Цього року минає 145 років від часу, коли у Празі вперше без цензури був виданий «Кобзар» Тараса Шевченка. Мрія великого поета здійснилась через 15 років після його смерті, здійснилась далеко від рідного дому, до того ж, наперекір волі царя Олександра ІІ, який 145 років тому, 18 травня 1876 року, поставив свій підпис під Емським указом, який на довгі роки заборонив видання книг українською мовою.
Руку поневоленій Україні тоді подали Тарасові однодумці в далекій Празі, нині столиці Чехії. Чеському літературному середовищу Тарас Шевченко був близьким і зрозумілим, так само і Шевченко знав творчість чеських і словацьких поетів – Яна Коллара і Вацлава Ганку, а Павлу Йозефу Шафарикові присвятив поему «Єретик». Про них згадує Шевченко у відомій поемі «І мертвим, і живим, і ненародженим…»:
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду –
Всі знаєте.
Обійти цензуру, не дати згубитись ані одному рядкові поезії Шевченка взялись письменниця і педагог родом із Чернігівщини Софія Русова й її чоловік – славіст і фольклорист, киянин Олександр Русов, а також полтавець, учений-етнограф Федір Вовк. Саме він переписав «Кобзаря», повністю підготував його до друку. Було задумано видати два «Кобзарі»: один без цензури, другий варіант спеціально для цензорів.
Софія Русова з чоловіком, виконуючи доручення «Київської громади», у квітні 1875 року прибула до Праги. Шукати видавця довелось недовго, друкарня Едварда Ґреґра і Фердінанда Даттла, як потім згадувала Софія Русова, зі співчуттям поставилась до завдання – видати нецензурованого «Кобзаря» Шевченка, про що в тодішній Україні не можна було навіть згадувати. Відомий бібліограф Петро Зленко, доля якого також пов’язана з Прагою, згодом згадував: «Едвар Ґреґр співчував виданню творів найбільшого українського поета і, щоби обійти підозріння російських урядів, згодився означити своє ім’я як видавця книги».
Уже наступного року, 1876-го, у червні здійснилась мрія Тараса Шевченка – світ побачив «Кобзаря» без єдиного порушення авторського тексту і з творами, які не допускала цензура, але хотів їх бачити в одній книжці автор. Друкарня Едварда Ґреґра стала також місцем, де згодом були видані й інші твори Шевченка: поеми «Княжна», «Варнак», «Неофіти», «Марія».
Так чеська Прага назавжди увійшла до української історії як місце видання першого «Кобзаря» без цензури.
Як зазначила кілька років тому чеська україністка, викладачка Карлового університету в Празі Тереза Хланьова, ця подія однаково важлива і для українців, і для чехів.
«Важливість події можемо розглядати з кута зору як українців, так і чехів, – сказала вона. – З погляду України ця подія була важливою тому, що того самого року вийшов так званий Емський указ, який цілковито заборонив українську літературу. Тому празьке видання «Кобзаря» було підтримкою української літератури, про яку на «підросійських» землях України не було і мови. Крім цього, до празького «Кобзаря» увійшли до того часу не публіковані поезії, ті, які не проходили за цензурою. Якщо ж на це поглянути очима чехів, то «Кобзар», без сумніву, сприяв зростанню інтересу чехів до Шевченка».
Іван Франко говорив про «Кобзаря» як про «джерело чистої, холодної води», як про книжку, яка «заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».
Унікальне празьке видання «Кобзаря» 1876 року зберігається у фондах Слов’янської бібліотеки в Празі. Також у чеській столиці на вулиці Оплеталовій, 22 (Opletalovа ulicе, 22), на будинку, в якому була друкарня Едварда Ґреґра, 1964 року була встановлена пам’ятна таблиця.
