювала події в Росії й Україні і писала про серіал для видання Foreign Policy.
«Це важливе полегшення для людей – зрозуміти, що вони не самотні серед тих, хто вважає, що все не так як треба, – пояснила Якобсен. – Вони можуть сміятися над цим разом. Ідеться про те, що, як усі думають, відбувається за лаштунками, але насправді ніхто не може цього довести».
Серіал пробирає до кісток, але й пропонує промені надії, мовиться у статті. При тому окремо автор наголошує на його якісному виробництві.
Тому не дивно, що такий серіал у поєднанні з грою Зеленським ролі розумної, моральної пересічної людини, яка завоювала серця людей, сприяв його перемозі на виборах, мовиться у статті.
«Через те, що він перебуває на своїй посаді менш ніж рік, іще не відомо, чи здійснить Зеленський усе те, що й його привабливий телевізійний образ», – мовиться в статті. Серед обнадійливих ознак роботи президента автор називає протидію поверненню олігархові Ігорю Коломойському контролю над «ПриватБанком». Коломойському належить телеканал «1+1», який, власне, і транслював «Слугу народу» і тим вочевидь допоміг привести Зеленського до влади, нагадано в статті.
